Фарисей Симон мав сміливість запросити у свій дім Ієшуа і Його учнів. Ймовірно через те, що він приймав слова раббі Ієшуа. Він зробив це, незважаючи на те, що його побратими-фарисеї могли засудити його вчинок. З іншого боку, вогонь віри в прихід невидимого очима Божого Царства, що розгорався, і можливість увійти до цього блаженного Царства примушували фарисея спілкуватися з Ієшуа і ризикувати взаєминами з членами свого братерства. Напевно, як і на багатьох людей, на Симона незабутнє враження справила особа молодого раббі: такого відкритого серця, інтелектуальної моці і віяння сили невідомого йому духу він ще не зустрічав. Проте заходи обережності не зашкодять. Багаті фарисеї старанно роздавали милостиню і намагалися прилюдно займатися філантропією. Іноді, перш ніж подати жебраку, вони навіть сурмили в трубу. Влаштовуючи званий обід для гостей, вони зазвичай залишали двері відкритими, щоб навіть вуличні жебраки могли зайти в будинок, вставши уздовж стін за ложами запорошених на обід, щоб бути готовими хапати шматки, які кидали їм бенкетуючі. Ось саме такий бенкет і влаштував Симон. Того дня всі охочі з вулиці могли зайти в будинок Симона, а не тільки Ієшуа і Його учні.
Три звичаї дотримувалися при прийомі гостя: хазяїн зустрічав його, клав руку на його плече і на знак миру цілував його. Цю повагу хазяїн неодмінно виявляв раббі, якщо останній був знаменитий або шанований. Дороги були запорошеними, а взуття складалося зазвичай із сандалів – підошов з ремінцями для прикріплення до ніг. Тому ноги гостя завжди омивали холодною водою, щоб змити з них пил і освіжити їх. Крім того, спалювалася паличка запашного ладану або ж крапали на гостя краплю трояндової олії. Нічого цього ні Ієшуа, ні Його учні не дочекалися. Більше того, Симон, хоча і запросив Ієшуа і Його учнів, зробив так, щоб бенкет виглядав як добродійність, а не був цілком присвячений спілкуванню з Ієшуа. Тому він і не став запрошеного раббі урочисто вітати.
На Сході люди не сиділи, а лежали за столом. Вони лягали на низьке ложе, спираючись на лікоть лівої руки. Права рука залишалася вільною, причому ноги витягали назад, а сандалі знімалися. Коли усі влаштувалися таким чином, разом з усіма жебраками в будинок зайшла жінка з розпущеним волоссям. Мовою жителів Єрусалиму це означало знак розпусти. Це був далеко не знак для «клієнтів», це було тавро громадської ганьби. Якби блудниця спробувала одягнутися як благочестива жінка, її побили б на першій же вулиці. Очі усіх присутніх на секунду мимоволі повернулися до неї. У головах промайнули питання на кшталт, «а цій що тут треба?». Повії навіть в Єрусалимі не потребують подаяння, гроші в таких є завжди. Усвідомлення того, що подібні жінки отримують плату за скоєння гріха, щодня оскверняються дотиком до нечистого, викликало до них презирство і огиду. Тим більше в людей, які присвятили свої життя виконанню Закону. Незваній гості їжа дійсно не була потрібна. Несподівано вона дістала і відкупорила сосуд із запашним маслом і підійшла до Ієшуа, що лежав. Усі розмови за столом припинилися. Щоб не торкатися Його ніг своїми руками, вона розтирала тонкі цівки масла своїм довгим розпущеним волоссям.
Усі жінки плачуть про своє. І вона плакала. Плакала не лише через те, що згадувала роки принизливої торгівлі своїм тілом, не лише через душевні рани, нанесені способом життя. Вона плакала від усвідомлення того, чого ще не знали багато запрошених на бенкет до Симона. Вона тепер знала, що вона – КОЛИШНЯ повія. Євангеліє Ієшуа розплющило їй очі на Божу любов, повернуло їй гідність, змінило її. Вона плакала від щастя отримання душевної гармонії і сили, якої тепер було достатньо, щоб порвати зі своїм минулим.
