Жив колись один король, який був найбагатшим, наймогутнішим і наймудрішим з-поміж усіх володарів на землі. Мав він чотирьох синів, яких любив понад усе на світі.
Одного дня найстарший син сказав:
– Батьку, хочу вирушити у світ і навчитися самому про себе подбати!
Добрий король зажурився. Він хотів, щоб син мав усе найліпше в тій країні, куди вирушить. Король сказав йому:
– Дуже добре, що хочеш сам собі давати раду. Пообіцяй мені лише одне: що ніколи не забудеш про свого батька! Якщо пообіцяєш мені це, то можеш просити про все, чого бажаєш.
Первісток хвилю вагався, а потім сказав:
– Дай мені своє багатство!
Король наказав наповнити багато скринь золотом, і найстарший син зі слугами і довгою валкою возів вирушив у дорогу.
Через деякий час другий син також підріс і вирішив покинути рідний дім. Король і його попросив:
– Не забудь свого батька!
Син пообіцяв, й батько вирішив дати йому те, чого він прагнув.
Другий син сказав:
– Дай мені твою силу, і я не забуду про тебе.
Король дав синові вояків зі свого непереможного війська, і юнак на чолі своїх нових полків вирушив у дорогу.
Невдовзі й третій син вирішив пошукати щастя у світі. Він теж пообіцяв, що не забуде батька, і попросив дати йому мудрість.
Батько подарував синові велику книгу, в яку записував свої думки й сентенції.
Із книгою під пахвою вирушив у дорогу й третій син.
Коли четвертий син також вирішив покинути дім, великий король засмутився:
– Залишися, сину, не покидай мене самого! Я не хочу на самоті прожити свої останні роки. Зрештою, я вже все віддав твоїм братам: і багатство, і силу, і знання. У мене вже нічого не залишилося.
– Дай мені свою любов, – попросив наймолодший син. – А щоб я не забув тебе, дай мені золотий перстень зі свого пальця.
Плачучи, король дав останньому синові перстень, і юнак покинув замок.
У пошуках синів
Король довго чекав хоч якоїсь звістки від своїх синів. Однак вони, немов розчинилися в імлі. Добрий король, який щораз більше тужив за синами, почав підозрювати, що сини не дотримали слова й забули про нього.
Отож вирішив сам вирушити в широкий незнаний світ, щоб знайти їх.
Через деякий час він дістався мурів прекрасного замку. Перед брамою стояло багато бідно вдягнутих селян.
– Кому належить цей замок? – запитав король.
– Найбагатшому панові у світі, – відповів селянин. – А ми чекаємо тут, щоб заплатити йому за оренду землі. Він вимагає багато, а нам залишається лише стільки, скільки треба, щоб не померти з голоду.
Королю вдалося потайки ввійти до замку. Там він упізнав сина. Той сидів за столом і рахував золоті монети. Навколо нього стояли наповнені грошима скрині.
Первісток глянув на батька поглядом, в якому не було нічого, крім страшенної нудьги, й крикнув:
– Чого хочеш, старий? Кажи швидко, бо в мене багато роботи!
Король зрозумів, що син цілком забув про нього. Не кажучи й слова, пішов геть і почав шукати другого сина.
Через кілька днів прийшов до укріпленої цитаделі з високими мурами, на яких виблискували обладунки вартових.
Якийсь лицар зупинив його, спрямувавши списа йому в груди.
– Куди йдеш без перепустки нашого володаря? Тепер ти – мій полонений. Іди за мною!
Таким чином король увійшов у цитадель. На майдані було багато полонених, зв’язаних важкими ланцюгами. Було видно, що їх катували.
– Ось що стається з тими, хто не визнає влади нашого володаря! – сказав лицар. Він штовхнув короля, й той опинився перед могутнім володарем цитаделі.
На синові були лати з блискучої сталі, які вкривали його з ніг до голови. Крізь щілини шолома можна було побачити лише очі, які дивилися з підозрою, але король упізнав очі свого другого сина.
– Що робиш, старче, у моєму місті? Кажи! – промовив.
