Вона вирвалася з-під землі одного ранку, коли блакитне небо відбивалося в джерелі, в якому народилася. Тому й назвали її Блакитною.
Блакитна була краплею води і разом із незліченною кількістю своїх сестер влилася у веселий струмок, який – дзюркочучи й підстрибуючи – тік серед каміння й трави схилом гори.
Блакитна підстрибувала й бавилася з променями сонця. Її коротке дитинство було зовсім безтурботне.
Запитання
Струмок згодом влився до потоку, який відважно мчав у долину, забираючи зі собою камінці. Блакитна та її подруги бавилися, лоскочучи коріння дерев, жартували з молодою фореллю.
Блакитна любила небезпечні забави, з деякими подругами вони влаштовували шалені перегони, під час яких краплини забирали зі собою все, на що натрапили, а потім вона вистрибувала з води разом із міріадами блискучих бризок. Часом зупинялася в спокійних озерцях. У ці хвилини спокою, коли її заколисував вітер і шум верб, Блакитна запитувала:
– Сестрички мої, куди ми мчимо?
– До моря! До моря! – чула у відповідь зі всіх боків.
– Звичайно, до моря, – казали хмари, які гордилися тим, що можуть дивитися на все згори.
– А яке воно – море? – запитувала Блакитна.
– Море найпрекрасніше й найбільше. Неможливо собі його ні уявити, ні описати словами, – казали хмари.
– Море – це… вода. Лише вода. Чудова, величезна, безконечна вода, – пояснювали хвилі, які плюскотіли біля берега. – Без каміння, без піщаних берегів, без корів, які тебе п’ють, без бетонних загат, які тебе зупиняють.
Ось так і минула коротка юність Блакитної.
Болото
Потік влився в маленьку річку, яка швидко й рішуче текла серед полів і лісів. Блакитна та її подруги вже не бавилися, їм було нудно від дурних розмов риб, які зовсім не мали почуття гумору.
– Пливти, пливти без жодної хвилини перерви… хто наказує нам це робити? – не витримала одного дня Дора, найближча подруга Блакитної.
– Врешті-решт, яке нам діло до того моря?
– Справді, – подумала Блакитна.
– Зупинімося тут. Можемо втекти від великої ріки, – запропонувала інша. – Є маленькі струмочки, які губляться серед лісів. Попливімо одним із них і залишімося там, ото буде весело.
Велика група крапель охоче погодилася на це. Блакитна приєдналася до них. Знайшли струмок, який губився в траві, сповільнили свій рух і врешті зупинилися, утворивши калюжу стоячої води. Спочатку їхній радості не було меж. Як добре було нічого не робити, ледарювати, розмовляючи й сміючись, немовби під час безконечних канікул. Та з часом краплини почали застоюватися. Ця частина ріки перетворилася на болото. Це була повільна смерть.
Група крапель, серед них і Блакитна, вирішили повернутися до ріки. З трудом рухаючись, обезсилені, нарешті опинилися на мілині.
Перед Блакитною були лише скелі, вкриті заглибленнями й прихованими печерами, та піщані дюни, які тяглися аж до горизонту. Її охопив страх.
– Це, мабуть, кінець! Не зможу подолати цієї пустелі. Пісок поглине мене, і я зникну. Ніколи не допливу до моря, – думала у відчаї.
Та вітер почув її лементування й вирішив урятувати їй життя.
– Дозволь сонцю розігріти себе. У вигляді водяної пари піднімешся до неба. Про решту я подбаю сам, – сказав він.
Блакитна ще більше налякалася.
– Мене створено плавати між двома берегами, чистою, прозорою та спокійною. Я не створена для того, щоб літати в повітрі.
Та вітер сказав:
– Не бійся. Коли піднімешся до неба у вигляді пари, станеш хмарою. Я перенесу тебе через пустелю й зможеш упасти на землю у вигляді дощу. Повернешся до ріки й допливеш до моря.
Багато подруг Блакитної боялися, і їх поглинула пустеля.
– Добре, я піду з тобою! – прошепотіла Блакитна вітрові. Сонячні промені обережно підхопили її й понесли в небо. Блакитна почувалася легкою та чистою. Стала прозорою.
Зверху
Разом із багатьма іншими подругами перетворилася на білу хмару, яку вітер делікатно гнав по небу.
Літати було неймовірно приємно й цікаво. Тепер Блакитна бачила зверху шлях свого життя. Гору, на якій народилася, струмок, ріку, болото, в якому мало не загинула.
І раптом вона все зрозуміла, її переповнила невимовна, безмежна радість. Усе це діялося за якимось планом. І там, за горизонтом, хтось чекає на неї. Море.
Вітер виконав свою обіцянку, й одного ранку Блакитна впала разом із дощем поблизу невеликої ріки, яка прийняла її до свого великого серця.
Ріка велично й повільно пливла до моря. Попливла легко, сповнена радісної надії. Коли море охопило її своїми теплими обіймами, Блакитна знала, що це було саме те, чого вона завжди шукала.
Її вразив один неймовірний факт. Зустрівшись із морем, вона не зникла повністю, а залишилася собою, разом з усіма іншими краплями занурилася в щастя безконечного Моря, яке прийняло їх усіх.
Суть оповідання
Історія Блакитної – це притча про людське життя. Шлях людського життя схожий на течію води.
Дитинство, молодість, зрілий вік. Час постійно пливе. Невже життя – це дорога від одного небуття до іншого? Чи, може, його породив Бог, і до Бога воно й повертається?
Блакитна та її подруги переживають кризовий момент: чи справді варто відповідати на це запитання? Чи, можливо, ліпше не думати про нього й жити сьогоднішнім днем, без жодних проблем?
Але Бог створив нас, щоб ми пізнали Його, любили й служили Йому в цьому житті та раділи разом із Ним на небі.
Також Святе Письмо розповідає…
Одного дня Ісус сказав Своїм друзям: «Нехай не тривожиться серце ваше; віруйте в Бога і в Мене віруйте. В домі Отця Мого осель багато. А якби не так, Я сказав би вам: Я йду приготувати місце вам. І коли піду і приготую вам місце, прийду знову і візьму вас до Себе, щоб і ви були там, де Я. А куди Я йду, ви знаєте, і путь знаєте» (Ін. 14:1-4).
