Одного разу маленька мавпочка, сидячи на дереві, спостерігала за мисливцем, який крадькома йшов лісом.
Потім він зупинився й викопав на стежці яму. Це був шлях, яким звірі бігали до водопою. Мисливець накрив яму тонкими гілками й притрусив травою. Після цього пішов геть. Мавпочка із захопленням стежила за його діями. Думала: «Цю пастку справді чудово зроблено! Цікаво, хто перший попадеться в неї?!»
Цієї ж миті мавпочка побачила гарненького сірого кролика, який ішов стежкою.
Зістрибнула з дерева й закричала:
– Обережно, кролику! Зупинися!
Здивований кролик запитав:
– Гей, моя мавпочко, що сталося? Чи тут не можна ходити? Хочу піти на берег ріки й пошукати там свіжої трави на сніданок для моїх маленьких кроленят.
Мавпочка застерегла його:
– Йди іншою стежкою. На цій є пастка, яку викопав мисливець.
Кролик подякував мавпочці й побіг на іншу стежку.
Вовк і лис
Та не встиг кролик зробити й кількох кроків, як опинився віч-на-віч з голодним вовком.
Вовк, побачивши кролика, облизався й зло посміхнувся.
– Яка вчасна зустріч, кролику. Я якраз шукав чогось смачненького на сніданок.
Кролик залементував:
– Як це так? Адже ми обоє – мешканці лісу. Яке ти маєш право мене їсти?
Вовк захихотів:
– Ги-ги-ги, право мого шлунка, адже це так просто!
Та кролик не вгавав:
– Я не думаю, що все так просто. Гадаю, що ця справа потребує ретельного розгляду. Треба вислухати думку якогось експерта.
У той момент поряд якраз проходив лис. Кролик і вовк розповіли йому свою справу. Лис довго думав, потім закашлявся й сказав:
– На мій погляд, кролик з нескінченною радістю й вдячністю повинен дозволити з’їсти себе голодному вовкові. Це буде дуже раціонально й слушно!
Кролик аж ніяк не міг з цим погодитися й почав наполягати на тому, щоби вони вислухали ще одного мешканця лісу.
Якраз у цей час перед ними з гілки на гілку стрибала мавпочка. Тож троє звірів вирішили запитати в неї, що вона думає на цю тему.
Мавпочка замислилася, а потім промовила:
– Треба переконатися, чи вовк сильніший за кролика.
Вовк відповів:
– Це очевидно. Маю більші зуби, довші й спритніші лапи й бігаю швидше від кролика!
Тоді мавпочка сказала:
– То ти так твердиш! Однак мусиш довести, що ці слова – правда!
Почувши це, до розмови приєднався лис:
– Повір вовкові, моя мавпочко. Водночас я, чесно кажучи, бігаю так само швидко, як вовк, отже, також маю право з’їсти кролика!
Мавпочка хвилинку подумала, а потім сказала:
– Добре! Тоді організуймо перегони на цій стежці. Хто перший добіжить до ріки, матиме право з’їсти кролика. Але якщо першим добіжить кролик, дасте йому спокій!
Перегони
Вовк і лис сміялися.
– Якщо кролик добіжить першим! Ха-ха-ха! Згода, мавпочко, проведемо такі перегони. Це буде дуже весело й поліпшить нам апетит!
Вовк, лис і кролик стали на лінії старту, яку мавпочка намалювала на тій стежці, на котрій мисливець викопав пастку.
Мавпочка скомандувала:
– Один, два, три, старт!
Але кролик навіть не встиг зробити кількох кроків, як пролунав страшенний тріск.
Вовк і лис, які мчали, наче вітер, стрімголов полетіли в яму-пастку. Кролик сказав:
– Дякую тобі стократ, сестричко мавпочко! Серед усіх звірів лісу ти – мій єдиний найліпший друг!
А потім спокійно попрямував углиб лісу в пошуках хрумкої трави для своїх кроленят.
Суть оповідання
В обох казках ідеться про «мисливця». Він хитрий, але його можна перемогти. У першому оповіданні його вдалося подолати завдяки мудрості старого птаха. А в другому – завдяки дружбі.
Спокусник нишпорить, як хижий звір, шукаючи собі здобич. Інколи дії дітей схожі на поведінку птахів Бгаранда, які недооцінюють розум і винахідливість мисливця, або кролика, який безтурботно ходить лісом, незважаючи на можливі небезпеки.
Усі потребують допомоги «старших» або справжніх друзів, які завдяки своєму досвіду й мудрості допомогли б розпізнати небезпеки.
