- «Хто ж той, що засуджує? Христос Ісус є Той, що вмер, надто й воскрес, Він праворуч Бога, і Він і заступається за нас». Римлян 8:34
Підсумок страждань і смерті Христа такий: «Тож немає тепер жадного осуду тим, хто ходить у Христі Ісусі» (Римлян 8:1). Бути «в Христі» означає мати з Ним стосунки через віру. Віра в Христа об’єднує нас з Христом, і Його смерть стає нашою смертю, а Його вдосконалення стає нашим вдосконаленням. Христос став нашим покаранням (якого нам не довелося терпіти) і нашим вдосконаленням (якого ми не в силах досягти).
Віра не є основою нашого прийняття Богом. Бог приймає нас лише через Христа. Віра єднає нас з Христом, і Його праведність вважається нашою. «А коли ми дізнались, що людина не може бути виправдана ділами Закону, але тільки вірою в Христа Ісуса, то ми ввірували в Христа Ісуса, щоб нам виправдатися вірою в Христа, а не ділами Закону. Бо жадна людина ділами Закону не буде виправдана!» (Галатів 2:16). Бути «виправданими вірою» і «виправданими … в Христі» (Галатів 2:17) – це паралельні поняття. В Христі ми перебуваємо вірою, а отже виправдані в Нім.
Коли виникає запитання: «Хто ж тоді засуджений?», припустима відповідь: «Ніхто!» І основою для неї є те, що «Христос Ісус є єдиним, хто помер!» Смерть Христа гарантує нам звільнення від осуду. Те, що ми не підлягаємо осуду, настільки ж певно, як те, що Христос помер. У Божому суді неможливе повторне притягнення за один і той же переступ. Ми не можемо бути осудженими за одну й ту ж провину двічі. Бо Христос один раз помер за всі наші гріхи. І ми за них не будемо засуджені. Осуду не буде не тому, що нема за що осуджувати, а тому, що він вже відбувся.
Але як же тоді із засудженням світу? Хіба це не відповідь на запитання: «Хто ж тоді підлягає засудженню?» Хіба християни не засуджені світом? В історії християнства було багато мучеників. Відповіддю є те, що ніхто не може нас успішно засудити. Проти нас можна висунути обвинувачення, але в кінцевому результаті жодне з них не буде доведеним. «Хто оскаржувати буде Божих вибранців? Бог Той, що виправдує» (Римлян 8:33). Це дуже схоже на біблійне запитання: «Хто нас розлучить від любові Христової? Чи недоля, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч?» (Римлян 8:35). Відповідь не в тому, що ці речі не можуть відбуватися з християнами. Відповідь у тому, що: «В цьому всьому ми перемагаємо Тим, Хто нас полюбив» (Римлян 8:37).
Світ висуватиме свої звинувачення і засудження. Він навіть може погрожувати нам мечем. Але ми знаємо, що найвищий суд вже виніс вирок на нашу користь. «Коли за нас Бог, то хто проти нас?» (Римлян 8:31). Вони не матимуть успіху. Якщо вони відкидають нас, то Він нас приймає. Якщо вони ненавидять нас, то Він нас любить. Якщо вони кидають нас у в’язниці, то Він дає нам духовну свободу. Якщо вони завдають нам болю, то Він очищує нас вогнем. Якщо вони вбивають нас, Він перетворює це на перехід до раю. Вони не можуть нас перемогти. Христос помер. Христос воскрес. І ми живі разом з Ним. А в Ньому немає осудження. Ми прощені і ми виправдані. «А справедливий безпечний, немов той левчук» (Приповісті 28:1).
