«Набудьте спасіння, і ви назавжди станете щасливою людиною». «Станьте християнином, і вашим проблемам настане кінець». «Прийміть Христа, і отримаєте квиток на Небеса». Така мотивація на щасливе християнство, властива кінцю двадцятого століття, абсолютно не відповідає Писанню. Усі ці обіцянки є диявольською підробкою, яка підживлюється любов’ю людини до себе самої і її ворожістю відносно Бога і істини. Сучасна проповідь, яка відповідає темі спасіння тільки з людських позицій, стала для людей прокляттям сьогоднішнього дня. Ми не повинні міркувати про те, як відіб’ється на нас, грішниках, наше навернення від гріхів і бунтарства. Ми повинні розглядати своє навернення з Божих позицій і думати про те, як наше навернення пов’язане з Його святістю, справедливістю, милістю, істиною і вічною славою.
Біблія насправді обіцяє, що християнське життя буде переповнено радістю і благословеннями. Але це лише одна сторона, і обіцяння буде дійсним тільки в тому випадку, якщо християнин житиме життям жертовної любові. Той же Господь, Який обіцяв Своїм учням гоніння і переслідування, також велів їм стрибати від радості. І це абсолютно реально! Їм погрожували і били, але вони «пішли з синедріону, радіючи, що за ім’я Господа Ісуса сподобилися зазнати безчестя».
У шостому розділі Другого послання до Коринф’ян ми знаходимо вражаючий список, який нам треба було б уважно досліджувати. Цей список починається з четвертого вірша такими словами: «Але в усьому показуємо себе як служителі Божі».
Далі ми бачимо ціну, яку має заплатити будь-хто, хто хоче називатися мужем або жінкою Божою. Ми маємо бути готові перебувати «у великому терпінні, в бідах і нестатках, у тіснотах, у ранах, у в’язницях, у вигнаннях, у трудах, у неспанні, в постах».
Слава Богу, за наступний дивовижний уривок у цьому списку, де сказано, що має християнин у своєму розпорядженні і за допомогою яких засобів він може вистояти: «У очищенні, у розумі, у довготерпінні, в доброті, в Дусі Святому, в нелицемірній любові, у слові істини, у силі Божій зі зброєю правди в правій і в лівій руці».
І, нарешті, ми стикаємося з небесною аномалією протилежних понять: «У славі і безчесті, у ганьбі і похвалах: як обманщики, але ми правдиві; як незнані, але пізнані; як ті‚ що помирають, але ось ми живі; як карані, та не вбиті; як сумні, але завжди радіємо; як бідні, але багатьох збагачуємо; як ті‚ що нічого не мають, але всім володіємо». Усе перераховане сприяє Божому процесу формування характеру і загартування. Усе це, за Божою волею, відноситься до усього того, що нам «сприяє для добра».
Життя цих служителів Господа, Який страждав, але переміг, яскраво підтвердило слова Павла. Візьмемо, приміром, Якова, сина Зеведеєвого, одного з трьох учнів, найбільш близьких до Ісуса. Можна було припустити, що попереду на нього чекає довге і успішне земне служіння. Але його життя різко і несподівано обірвалася під сокирою ката царя Ірода. Немає сумнівів, що повчання Учителя, сповнення Духом і дисципліна в стражданнях підготували його не до земної праці, але до вічного служіння на Небесах.
Петро на якийсь момент теж зіткнувся з подібною перспективою. Він провів частину ночі у в’язниці Іродовій, але там він спав міцним і здоровим сном. Він, що колись тремтів під перстом служниці, що вказувала на нього, тепер міг спати настільки міцно перед своєю смертю, що ангелу довелося розштовхати його, щоб провести його через відкриті небесами в’язничні ворота. Він, що колись відчував страх, тепер може сказати більше, ніж будь-який автор послань про те, від чого належить постраждати християнину. Він був помилуваний заради тривалішого служіння на землі. Немає сумнівів у тому, що у вічності вони разом з Яковом однаково радіють Божим планам про себе.
Іоанн пережив усіх інших Ісусових учнів. Послухайте його історію, коротко написану його рукою: «Я, Іоан, брат ваш і співучасник у скорботі і в царстві і в терпінні Ісуса Христа, був на острові, званому Патмос, за слово Боже і за свідчення Ісуса Христа».
Його свідоцтво про престол Всевишнього для кожного служителя Божого є стимулом бути вірним навіть до смерті. Один автор сказав, що Іоанн зміг зберегти здоровість розуму саме завдяки своєму видінню Божого престолу. А як Іоанн описує тріумф святих, що колись страждали, описаний наприкінці сьомого розділу Книги «Одкровення»! «Це ті, які прийшли від великої скорботи; вони омили одяг свій і вибілили одяг свій кров’ю Агнця. За це вони перебувають нині перед престолом Бога і служать Йому день і ніч у храмі Його, і Той, Хто сидить на престолі, буде жити в них. Вони вже не будуть мати ні голоду, ні спраги, і не буде палити їх сонце і ніяка спека: бо Агнець, Який посеред престолу, буде пасти їх і водити їх до живих джерел вод; і витре Бог усяку сльозу з очей їхніх».
Павло, благословенний у своїй першій місіонерській подорожі в Європу, опинився зі своїм супутником у филипській в’язниці. Вони були жорстоко побиті, і рани їх кровоточили. Але вони не могли не молитися. Молитва просто рвалася назовні. Скоро молитва перетворилася на хвалу, а потім події прийняли такий швидкий оборот, що стало ясно, що Той, Кому вони служили, узяв ситуацію під Свій повний і абсолютний контроль. І тоді ми почули слова, які здадуться кожному проповіднику Євангелія найсолодшими. Ці слова зірвалися в нічній пітьмі з вуст темничного вартового: «Що мені робити, щоб спастися?» Дуже поетично!
Це лише один приклад з двох сторін життя Павла, заповненого радощами і стражданнями. Як красномовно він напучував нас у своїх посланнях з римської в’язниці: «[Бог] посадив на небесах у Христі Ісусі», «[Бог] силою, що діє в нас, може створити незрівнянно більше за те, чого ми просимо або про що помишляємо»! Проте Павло проголосив, що кожен вірний має пізнати як «участь у стражданнях Його», так і «силу воскресіння Його».
Таким було християнство на своєму ранньому і кращому етапі розвитку. Але Євангеліє не змінилося. У період темних віків, за часів Реформації і пізніше, воно залишалося колишнім благовістям, поєднанням радості і страждань.
