Там, де немає очевидної логіки, часто потрібна віра. Проте повну відсутність логіки не можна розглядати як «подвиг віри»: так кожен може стати «героєм». У християнстві, втім, як і в інших релігіях (особливо в ісламі), це відбувається часто. В ім’я віри на місці нерозуміння створюються догми. І деякі з них – невірні. Часто потрібні століття, щоб помилкові релігійні уявлення втратили силу. Доктринальні помилки не можуть піти відразу – вони подібні до каміння в морській або річковій воді, які століттями сточуються під натиском води, стають округлими і зменшуються в розмірах.
Єрусалимський храм часів Ісуса Христа був прекрасний. Білий мармур, золото, срібло, цінні сорти дерева у внутрішній оздобі. Будівля самого храму і міської фортеці була помітна за багато кілометрів до міста, викликаючи гордість євреїв за свою єдину у всьому світі монотеїстичну релігію. Апостоли Ісуса висловили захоплення величезними кам’яними і мармуровими блоками, що входять у кладку стін: їх розмір був зрівняний з блоками єгипетських пірамід. Несподівана відповідь Ісуса уразила Апостолів: усе це буде зруйновано. Уявити зруйнованим храм, у порівнянні з яким людина виглядала, подібно до мурахи, було важко. Це було настільки важко, що учні Ісуса Христа вирішили: руйнування подібного місця може бути пов’язане тільки з однією подією – з Другим пришестям і кінцем світу. Саме тому їх першим питанням до Ісуса на Оливній горі було «здвоєне» питання, яке вже містило в собі тезу: «Коли ж сидів Він на горі Елеонській, то приступили до Нього ученики на самоті і спитали: скажи нам, коли це буде і яке знамення Твого пришестя і кінця віку?» (Мф. 24:3). Зазвичай люди чують тільки те, що хочуть чути. Апостоли хотіли знати, коли Ісус прийде, щоб зруйнувати цей храм. Вони слухали відповідь Ісуса і не чули того, що Він намагався їм сказати у відповідь. Він же зовсім не мав на увазі, що руйнування Єрусалиму означатиме кінець світу. Він просто хотів попередити учнів, щоб вони не залишалися в місті, коли римляни підійдуть до нього з метою захопити. Військові чутки, голод, епідемії, нестабільність, гоніння на християн і велика кількість лжемесій і лжепророків, що влаштувалися в самому Єрусалимі, – це буквальна картина шестидесятих років нашої ери в Іудеї.
Апостол Іоанн вже не згадує розповідь про руйнування Єрусалиму у своєму Євангелії. По-перше, бо кінця світу не сталося. По-друге, бо через це усім Апостолам довелося напружити пам’ять і кинути свій погляд на чисто духовний зміст Євангелія їх Учителя – неважливо, що відбувається в цьому світі: Боже Царство не приходить явно і помітно. Треба просто робити свою справу і бути готовим до того, щоб з’явитися перед Богом у будь-який момент. Після цього минуло двадцять віків, а людство усе так само чекає, що Боже Царство прийде помітно. Для багатьох тих, хто чекає кінця світу, усі ознаки вже в наявності: постійні війни, безперервні землетруси, хвороби і т. ін. Все той же самий Єрусалим досі пов’язаний з кінцем світу в умах мільйонів людей. І тих, хто перечитує бесіду Ісуса і Апостолів на Елеонській горі, абсолютно не бентежить, що Ісус, за словами Апостолів, радить при настанні «кінця світу» тікати з Єрусалиму в гори.
Перші християни чекали швидкого пришестя і помилилися. Явна прикрість з приводу цієї помилки виражена в словах Апостола Петра: «Насамперед знайте, що в останні дні прийдуть зухвалі хулителі, які чинитимуть за своїми похотями і казатимуть: “Де обітниця пришестя Його? Бо з того часу, як почали вмирати батьки, від початку творіння, все залишається так само”» (2Пет. 3:3,4). Якби перші Апостоли зрозуміли з Євангелія Ісуса про те, що Царство Боже вже прийшло, то приводів засмучуватися з приводу насмішників і «хулителів» у них би не було. Хоча я розумію, що емоційний підйом, пов’язаний з очікуванням кінця світу, працює в натовпі чудово. Це легше, ніж налаштовуватися на довге життя в боротьбі за духовні плоди. Кінець світу – чудове виправдання для того, щоб разом розв’язати проблему свого довгого і важкого процесу духовного зростання. Можливо, переказ бесіди з Ісусом на Оливній горе, де Ісус казав одне, а Його розуміли інакше, є прикладом доктрини, яка, подібно до кинутого кимсь у струмок каменю, лежить на дні, рік від року стаючи меншою. Що ж, нехай лежить: аби вона не закривала дорогу цілющому потоку духу, вираженого в упевненості, що Бог вже знаходиться на землі, а для того, щоб почути або побачити Його, нам потрібне лише зусилля віри. І хто знає, можливо, вираз «бесіда на Оливній горі» колись стане крилатим виразом, що означає наступне: що б не було сказано, людина чує рівно те, що хоче почути.
