Багато людей зазнали поразки тільки через те, що вибрали не найкраще, але хороше. Хороше може бути ворогом найкращого. Врешті-решт, те, що здатне позбавити нас найкращого, набагато небезпечніше, ніж явне зло, яке не в змозі вплинути на нас.
Хто з нас, дорогі читачі, колись серйозно замислювався про те, що хороше може приректи нас на поразку? Усе найкраще походить від Бога. Він Автор усього благого. Але з великою повагою ми відмовляємося навіть думати про те, що просто хороше на противагу Божому найкращому привело б людство до катастрофи. Припустимо, Євангеліє від Іоанна 3:16 було представлене трохи інакше, і де тоді опинилися б ми з вами сьогодні? Якби в цьому вірші було сказано: «Бо так полюбив Бог світ, що дав нам…» довге життя, багато подарунків, щедрі урожаї, і що завгодно ще… Страшно подумати, що ми отримали б у вічності. Будь-якій з тисяч подарунків від Всевишнього Подавача, будь-яке поєднання Його дарів – ніщо, якби ці дари означали відсутність найкращого – тобто, «Сина Його Єдинородного». О, це диво з чудес, що Боже серце, з болем і мукою віддаючи Своє найкраще, не запропонувало людству щось просто хороше.
Коли Ісус перебував у цьому світі тілесно, Він постійно творив добрі справи. Він дав нам Свої дивовижні заповіді, творив дива і явив Собою приклад. Але головна мета, заради якої Він прийшов, полягала в тому, щоб віддати на Голгофі найкраще – Своє життя як жертву за гріхи всього світу. Якби це найкраще не виконалося, усе Його земне служіння зазнало б повного фіаско. У Посланні до Ефесян 5:25 ми читаємо наступне: «Христос полюбив Церкву і віддав Себе за неї». А в Посланні до Тита 2:14 ми знаходимо ще одне твердження: «Який дав Себе за нас, щоб визволити нас від усякого беззаконня». Усе інше, окрім Його Самого, най-найкращого, означало б вселенську катастрофу. Слава Богу, наш дорогий Спаситель ніколи не піддався спокусі зробити менше для синів людських.
Звичайно ж, під час спокус у пустелі, коли Ісусу був запропонований контроль над усіма царствами землі, Він міг би погодитися з тим, щоб правильно і справедливо управляти людством, запобігши, таким чином, зловживанням, економічній і соціальній несправедливості і війнам. Звичайно, сатана занадто хитрий, щоб спробувати пробудити в Ісусі явно корисливі мотиви або прагнення до влади. У його пропозиції Ісусу була закладена можливість творити добро, і це була дійсно принадна пропозиція. Незлічена кількість людей упродовж багатьох віків відволікається від шляху, призначеного для них Богом, захоплюючись такими змішаними програмами, які поєднують у собі догоджання собі і «добрі справи» для людей. Вони можуть погоджуватися на уявне хороше і з обуренням відкидають явне зло.
Але наш Спаситель не такий. Він знав те найкраще, що Йому було уготоване Богом, і те найвище призначення, задля якого Він був посланий. На Його шляху постійно зустрічалися випробовування і спокуси. Народ пропонував йому земний вінець і земні почесті. Засліплені учні благали Його встановити земне царство. Вороги глузували з Нього і казали: «Якщо Він Цар Ізраїлів, нехай тепер зійде з хреста, і ми увіруємо в Нього».
Божий план для Його дітей завжди містить у собі найкраще. Коли Христос вознісся на небо, Він обіцяв тим, хто увірував у Нього найкраще – «обіцяння Отця Мого». Учням було велено залишатися в Єрусалимі до тих пір, поки вони не отримають це найкраще. Найбільша кількість дарів і подарунків, яка менше безкрайого найкращого, означала б поразку місії Христових учнів. Вони вже зціляли хворих, виганяли бісів і т. ін., коли в кількості сімдесяти були послані служити людям, але тепер Подавач усіх цих дарів збирався дати щось найкраще – Себе Самого.
Бог і сьогодні пропонує Своїм дітям усе найкраще. Багато хто задовольняється меншим. Вони намагаються працювати для Бога, рухомі добрими намірами і під впливом хороших прикладів. Вони намагаються наступати на царство пітьми, користуючись зброєю з хороших справ, хороших проповідей, хороших переконань, хорошої організації і прекрасних талантів. І усі ці хороші замінники утримують їх від найкращого.
Бог хоче дати нам найкраще, але, у свою чергу, Він і від нас вимагає найкращого. Він вимагає повного присвячення. Він вимагає беззастережного і миттєвого послуху і щиросердя. Він вимагає виконання Його планів у нашому служінні, і цей шлях, призначений для нас Богом, – найкраще з того, що ми здатні зробити.
Браття і сестри, остерігайтеся добрих і хороших бічних стежин, бо вони надзвичайно небезпечні. Рання церква мала спокусу у своєму першому коханні і хотіла створити общину, де усе було спільним. Ця ідея усім здавалася хорошою. Але апостоли побачили в цьому небезпеку. І замість того, щоб усю енергію і час витратити на добродійність, замість того, щоб до самісінької старості згинатися під тягарем великої і багатоскладової організації, вони зберегли себе і вирішили «постійно перебувати в молитві та служінні слову». Бог за допомогою гонінь зруйнував хорошу систему благополучної общини, і усіх християн відправив «проповідувати слово Господнє», що було для них найкращим вибором.
