Один каменяр щодня ходив у гори й вилазив на скелястий схил, від якого відколював великі брили каменю.
Потім обробляв їх, перетворюючи на надмогильні плити або елементи будівельних конструкцій. Знав усі види каменю й те, де кожен з них можна використовувати. А оскільки був чудовим фахівцем, то мав багато постійних клієнтів.
Ось так каменяр довгий час жив щасливо, не прагнучи нічого понад те, що давало йому життя.
Спекотне сонце
Недавно почалося літо, й сонце немилосердно палило землю. Одного ранку стало так гаряче, що каменяр вирішив провести день удома, замкнувши віконниці. Він навіть нічого не робив, а лише спостерігав за тим, що діється на вулиці. Раптом побачив паланкін, який проносили повз його дім четверо слуг в блакитно-золотистих лівреях. У паланкіні сидів князь. Слуга тримав над його головою розкриту парасолю, щоб захистити його від сонця.
– Ох, якби я був князем! – зітхнув каменяр. – Мене носили б у паланкіні й закривали від сонця шовковою парасолею. Ото я був би щасливим!
Раптом каменяр почув голос духа-заступника гір:
– Твоє бажання здійсниться. Станеш князем!
І справді, каменяр став князем. Перед його паланкіном марширував загін солдатів, а ще один ішов позаду. Слуги в червоно-золотистих лівреях носили його, а інші захищали від сонячних променів, тримаючи над головою князя шовкову парасолю. Все було так, як він того бажав.
Та все ж каменяр не відчував цілковитого задоволення. Розглядаючись навколо, помітив, що газони в його саду, незважаючи на те, що їх щедро поливали, пожовкли під палючими променями сонця. Бачив також, що хоча його обличчя прикривають парасолею, воно стає щораз засмаглішим. Розгнівано закричав:
– Сонце сильніше за мене! Ах, якби я міг бути сонцем!
Дух-заступник гір відповів:
– Твоє бажання здійсниться. Будеш сонцем!
Найсильніший
Каменяр став сонцем, гордим і осяйним. І земля, і небо купалися в його променях. Невдовзі від палючого сонця всохли дерева, зів’яла трава, побронзовіли обличчя і багатіїв, і бідняків. Каменяр був задоволений, адже тепер усі бачили, який він могутній. Його гордощі не мали меж. Дивлячись на велику посуху, яка нищила землю, почувався найсильнішим.
Та коли його заступила велика сіра хмара, захищаючи землю від променів сонця, він знову вибухнув гнівом:
– Одна хмара може перемогти моє проміння? Отже, вона сильніша від мене? Ох, якби я був хмарою, я був би наймогутнішим!
Дух-заступник гір сказав:
– Тож нехай здійсниться твоє бажання. Будеш хмарою!
І каменяр став хмарою, яка пропливала між сонцем і землею. Вона заступила собою страшні сонячні промені, й, на превелику радість людей, земля знову вкрилася зеленню й квітами.
Тішачись своєю перемогою, каменяр захотів застосувати свою нову владу. Тож почав цілими днями й тижнями поливати землю дощами, а це призвело до того, що ріки вийшли з берегів, заливаючи поля та нищачи міста й села бурхливими потоками води. Тільки величезні кам’яні скелі й брили встояли перед повінню. Хмара, побачивши, які вони спокійні й величні, почала нервувати:
– Отже, скеля сильніша від мене! Ох, якби ж я був скелею!
Дух-заступник гір промовив:
– Нехай здійсниться твоє бажання! Будеш скелею!
Дивний шум
Каменяр став скелею, гордою й величною, яка нехтувала і палючим сонцем, і бурхливими зливами.
– Тепер я справді найсильніший, – промовив дуже задоволений.
Та одного дня він почув дивний шум і, дивлячись на своє підніжжя, помітив каменяра, який киркою довбав скелю. Саме в цю мить майстрові вдалося відколоти від скелі величезний шматок каменю, й брила полетіла вниз, на рівнину.
Скеля розгнівано закричала:
– Ця слабка істота, син землі, сильніша від мене! Чому я не людина?
Дух-заступник гір відповів йому:
– Нехай здійсниться твоє бажання. Знову будеш людиною!
І каменяр знову став людиною й повернувся до свого попереднього фаху. Щодня приходив до підніжжя великої скелі, щоб відколювати брили каменю. Потім обробляв їх і перетворював на надмогильні плити або елементи будівельних конструкцій.
Після цього продавав свої вироби багатим людям, королям і князям, не турбуючись більше ні про сонце, ні про дощ.
Увечері сходив з гори й повертався додому. Його ліжко було незручним, а його харчі – скромними, але каменяр навчився задовольнятися малим і більше не прагнув стати кимсь іншим, аніж був.
Суть оповідання
Честолюбний каменяр був незадоволений собою й своїм становищем. Корінь його нещастя й гіркого розчарування – у невмінні зрозуміти те, ким він є насправді й скількома дарами володіє. Він не міг об’єктивно й оптимістично оцінити власне життя. Дивився лише на те, чого не мав. Але цілі, які ставив перед собою, були ілюзорними. Тож обрав найгіршу дорогу в майбутнє: від розчарування до ілюзії. Спричинений роздратуванням, зважаючи на власні можливості, каменяр розпочав безрезультатну погоню за оманливими зовнішніми речами. Один раз увімкнувши цей механізм, важко його зупинити.
Людина, яка не має реального й обґрунтованого плану власного життя, просто кидається в погоню за щастям, не визнаючи жодної міри, крім власного задоволення.
Все, що отримує в результаті таких дій, є нічим. Зазвичай через деякий час знову опиняється у вихідному пункті.
Також Святе Письмо розповідає…
Ісус розповів три короткі притчі про те, що потрібно готуватися до майбутнього: про нерозумного багача (Лк. 12:16-21), про людину, яка хотіла збудувати вежу (Лк. 14:28-30), про царя, котрий бажав оголосити війну іншому цареві (Лк. 14:31-32).