Багато присутніх у будинку фарисея з нерозумінням дивилися на її сльози і не могли зрозуміти, що ж відбувається. Обличчя хазяїна будинку перекосила гримаса відрази. Застигнувши на місці, він думав, що якби Ієшуа був справжнім пророком, то знав би, ЯКА жінка торкається до Нього. Скільки бруду, нечистоти і мерзенності носить у собі ця блудниця. Ієшуа, лише поглянувши на обличчя Симона, зрозумів, які почуття охоплюють у цей момент праведного хазяїна будинку. Ієшуа, звичайно ж, знав, яка жінка до Нього торкається. Але Він навіть не ворухнувся, щоб жінка мала можливість висловити свою віру і вдячність таким оригінальним способом. Він не міг її відштовхнути. Не міг Він відштовхнути і фарисея, який ризикнув запросити Ієшуа до себе в гості. І Він звернувся до Симона:
«Симоне, я маю тобі дещо сказати. Він же говорить: кажи, Вчителю. Ісус сказав: у одного лихваря було два боржники, один винен був п’ятсот динаріїв, а другий п’ятдесят. Коли ж вони не мали чим віддати, він простив обом. Скажи ж, котрий з них більше полюбить його? У відповідь Симон сказав: думаю, що той, якому більше простив.
Він сказав: правильно ти розсудив. І, обернувшись до жінки, сказав Симонові: чи бачиш цю жінку? Я прийшов у дім твій, і ти не дав Мені води на ноги, вона ж слізьми обливала ноги Мої і волоссям голови своєї обтерла. Ти цілування не дав Мені, а вона, відколи Я прийшов, не перестає цілувати ноги Мої. Ти оливою не помастив голови Моєї, вона ж миром намастила ноги Мої. Через те кажу тобі: прощаються гріхи її численні за те, що вона полюбила багато, а кому мало прощається, той мало любить» (Лк.7:40-47).
Ієшуа дав зрозуміти, що гріхи не можуть більше оскверняти людину, якщо Бог простив їх. Ієшуа дав зрозуміти, що Симон праведніший, ніж ця колишня блудниця, проте і в нього є гріхи. У маленькій притчі Ієшуа вказав на першу заповідь про любов до Бога і однозначно висловився, що цю заповідь найкраще виконують ті, кому Бог простив багато гріхів. І, нарешті, Він висловив в обличчя фарисеєві те, що той не виконав стандартної процедури вітання гостя. І немов замість нього це зробила жінка, яка віддала Ієшуа значно більше поваги, любові і слави, ніж могло б дати вітання цілуванням. Що міг заперечити на це Симон? Так, він навмисно не вшанував привітанням Ієшуа. Так, він розумів, що щира любов до Бога вже давно згасла в його думці і серці. І, як той, хто починає приймати Євангеліє Царства, він був поставлений перед фактом, що усі рівні перед Богом, незважаючи на кількість гріхів у минулому. Небесний Отець відкрив двері Небесного Царства всякому, у кого є віра, необхідна для того, щоб увійти туди. Симон розумів, що Ієшуа справедливо визнає його праведнішим у нинішній момент, проте справа була не лише в праведності. Справа була в тому, що ця колишня повія отримала прощення гріхів не дотриманням закону і вивченням Писань, а серцем, готовим до жертовної любові до Бога. У принципі саме це залучало людей до Євангелія раббі Ієшуа. І в цьому була сила. Того дня Симон отримав прекрасний урок про те, у чому може бути виражена велика любов. З Божого боку це означає простити колишній повії усі її незліченні гріхи. А з людського боку – це сльози радості і вдячності, які абсолютно не хочеться не перед ким ховати.
