Жив колись король. Він дуже переживав за своє королівство, яке, як йому здавалося, було приречене на неминучу загибель. Молодь нічого не робила, нічим не цікавилася і була пасивною. Злодії вдень і вночі грабували оселі, судді були продажні, люди втомлені й знервовані, бо постійно мусили дбати про те, щоб вижити. Багато хто відчував порожнечу в душі й не мав жодних ідеалів. Радники короля не знали, як виправити ситуацію. Всі спроби закінчувалися невдачею.
Одного дня в королівському палаці з’явився старий бібліотекар.
– Королю, у бібліотеці зберігається старовинний кодекс, написаний дивною мовою. Впродовж 50-ти років я намагався його розшифрувати, і ось недавно мені вдалося це зробити. Кодекс твердить, що є спосіб, як урятувати королівство від загибелі й відродити його давню велич і славу: син короля сам-один, неозброєний має піти до печери Гаруїна на Червоній Горі й попросити у вартового Велике Послання Мудрости.
Придворні й вартові завмерли. Справа справді була нелегкою. Червона Гора височіла посеред зрадливих боліт і непрохідних лісів.
Король теж налякався. Його єдиний син, п’ятнадцятилітній Тимофій, якого друзі називали Тімом, був милим і вихованим хлопцем. Від матері йому дісталося світле волосся й м’який характер. Якийсь час король не погоджувався, та врешті поступився.
– Я маю врятувати своє королівство, навіть якщо для цього потрібно буде пожертвувати сином. Принце Тимофію, вирушай по Послання Мудрості.
Крик у лісі
Тім вирушив на світанку. Дув свіжий вітер, розвіваючи йому волосся. Хлопець рівно сидів на коні. Дорога вела через села й міста, де можна було відпочити в заїздах. Усе змінилося в терновому лісі. Гілки були такі густі, що хлопець змушений був зійти з коня й іти пішки. Гострі колючки завдавали йому ран. Хлопець, стиснувши зуби, продирався вперед. Багатий одяг невдовзі був такий порваний, наче його пошматували ножами, а подряпини на тілі кровоточили.
– Я не можу підвести батька, адже він довірився мені!
Коли терновий ліс закінчився, хлопець подолав болото й почав підійматися до криївки Гаруїна. То була темна печера, з якої вийшов старець із обличчям, поораним зморшками, загорнутий у плащ із чорного оксамиту.
– Я чекав на тебе. Ось послання!
І дав йому камінь, великий, чорний і плаский камінь.
– Камінь?
– Це – послання.
– Не розумію…
– Можу тобі сказати лише одне: йди за голосом свого серця й зрозумієш!
Збентежений, Тім вирушив у зворотну дорогу. Біля підніжжя гори він почув якийсь сповнений тривоги крик і занепокоївся. Хтось потрапив у небезпеку! На галявині група торговців невільниками впіймала дівчинку, яка намагалася вирватися від них, а старша жінка, мабуть, бабця, благала про пощаду.
– Припини, стара! – крикнув один із чоловіків і вихопив меч, щоб ударити її. Інстинктивно Тім ухопив камінь й прикрив ним жінку від удару меча.
– А тобі що тут треба? – чоловік продовжував бити мечем по каменю, аж іскри сипалися навсібіч.
– Візьміть мене замість дівчинки! – закричав Тім.
– Добре, – погодився головний торговець.
Нагородою для Тіма стали сльози вдячності, які текли по обличчю бабці та її онуки, та от життя Тіма відтепер зовсім змінилося.
Бунт
Тисячі разів об камінь терлися ланцюги, які сковували руки хлопця. Його продали на невільничому ринку в невідомому місці, у країні, про існування якої він навіть не підозрював. Праця, удари батога, безжалісність, жорстокість, голод випали на його долю. Об свій камінь, який пильно беріг, гострив Тім серп та інші знаряддя праці. Хлопця передавали від одного власника до іншого: був муляром, кравцем, ковалем, кухарем. Нагострив об чорний камінь безліч різних знарядь! Розповідав йому свої найпотаємніші думки й скроплював сльозами в найважчі дні. Хлопець учився й слухав. Його м’язи міцніли й розум гострішав, а серце вчилося безпомилково розпізнавати такі почуття, як побожність, солідарність, справедливість, туга за волею, утіха, благання, молитва.
Минуло сім років, і Тім став сильним юнаком, якого любили товариші й цінували його власники. Коли жорстокий король цієї країни підняв податки для підданих, чим спричинив ще більші страждання слуг і невільників, Тім організував загін молодих, готових на все людей і підняв повстання проти бандитів, які служили королеві. Здавалося, що цей бунт приречений на поразку, та цілий народ приєднався до Тіма, заохочений його словами про свободу й справедливість.
Король і його міністри втекли, а Тіма проголосили королем. Але він сказав:
– Тепер я вільний і мушу закінчити свою місію.
Зі своїм каменем у торбі Тім вирушив додому.
Через сім років хлопець знову побачив палац батька. Зі сльозами на очах він обняв батька й матір, які дуже постаріли.
– Я приніс Велике Послання Мудрости, батьку! – і Тім вийняв із торби чорний камінь. Передаючи його батькові, мало не закричав від щастя: «Я зрозумів!».
Упродовж семи років знаряддя праці, ланцюги, руки, сльози Тіма так відшліфували камінь, що його поверхня стала дзеркальною. Тепер у ній відображалося обличчя юнака – обличчя рішучої, хороброї, терплячої та мудрої людини. То Тім був посланням. Уся мудрість, яку він пізнав, тепер послужить йому для відродження королівства.
Суть оповідання
Послання, яке може врятувати королівство, не записане на папері й не вирізьблене на камені. Посланням є сам Тім. Це він має втілити послання в життя й передати наступним поколінням.
Також Святе Письмо розповідає…
Можна обговорити з дітьми «маніфест» Ісуса з Назарету. Він міститься в Євангелії від Луки (Лк. 4:16-21).
