Існують назви місцин і міст, які звучать заклично і чарівно майже для будь-якої людини: Атлантида, Шамбала, Місто Сонця, Утопія… Але найчастіше нотка сумної нездійсненності, прекрасної неможливості супроводжує ці імена. Ім’я острова, винайденого християнином і святим Томасом Мором, – Утопія – навіть стало прозивним і використовується при позначенні грандіозних, прекрасних, але, на жаль, нездійсненних проектів. (Зауважимо в дужках, що Утопія це не те, що тоне, подібно до Атлантиди, а те, чому на Землі немає місця. Грецьке слово складається з негативної приставки у- і кореня «топос» – місце).
Що ж такого привабливого в цих іменах? Та те, що вони втілюють поняття про щастя, яке нездійсненне в умовах історичної земної реальності. Можна сказати, що це проекти щасливого місцеперебування людства в земних умовах. На цю тему писали: Платон, Кампанела, Фур’є, Маркс, Чернишевський і безліч письменників-езотериків. Усі ці проекти пропонували рецепти, користуючись якими можна побудувати ідеальне суспільство – суспільство комунізму Маркса, міста майбутнього соціаліста Чернишевського, ідеальне місто Платона, прекрасний острів Фур’є, і жоден з рецептів не спрацював. Що ж, давайте, нарешті, задамося питанням: ЧИ МОЖЛИВЕ НА ЗЕМЛІ ЩАСЛИВЕ МІСТО? Щасливе місце, в якому живуть щасливі люди? Чи це лише ще одна мрія людства, ще одна фантазія, яка хоч і здатна на якийсь час зігріти серце, але здійснитися не в змозі, бо на землі такі проекти в принципі не проходять?
І поставимо ще одне дуже серйозне питання – чи не є християнство з його вченням про Царство Небесне і Новий Єрусалим, одним з таких нездійсненних проектів, золотою казкою, утопічною фантазією? Адже дві тисячі років – термін чималий, навіть з погляду заспокійливого цитування безперечних слів про те, що «християнство лише починається» (О. Мень) або біблійної метафори, що говорить про те, що для Бога тисяча років як помах вії. Для Бога – так, для мене – ні. У такому ключі і контексті цитувати ці чудові слова означає – небезпечно наближатися до філософії марксистсько-ленінського комунізму, яка свідчить, що світле майбутнє буде обов’язково побудоване, хоч би і на жертвах і кістках тих людей, які його НІКОЛИ НЕ ПОБАЧАТЬ. Кожна людина проживає неповторне життя, і питання постає так: чи можливо їй у цьому житті стати свідком щасливого місця, такого місця існування, де живуть щасливі люди? І більш того – чи можливо їй самій стати громадянином такого щасливого «Міста»? Чи християнству судилося прямо зараз очолювати список найбільших утопій світу, як і раніше, по-комуністичному посилаючи того, хто питає, до щасливого майбутнього?
Що таке місто взагалі? Певне місце, що захищене стіною для безпеки і дає притулок своїм громадянам. Так усе починалося. Міста зростали і множилися, і дуже швидко з’ясувалося, що місто – винахід дволикий. З одного боку уся сучасна культура з її найвищими злетами думки і творчості виникла саме в містах, з другого – місто стало тим місцем, де виросли і процвітають проституція, наркоманія, злодійство, корупція, психічні хвороби, аборти. Не забуватимемо, що першим вбивцею став не кочівник Авель, а осілий Каїн.
Я гадаю, що не скажу нічого нового, стверджуючи, що людина може рости в дві сторони – внутрішню і зовнішню, духовно і матеріально. І історія людства, його «зовнішній вигляд», якраз залежить від того, якому саме росту на цьому етапі віддається перевага. З цього погляду ми можемо визначити місто як зовнішнє «розростання людини». Не даремно більшість древніх міст уподібнювалися чоловіку чи жінці. Людина «розростається» містами, визначаючи їх як людські організми. Так міста служать зовнішнім удосконаленням людських властивостей і потреб: захисту від зовнішнього впливу, можливості творення окремої сім’ї, можливості самоти, гарантії проживання. Якщо виразитися категоричніше, жорсткіше – сучасне місто це величезний протез до людського тіла. Точно так, як і літаки, автомобілі, будинки, потяги, комп’ютери. Як все те, що забезпечує зовнішнє, цільове і насильницьке підпорядкування матерії людським потребам. Власне кажучи, майже уся нинішня цивілізація і побудована на цій зовнішній додатковій матерії, яка розвиває функції тіла за кошт зовнішнього удосконалення людини. Тобто – рух міської цивілізації, в основному, здійснюється лінійно – від себе, зовні.
Існує і підводний, зворотний рух у місті, рух усередину. Це поезія, філософія, молитва, роздум, читання. Це те, з чого виникає краще серед людей, те, що і є гідність і здійснення людини, усе це – наслідок руху усередину. Але слід сказати, що зворотний, відцентровий рух з кожним роком набирає силу, приводячи людину вже не в матеріальне, а у віртуальне місце існування – приводячи її в те середовище, якого в реальності не існує, але яке людина все більше привчається називати реальністю. Чи можна це розростання змінити, направити в бік центру, духу, Бога?
