Мирне співіснування – це стан між конфліктуючими політичними ідеологіями. Воно практично неможливе. Таким же непростим є помилковий мир між істинною Христовою Церквою і ворогами праведності. Хибні ідеї любові і терпимості перетворюють нас на слабовільні маси, а не боєздатну армію.
Проте в ранній церкві справи йшли інакше. Християни зуміли перевернути весь світ. Не таким був Мартін Лютер, що запустив у сатану чорнильницею в замку Вартбурга. Не таким був і Джордж Фокс, що добре знав камери майже усіх англійських в’язниць свого часу. Не таким був Чарльз Фіней, що проводив цілими днями битви на колінах у лісі, у прагненні отримати перемогу увечері. Подружжя Бутів проголошували війну в кожному місті і селищі, в яке приїжджали. Незлічена кількість безіменних духовних воїнів просто не могла спокійно сидіти, тоді як диявол планував і успішно здійснював свої злі задуми.
Геть нечестиве примирення духу і душі, готове здійснювати які завгодно релігійні справи, аби не вступати в справжню битву! Один патріот, що закликав до війни за свободу, сказав так: «Ми повинні битися. Повторюю це, ми повинні битися!» Цей заклик нагадує слова одного гімну: «Щоб царювати, Господи, мені треба битися, помнож мої сили, Господи!»
Ми повинні битися у власному житті. Ми повинні битися за те, щоб фасад нашої душі і тіла не обрушився і не убив життя, яке щойно зародилося, народженого згори духа. Ми повинні битися для того, щоб зрозуміти і прийняти все те, що для нас викуплене на Голгофі. Ми повинні битися, щоб досягти такого життя на Хресті, яке одне лише здатне впоратися з нашим егоїзмом, що руйнує наше духовне життя і служіння.
Ми повинні битися у своєму християнському домі. Чоловіки і дружини повинні вести битви, щоб досягти подружнього єднання, яке лише одне здатне дати щастя і принести духовні плоди в наших сім’ях. Як жахливо, коли подружні пари ганьблять Боже ім’я своєю нездатністю досягати найвищої мети в шлюбі, коли ці взаємини уподібнюються взаєминам Христа і Церкві. Нам треба боротися за своїх дітей. Якщо ми хочемо, щоб вони набули спасіння, а не тільки отримали виховання і освіту та знайшли вдалого супутника життя, ми повинні боротися за них. Перемогу треба здобути. «Бог дарував нам усіх, хто пливе з нами», нам тільки треба затребувати ці обіцяння своєю войовничою вірою.
Ми повинні навчитися боротися за своїх неспасенних родичів. Якщо ми не станемо цього робити, то хто стане? Бог визначив нас у сім’ї з їх перевагами і привілеями, але цей факт накладає на нас певну відповідальність. Якщо ми готові зробити усе для Бога, як ми можемо сміятися і розважатися, неначе в наших неспасенних родичів немає душ, які потребують спасіння? Ми повинні потурбуватися про те, щоб спонукати Бога виявити турботу про них. Ми повинні битися за них з мудрістю і наполегливістю; здійснюючи це у вірі, через молитву, свідоцтво, заклики і надихаючи їх своїм життям у Богу.
Ми повинні боротися за душі, до яких Бог приводить нас. Вони стали полоненими пітьми за волею сатани. Ми повинні бачити їх звільнення. Ми повинні шукати Божих обіцянь і використовувати їх для того, щоб побачити поразку сатани в житті людей, за яких помер Христос.
Ми повинні битися у своїй Церкві. Чи ні мертві наші молитовні зібрання, і чи багато народу відвідує їх? Ми повинні боротися і за це. Чи немає в наших церквах розподілів, критики, пліток і нарікання? Чи немає застою, безсилля і безпліддя? Єдиними ліками проти цього будуть наші битви. По-перше, ми повинні битися разом з істиною. Викривати гріх і компроміс – справа неприємна, але іншого шляху немає. Пророк Нафан викрив Давида в гріху. Він був войовничим пророком. Петро викрив Ананію і Сапфиру. Він був войовничим апостолом. Божій Церкві потрібні воїни, які битимуться проти прихованого зла, а потім впадуть на коліна, щоб побачити остаточну перемогу. Чиста і звитяжна Церква – це результат священної війни.
