Згадаймо останні моменти Голгофської страти: «Ісус, знаючи, що вже усе звершилося, щоб справдилося Писання, говорить: пити! Стояла тут посудина, повна оцту. Воїни, намочивши оцтом губку і настромивши її на тростину, піднесли до уст Його. Коли ж спробував оцту Ісус, сказав: звершилось! І, схиливши голову, віддав дух…» (Ін. 19:28-30).
От так закінчився життєвий шлях Спасителя… на думку Його недругів, які не змогли Його перемогти в знанні і тлумаченні Закону, не змогли уловити підступними запитаннями, проте спромоглися вбити руками римлян, обмовивши в тому, на що Спаситель ніколи не посягав – на кесарів престол. Втім, Пилат і сам про це здогадувався, але йому забракло людяності, щоб відпустити Безневинного, а натомість віддав Його на смерть, щоб догодити натовпу…
Тепер ми знаємо, що Христос воскресне на третій день, як було написано, але в той момент навіть найближчі Його учні, люди, яким Він неодноразово розповідав про те, що станеться з Ним, чи то забули, чи то не до кінця вірили усьому, що Він про це говорив, навіть і думки не припускали, що щось може бути далі. Певно, у той момент серед людей лише римлянин-язичник, римський сотник розумів, що щось має статися далі: «Сотник, який стояв навпроти Нього, побачивши, як Він, так скрикнувши, віддав дух, сказав: воістину Чоловік Цей був Син Божий» (Мк. 15:39).
Що змушує припускати таке? – Уся річ у тім, що Бог чи Його Син апріорі не може померти, це прерогатива лише смертних людей. А якщо все ж таки подібне відбувається, Син Божий помирає, то це не кінець, а лише одна з подій, яка обов’язково повинна мати своє продовження, іншого в принципі бути не може. Це було відомо язичникам, навіть таким, які побачили чимало смертей. А той римський сотник був саме з їх кола.
Ясна річ, що є скептики, які стверджуватимуть, що римський сотник мав зовсім інше на увазі, коли іменував Ісуса Христа Сином Божим. Наприклад, одним із синів римських божків. Але це не спростовує того факту, що сотник наділив мертвого Праведника божественною гідністю, а боги і в римлян теж не могли померти, це є лише долею простих смертних, до яких, на переконання римського вояка, Ісус не відносився.
То що, сотник передбачив Христове воскресіння? – Авжеж, ні, він просто визнав, послуговуючись поганськими уявленнями, що померлий Страчений мав божественну гідність. Це те, що не могли (не хотіли) визнати ні знавці юдейського Закону, ні навіть найближче коло Христове, зокрема, Його учні. На це виявився здатен тільки ще один свідок Христової страти – розбійник, який був розп’ятий поруч з Ним і який спромігся вимовити: «Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє!» (Лк. 23:42).
Отже, поглянувши на Голгофську страту під таким ракурсом, можна дійти до вельми цікавого висновку: Господню гідність Христа в критичний момент достовірно визнали дві людини: язичник-окупант і злочинець, що був засуджений до страти. – Погодьтеся, не дуже добрі свідки в очах суспільства як на той час, так і сьогодні. Який же урок можна отримати з цього біблійного прикладу? – Шукайте істину, і вона обов’язково віднайде вас, попри те, що стосовно вашої персони думають оточуючі люди.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Два Божі свідки