Після Дарвіна довгий час вважалося, що довкілля формує організми. Але останні дослідження показують зворотне. Новітні дослідження показують, що саме організми здійснюють формування довкілля. І воно підтверджується з боку найрізноманітніших наук. Місто – це місце існування, здійснене, в основному, зовнішньою, матеріальною людиною. От чому проекти Маркса, Фур’є, Чернишевського залишаються такими сумовитими, – вони розраховані на усе той же матеріальний, обумовлений і детермінований світ, в якому відсутня таємниця, осяяння, одним словом, в якому відсутнє диво. Зате громадянам утопії забезпечена їжа, житло, достаток, безпека, можливість плодитися і розмножуватися. Місто стає ідеальним протезом. Але є і інший вихід…
Повернемося до Біблії і подивимося, що вона пропонує. В її останній книзі «Апокаліпсисі» йде мова про таємниче місто, Новий чи Небесний Єрусалим, який постає перед внутрішнім поглядом апостола Іоанна, якого возніс Ангел на високу гірську вершину. «І я, Іоан, побачив святе місто Єрусалим, новий, що сходив від Бога з неба, приготований, як наречена, прикрашена для чоловіка свого. І почув я гучний голос з неба, який говорив: ось, скинія Бога з людьми, і Він буде жити з ними; вони будуть Його народом, і Сам Бог з ними буде Богом їхнім. І витре Бог усяку сльозу з очей їхніх, і смерти не буде вже, ні плачу, ні крику, ні недуги вже не буде, бо колишнє минуло. …І (Ангел) возніс мене в дусі на велику й високу гору, і показав мені велике місто, святий Єрусалим, який сходив з неба від Бога» (21:2-4,10).
Далі Іоанн говорить про те, що через місто тече річка життя, що до нього не увійде ніщо грішне, що уздовж вулиць його цвіте і плодоносить дерево Життя. І ще про те, що сонця там не буде, бо місто освітлюється Божою славою. І що часу там не буде теж.
Я зробив спробу уявити, як виглядає це загадкове місто з матеріалістичних позицій, тобто реконструював його буквально, виходячи з тих цифр і даних, які згадані в «Апокаліпсисі» в 21 і 22-му розділах. Виглядало це вражаюче. Приблизно так – одного разу в денному або нічному небі з’явиться невідомий об’єкт, що розміром лише трохи поступається Місяцю. Він буде кубічної форми і довжина ребра його складе приблизно 2400 км. Він сяятиме коштовним камінням – сапфірами, аметистами, топазами. У нього входитимуть, незрозуміло яким чином долаючи силу тяжіння, врятовані народи і царі. Конструкція зависне над землею і призведе до безповоротних для землі наслідків, у порівнянні з якими теракти, війни і катастрофи здадуться дитячою витівкою. Це з матеріального погляду. Це з погляду містянина, для якого місто – це місце існування, що розрослося зовні. Але в Євангелії нам дані інші виміри і інша міра – духовна.
Як відомо, швидкість духу перевищує швидкість світла. Що при цьому відбувається? З теорії Ейнштейна ми знаємо, що досягши швидкості світла час зупиняється, а простір починає вивертатися. Тобто, внутрішнє стає зовнішнім. Величезне стискується, невидиме виходить на перший план і стає головним. Ось з цієї засвітлової і духовної точки зору і може бути зрозумілий образ Нового Єрусалиму, даний біблійним письменником за допомогою мови символів, що ніяк не зводяться до буквального прочитання. Новий Єрусалим – це місце існування духу, що спрямувався усередину, до свого центру, до Бога, до Царства Небесного, про яке сказано, що воно вже усередині нас.
Не буде колись, не здійсниться, як комунізм, на наших кістках для того, щоб вдячні нащадки могли безбідно блаженствувати, а вже є, вже настало. І кожен вільний увійти до нього і почати свій вхід прямо зараз, не чекаючи змін зовні, не сподіваючись, що хтось прийде і усе влаштує, не роблячи ставку на те, що з неба в один прекрасний момент опуститься певне матеріальне місто, в якому усе буде готове для щасливого життя. Там, усередині, у нескінченній безмежності духу, у Новому Єрусалимі дійсно не буде смерті і горя, там дійсно час зникне, там чекають на усіх нас, туди спрямованих, великі і радісні відкриття, які вже почалися, і, ставши реальністю, світло цього життя почне змінювати тебе самого і твоє життя на землі. І це може статися сьогодні – на вулиці, у метро, на роботі, за вечерею, під час побачення, під час молитви…
Новий Єрусалим – повна протилежність у порівнянні з Містом. Він не нарощує протези, а розкриває внутрішню безмежність людських сил, які даровані Богом. Сил творчості, життя, любові. Власне кажучи, це і є єдино реальне місто у світі. Бо реальність йде від Бога, а не від людських сновидінь наяву. А в реальності не буде ні смерті, ні сліз, ні часу, ні навіть потреби в матеріальному Сонці. Бо коли ви любите, вам завжди ясно, і ви безсмертні, і час стоїть на місці. Цей переддень небесного міста, це його передчуття, це з ним зіткнення.
Як же потрапити в це місто? Відповідь тут одна – стати його громадянином сьогодні. Стати жителем міста любові, піти за Христом, почати творити себе як нову людину. І ми пам’ятаємо закон – людина формує своє місце існування. Новий Єрусалим має бути сформований нами – жителями його, у віці цьому і у вічності. Ми знаємо, що християнство не утопія, ми вже сьогодні жителі щасливих осель, попри те, що зовнішнє середовище говорить прямо протилежне, бо християнство стає утопією лише в тому разі і в тому місці, де воно назване утопією – у конкретному людському серці. Там, де воно назване і прожите як реальність – воно здійснюється. І тоді світло внутрішнього Міста світить у пітьмі, і пітьма Міста зовнішнього не може огорнути його.
