Пропонуємо вашій увазі невеличкий уривок з інтерв’ю веб-ресурсу «Українська правда» медикині добровольчого батальйону «Госпітальєри» Ірини Цибух.
«…Люди без усвідомленого ґрунту не можуть протистояти російській пропаганді і всім цим наративам про “не все так однозначно”. Для них все було однозначно і вони могли це пояснити.
…В мене питання самоідентифікації ніколи не стояло, бо я народилася в комфортних умовах.
– Ви зі Львова?
– Так, я зі Львова, але кажу всім, що я з Макіївки. Я народилася в умовах, де мені ніколи не доводилося відстоювати свою мову, національну традицію… А тут я зустріла людей, яким у 21 столітті доводилося продовжувати боротися, щоб мати цю можливість. Це велетенський пласт зусиль, які ці люди мали докласти, щоб бути собою. Їм треба було мати настільки твердий і стійкий ґрунт, аби відстоювати себе, всіх поряд і протистояти російському здобутку.
Це було перше місце, де почала проростати моя ідентичність, бо тут треба поборотися, щоб бути собою. І це насправді дуже приємне відчуття.
– Що має зробити держава, аби якомога більше людей на Донеччині, Луганщині відчули себе українцями?
– Найперше я б зробила дослідження. Воно б дало нам розуміння, чи варто витрачати шалені гроші на переосвіту людей, для яких сенс життя – повернення до Радянського Союзу. Україна – це дуже складно для людей, які скучають за Радянським Союзом. Бо Україна – це про боротьбу, відчуття свободи, відповідальність.
Люди Совєцького Союзу не знають, що це таке і стараються від нього відмежовуватись. Я не впевнена, що ми можемо дати їм альтернативу…» (Джерело).
А тепер перенесемо це в площину вірних і людей світу цього для того, щоб краще зрозуміти як доносити людям Благу Звістку. Загалом, добре, коли народився у віруючій родині, коли з малечку тобі добрі батьки розповідають біблійні історії і зі свого боку подають добрий життєвий приклад… А якщо цього немає, якщо навіть не знаєш, хто чи де саме твої батьки, або, що ще гірше, коли твої начебто «батьки» перетворюють твоє власне життя на суцільне пекло? А людей з такими поламаними долями чимало, через те варто більш поблажливо ставитися до людей, доки не дізнаємося їх ближче. Звичайно, якщо вони дозволять це зробити або ж ми це самі захочемо…
Адже не секрет, що для багатьох куди легше знайти відмовку не робити, ніж шукати можливості щоб здійснити. І якщо це діє у світських, побутових справах, чому не можна перенести цю «практику» і в площину духовну? Так робить, але вдає, що не робить, і шукає виправдання для цього багато вірних. А потім вони дивуються, чому церкви порожніють, чому самі вірні не поступаються в гріху людям світу цього? А причина цього криється у відсутності місії, адже проповідуючи Слово Боже іншим людям, ми в першу чергу проповідуємо Слово собі, тим самим залишаючись вірними. В іншому разі вірний поступово холоне і з часом стає мало чим схожим на людей світу цього…
І аналогії із ситуацією на сході України взяті не просто так, бо якщо людина не дбає про власне духовне здоров’я, то з нею рано чи пізно стаються усілякі лиха, як з країною, яка не дбає протягом тривалого часу про власну безпеку. Через те будьте пильними і не забувайте піклуватися про духовне здоров’я. Пам’ятайте про місію, яку поклав Христос на кожного з нас (див. Мф. 28:19,20).
Автор: Михайло Лукін