– Я тут лише проїздом, – відповів король.
– Проїздом?! Усі так кажуть, – засміявся глумливо другий син. – Всі засилають шпигунів, щоб зрозуміти таємницю моєї могутности. Тобі пощастило, що ти старий. Інакше твій кінець був би такий самий, як інших. Іди геть із мого міста!
Король зрозумів, що й другий син забув про батька.
Знову вирушив у дорогу й через кілька днів дійшов до великого міста. Його мешканці, зажурені й меланхолійні, мовчки ходили вулицями.
– Чому ви такі сумні? – запитав у когось король. – Чому не розмовляєте між собою?
– Говори тихіше, – зробив йому зауваження перехожий. – Мовчимо, бо ми всі, здається, дурні. Наш володар – наймудріший чоловік у світі. Коли він чує, що хтось сказав щось нерозумне, одразу виганяє таку людину з міста.
– Мушу познайомитися з цим великим мудрецем! – промовив сам до себе король і пішов до палацу.
Свого третього сина він упізнав відразу. Той сидів на високому троні в оточенні учнів, які з острахом дивилися на нього.
– Хто ж це прийшов до нас? – засміявся син, звертаючись до короля.
– А, старець! Усі кажуть, що старі люди мудрі. Я натомість знаю, що всі старі люди дурні. Зараз перевіримо. Скажи, старий чоловіче, що більше за океан, але може вміститися в маленькій кулі?
Король знав цю загадку, але сказав, що не має поняття, що це таке.
– Це – моя мудрість. Вона більша за океан, але вся міститься в моїй голові.
Третій син засміявся глузливо й, показуючи на батька, сказав:
– Викиньте цього дурного старця з міста!
Король зрозумів, що й третій син забув про нього.
Перстень
Залишився наймолодший син. Король шукав його вже кілька місяців. Одного спекотного дня, втомлений і спраглий, він побачив дівчину, яка сиділа поблизу фонтану. Дівчина пила воду з глечика.
– Чи можеш дати мені хоч ковток води? – запитав король.
Дівчина усміхнулася і подала йому глечик. Король помітив у неї на шиї ланцюжок, на якому висів перстень, той перстень, якого він подарував наймолодшому синові.
– Звідки в тебе цей перстень? – запитав у дівчини.
Вона глянула на нього, й враз її очі стали сумними.
– Цей перстень належав моєму батькові. Тиждень тому він помер разом із моєю матір’ю від страшної хвороби. Мій батько отримав цей перстень від свого батька й мого діда. Батько розповідав мені, що кожного разу, дивлячись на цей перстень, думав про свого батька. Він був найліпшою, наймилішою людиною у світі. Тепер я думаю про нього. Про це, помираючи, просив мене батько. Щоб завжди пам’ятати про його прохання, я ношу цей перстень на ланцюжку на шиї. Він ще завеликий для мого пальця. Незабаром я вирушу на пошуки свого дідуся. Тепер із рідних у мене залишився тільки він.
І дівчина заплакала, а король щиро поцілував її. Його серце переповнював біль через смерть сина, який не забув про нього.
Потім разом із онукою він вирушив назад до свого замку.
Суть оповідання
В оповіданні йдеться про боротьбу, яка відбувається в людині між силою земних «багатств» і духовними цінностями, «скарбом» небесного царства. Батько просить синів виконати дуже просту річ, але вони не можуть зробити цього, переможені жадібністю, агресивністю й зарозумілістю. Маленький знак – перстень – лиш найменшому синові нагадує про батька. Для того, аби виявити любов, достатньо малих знаків. Те, що справді важливе й цінне, міститься «всередині».
Так само й у духовній і релігійній сфері існують знаки (починаючи від природи й закінчуючи таїнствами), які допомагають людям пам’ятати про Небесного Отця.
Також Святе Письмо розповідає…
Можна пояснити дітям значення того моменту в житті Ісуса, коли Він боровся зі спокусою, як про це розповів євангелист Лука. Ісус теж мусив перемогти те, що пригнічує людський дух.
