Юрко майже ніколи не розлучався з роликами, які немовби стали його невід’ємною частиною, та маленьким програвачем із навушниками, що майже весь час були на його вухах.
Одного разу біля входу до храму священик зустрів його гучними словами:
– Юрку, хоча б у костелі зніми ці пристрої!
Юрко був вразливим і спокійним хлопцем, отож, почервонівши, швиденько нахилився, щоби зняти ролики. Від різкого руху головою навушники впали й з веселим «плюсь» опинилися у великій мармуровій кропильниці[1], що стояла в храмі.
– Сподіваюся, що вони не зіпсувалися, – подумав Юрко, виймаючи їх з води. Тримаючи в руках навушники, програвач і ролики, сів в останньому ряді.
Несподіванка
Тільки-но Юрко вийшов із храму, відразу ж одягнув навушники й увімкнув програвач. Зітхнув із полегшенням. Працюють! Мало того, тепер вони посвячені!
Повертаючись додому, побачив двох чоловіків, що виходили з бару. Один казав:
– Подумай лише, вісім тисяч за того мерседеса – то справжній подарунок. Адже він вартий щонайменше п’ятнадцять. У ньому навіть є телефон і маленький бар. А крім того, він не проїхав навіть 10 тисяч кілометрів. Повір мені, ти зробив дуже вигідну покупку!
Голос чоловіка трохи заглушувала музика, але Юрко прекрасно чув розмову й був шокований, коли в навушниках замість своєї улюбленої музики почув слова чоловіка:
– Бідолашний роззяво, я підсунув тобі розвалюху. Двигун ледь дихає, телефон не працює, електропроводку треба міняти, лічильник відстані зіпсований.
– От тобі й на! – подумав Юрко. – Справжнісіньке чудо. Це все свячена вода…
Йдучи далі, побачив двох жінок, що сиділи на лавці, мило розмовляючи.
– Люба, ти так гарно виглядаєш! – сказала одна. – Ця сукня на тобі прегарна!
– Гидка чарівнице, – тихенько переклали сказане Юркові навушники, – ти схожа на варену ковбасу, й те, що стріляєш очками до начальника, тобі не допоможе. Не зробиш кар’єри!
– Ти теж, – відповіла друга жінка, – дуже молодо виглядаєш!
– На всі 40 років. Ти страшенно заздрісна, і я прекрасно знаю, що зі всіма пліткуєш про мене. Та нічого, ще поплатишся за це! – переклали навушники.
Юрко з радості аж крикнув. Навушники, скупані в кропильниці, розповідали, про що насправді думають люди, говорячи цілком інше.
Це відкриття було настільки цікавою забавою, що Юрко вирішив трохи поїздити на роликах, забувши, що вдома на нього чекає мама.
У погоні за злодієм
Через якийсь час він опинився на великій торговельній площі.
– Свіженька риба! – кричала продавець.
– Думаю, що ніхто не помітить, що вона вже була заморожена, – перекладали навушники.
– Ця блузочка місяць тому коштувала тисячу в бутику в центрі міста, – переконувала продавець.
– Нічого подібного! Вона з партії, якої ніхто не хотів купити, – чув Юрко у своїх навушниках.
Раптом його зацікавила група людей, які енергійно щось обговорювали. Наблизився до них. Посеред натовпу поліцейський тримав за руку хлопчика, який виривався зі всіх сил.
– То був ти! Кажи, де сховав мою власність! – кричав розлючений чоловік. – Я лише на хвилинку залишив гаманець на столі, а цей хлопець миттєво забрав його.
– Це неправда! То не я! – плакав хлопчик.
– Він каже правду! – крикнув Юрко, бо навушники підтвердили слова хлопця. Та ніхто не звертав на Юрка уваги.
Звинувачення підтвердив інший елегантний чоловік, із газетою в руках.
– Тут був цей негідник, крутився між рядами. Я купував неподалік, тож можу підтвердити…
Юрко слухав слова елегантного чоловіка, однак чув і те, що йому казали навушники. Потім протиснувся поміж людьми й став перед поліцейським.
– То він украв гаманець! – крикнув, показуючи на елегантного чоловіка.
– Не плети дурниць! – зарепетував обікрадений чоловік. – То мій шваґро!
– Це точно він! Гаманець у нього в газеті!
Кажучи це, Юрко потягнув за газету, і з неї на землю випав гаманець.
– Ох! – вигукнули обурені люди, а елегантно вдягнений чоловік почав утікати. Поліцейський разом із розлюченим швагром кинулися навздогін.
– Дякую! – сказав хлопчик.
– Нема за що! – відповів Юрко, гордий, як павич. Почувався наче Зорро, захисник бідних і слабких.
Так буде ліпше
Коли повернувся додому, було вже пізно. Мама переживала.
– Чи ти знаєш, котра година? Ми домовилися, що маєш бути вдома о 18-й. Не хочу, щоби ти вештався вулицями. Зрозумів? А тепер іди швиденько вмийся, бо час вечеряти.
Навушники сказали йому:
– Я так хвилювалася. Якби ти знав, як я тебе люблю!
– Я тебе теж, мамо, – сказав Юрко і поцілував маму, яка обняла його та розсміялася.
Наступного дня Юрко взяв програвач до школи. Йому дуже хотілося поекспериментувати з товаришами й вчителями. Та в навушниках уже лунала лише музика. Їхня чарівна дія закінчилася. У першу мить Юрко відчув розчарування, але потім подумав: «Так буде ліпше». І помчав на роликах шкільним подвір’ям.
Суть оповідання
У цьому оповіданні дається відповідь на запитання «Яким був би світ, якби всі говорили правду?» Завдяки своєму надзвичайному програвачу Юрко, герой оповідання, на власному досвіді переконується, як би то було.
Знати правдиві думки людей, без сумніву, необхідно, якщо прагнемо, щоби в стосунках між людьми панувало взаєморозуміння.
Світові, який базується на лицемірстві, на «зовнішності», на фальші, загрожує зникнення всіх справжніх цінностей.
Життя в правді, безперечно, важче, але в будь-якому разі набуває сенс.
[1] У Католицькій церкві посуд для освяченої води, що знаходиться при вході в храм. Вірні, занурюючи пальці в освячену воду і творячи знак хреста, нагадують собі про своє Хрещення: велику благодать, отриману в Таїнстві, і прийняті тоді зобов’язання.
