В останні два тижні багато довелося спілкуватися з людьми, що відстоюють позицію «радикального пацифізму». «Радикальність» у даному випадку має на увазі не просто боротьбу за мир, але і категоричне неприйняття таких речей, як служба в збройних силах, поліції, страта. Причому неприйняття не лише як особистий вибір, але і як вимога для усіх. Тобто заявляється, що людина, яка має сумління, просто не може дозволити собі, наприклад, брати в руки зброю за жодних обставин.
Таких поглядів дотримуються як люди абсолютно нерелігійні, так і деякі християни. Останні часто подібні переконання підкріплюють, у тому числі, і посиланнями на Біблійну заповідь «не убий», що, на мій погляд, не зовсім коректно, оскільки Біблія все-таки ніде не проводить знак рівняння між вбивством людини і участю у військових діях. Також і побажання прощати своїх ворогів навряд чи можна трактувати як заклик ліквідовувати систему правосуддя.
Самі по собі такі переконання (нехай я їх і не розділяю) безумовно викликають повагу. Якщо людина вважає для себе неприпустимим службу в правоохоронних органах або армії, то це, звісно, її право. Бентежить же мене інше – надмірна агресивність (хай і вербальна) тих, хто вважає себе істинними миротворцями.
Як в особистих бесідах, так і на різних інтернет-форумах з вуст «радикальних пацифістів» часто вириваються слова на адресу опонентів, які навряд чи можна віднести не те що до миролюбних, але і до просто пристойних. Іноді в душі радієш, що переконання такого «борця за мир» не дозволяють йому брати в руки зброю, оскільки здається, що він міг би ненароком у пориві праведного обурення застосувати її проти опонента, що незгоден з його пацифістськими переконаннями.
Благочестивий християнин не повинен брати в руки зброю. Не знаю. На мій погляд, таке твердження більш ніж спірне. Як, втім, і те, що він має неодмінно виступати за відміну страти. Мені здається, що миролюбність стосовно таких глобальних питань проявляти значно легше, ніж у нашому повсякденному спілкуванні, у ставленні до людей, навіть до тих, чий погляд не розділяєш. Та і важко якось повірити в щирість миролюбних теорій співрозмовника, коли він, зиркаючи очима, ганьбить тебе останніми словами, люто і агресивно доводячи благочестивість і правильність своєї позиції.
Я гадаю, що боротьбу за мир у всьому світі краще починати із спроби хоч би не принижувати співрозмовника, не ображати його, а в розмові підбирати вирази. Приборкати свій язик буває куди складніше, ніж прийняти участь в якихось шумних пацифістських акціях чи кампаніях.
І Апостол Яків писав: «Коли хто з вас гадає, що він побожний і не приборкує свого язика, але спокушає своє серце, то побожність у того пуста» (Як.1:26).
Мир вам!
