Писати, ділитися думками про молитву одночасно просто і дуже складно. Цікаво, як таке може бути? А от для прикладу спробуйте описати процес дихання: здавалося б, сама собою зрозуміла річ, а от описати сам процес дихання і до чого він призводить насправді вкрай складно… Куди легше описати, що станеться з людиною, якщо вона раптом перестане дихати. Зрозуміло, що вона помре… і те саме можна сказати про будь-якого вірного, який з якоїсь причини теж раптово перестав молитися.
Хоча процес духовного вмирання вірного відбувається дещо повільніше, принаймні, у більшості випадків. Стається таке тоді, коли вірний починає приділяти менше уваги вивченню слова Божого, іспиту власного сумління і виділяє все менше часу і уваги молитві. Відбувається подібне доволі часто не із свідомого рішення чи небажання, а через банальний брак часу: людина буває настільки заклопотана усілякими житейськими справами, що просто забуває про те, коли останній раз брала до рук Біблію, коли ретельно обдумувала власні слова та вчинки, сказані та здійснені останнім часом, а також, коли останній раз щиро дякувала Богу.
Саме так, молитва починає вмирати через брак вдячності. Людина може багато що просити, багато ділитися власними проблемами, проте якщо вона перестає дякувати Богу за все, саме за ВСЕ, що Він робить в її житті, то стихання, вмирання її молитовного життя – це лише питання часу. Навіть, якщо вона чи то за звичкою, чи то за якоюсь потребою буде щось там благати в Бога, а Він через Своє милосердя відповідатиме їй. Пам’ятаєте, що «Він сонцем Своїм осяває злих і добрих і посилає дощ на праведних і на неправедних» (Мф. 5:45)? Так що Божа відповідь на нашу молитву – це не обов’язково ознака нашої праведності, це в першу чергу ознака Його милості. Не забуваймо про це.
А також про те, що вдячність Богові – це та тоненька нитка, що не дає нам забути про Нього навіть тоді, коли ми молимося Йому. Не дивуйтеся, у житті кожного чимало проблем, через які ми часто забуваємо про те, що «наше життя – на небесах, звідкіля ми чекаємо і Спасителя, Господа нашого Ісуса Христа» (Флп. 3:20), що все, про що ми так нині хвилюємося, нам доведеться рано чи пізно полишити. І залишиться лише Бог і… ми. Що скажемо ми тоді Йому і, що куди важливіше, що Він скаже кожному з нас?
Саме про це попереджав нас апостол Павло у своєму посланні до Солунян: «Завжди радійте. Безперестанно моліться. За все дякуйте: бо така щодо вас воля Божа у Христі Ісусі» (1Сол. 5:16-18). І якщо з якихось причин ваше молитовне житті охолонуло, то не гайте часу, чим скоріш поновлюйте його, «цінуючи час, бо дні лукаві» (Еф. 5:16), адже земний час кожного з нас неухильно спливає, і разом з тим наближається момент нашої небесної зустрічі зі Спасителем. І взагалі, як можна нехтувати спілкуванням з Богом Живим? Це ж вершина невдячності!
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Вдячність і молитва
