У житті мені досить часто доводилося бувати на різних конференціях, семінарах і зустрічах за «круглим столом». Теми були найрізноманітнішими. Проте я помітив дещо спільне. Це відбувалося і відбувається майже щоразу.
На таких зустрічах стає особливо помітно, що ми не дуже добре уміємо слухати один одного. Краще навіть сказати: зовсім не уміємо. Мені здається, самого уміння слухати бракує чи не більшості з нас. Це помітно і на наукових конференціях, і на різних засіданнях, і на богословських дискусіях, та і просто на популярних інтернет-форумах.
Як правило, ми більш заклопотані тим, щоб донести свою точку зору до інших. Чужі думки при цьому нас не дуже цікавлять. Іноді навіть питання ставляться не для того, щоб почути відповідь іншого учасника дискусії, а щоб зайвий раз продемонструвати свої знання з обговорюваного предмету.
Особливо це яскраво проявляється, коли йде дискусія з якоїсь гострої тематики. Часто буває так, що під час чергового виступу інші учасники конференції не стільки слухають його, скільки готуються до того, щоб висловити свою точку зору, щойно трапиться така нагода. Створюється цікава ситуація: ми приходимо обмінятися думками, але при цьому обмін виходить якимсь одностороннім. Кожен хоче бути почутий, але зовсім не виявляє бажання слухати інших.
Мені здається, що взагалі наш час характеризується тим, що ми стали нецікаві один одному. Нам здається, що ми і так вже прекрасно знаємо усе, що може сказати та чи інша людина. Ледве почавши слухати когось (не важливо, буде це представник якоїсь політичної партії, релігійної організації, просто випадковий попутник), ми вже через пару хвилин вважаємо, що заздалегідь розуміємо, що він може нам сказати. І єдина проблема, на наш погляд, у тому, що він ніяк не може зрозуміти нашу точку зору…
Бог, в Якого вірять християни, проявляє не лише любов, але і інтерес до Свого творіння, і готовий вислухати кожного. Нам же слухати один одного нецікаво. Ми більше любимо говорити.
