Євангеліє від Івана, 16:8-11
З цього моменту Господь у Своїй промові поновлює настанови, що містяться в останніх двох віршах п’ятнадцятого розділу, з посиланням на прихід Святого Духа. У наступних віршах Господь говорить про свідчення учнів і переслідування, які будуть з ним пов’язані. Він підсумовує цю важливу тему словами: «А як прийде, Він…», – цей вираз використовується в розділі 15-му, вірш 26-й, а потім, у дещо зміненому вигляді, у розділі 16-му, вірш 13-й. В усіх випадках він відкриває новий рівень вчення. У 16-му розділі, вірш 8-й, Його прихід показує справжню природу цього світу. В розділі 16-му, вірш 13-й, Він приходить, щоб провести віруючого в істину іншого світу.
Перш ніж буде відкрито цей інший світ, викривається справжня природа цього світу, і тому ми читаємо: «А як прийде, Він світові виявить про гріх, і про правду, і про суд». Питання не стоїть стосовно того, хто прийме це «виявлення», але підкреслюється той факт, що саме присутність Святого Духа показує правдиву природу цього світу. Насправді не світ прийме це викриття, а ті, у кому перебуватиме Дух, хоча й вони самі використовуватимуть те, що вони дізналися, щоб свідчити світові про його справжній стан.
Світ не відчуває присутності Духа. Цей світ був ретельно випробуваний присутністю в ньому Христа, Який жив і діяв так, щоб всі могли бачити Його справи благодаті й чути Його слова любові. Господь підсумовує результати цього випробування, говорячи: «…вони бачили, і зненавиділи і Мене, і Мого Отця». Коли Дух прийде, світ не зможе прийняти Його, «бо не бачить Його та не знає Його». Однак для віруючих – в яких Він перебуває – Він показує результати цього випробування, і в результаті вони, отримавши цю настанову від Духа, не мають хибних уявлень про світ. Завдяки вченню Святого Духа, вони знають справжню природу світу – таку, якою її бачить Бог. Ця природа виявляється в ставленні до гріха, правди і суду. Це розуміння з’являється в душі не через проголошення абстрактних тверджень, а на прикладі великих фактів земного життя Господа Ісуса.
По-перше, його стан виявляється в ставленні до гріха. Присутність Духа сама по собі є підтвердженням злого стану світу – адже якби Христос не був відкинутий, то Святий Дух не прийшов би на землю. Його присутність є доказом того, що світ зненавидів, відкинув і розіп’яв Сина Божого. Євреї і погани, котрі представляють релігійний і політичний світ, об’єдналися у своїй вимозі: «Геть, геть із Ним! Розіпни Його!». Отже, це світ, який не вірить у Христа, і цей суворий факт доводить, що він лежить у гріху. Можна було б зрозуміти, що люди світу не вірять у кого-небудь іншого, але якщо вони не вірять у Христа, в Якому не могли знайти жодної провини, – то це чіткий доказ того, що вони керовані злим впливом, який Бог називає гріхом.
Остаточним і абсолютним доказом того, що світ лежить у гріху, є не те, що люди порушили ті чи інші закони Божі або осквернили храм і побили пророків. Найбільший і остаточний доказ цього лежить у тому, що коли Бог у Своєму Сині, що стався тілом і перебував між людьми, явився грішній людині у всій Своїй благодаті, любові, силі й доброті, тоді світ остаточно й офіційно відкинув Його, відмовившись вірити в Його Сина. Це кричущий факт, що демонструє гріховність світу. Яким би справедливим іноді не здавався світ зовні, який прогрес не демонстрував би у винаходах і боротьбі за справедливість, фактом залишається одне: присутність Духа доводить, що світ не вірить у Христа, а тому цей світ під гріхом.
По-друге, злий стан світу доводиться його ставленням до правди. Присутність Духа доводить не лише відсутність Христа у світі, а й присутність Христа в славі. Якщо відсутність Христа є найбільшим підтвердженням гріховності, то Його присутність у славі є найбільшим вираженням правди. Людський гріх піднявся до своєї вершини, коли світ прибив безгрішного Божого Сина до хреста. Правда проявляється, з одного боку, у тому, що Христос, Який був прибитий до хреста, пішов назад до Отця; а з іншого боку, у тому, що світ як такий Його більше не побачить. Справедливо, що Він займе найвище місце в славі, і справедливо також, що світ, який бачив Його і зненавидів Його без причини, більше не побачить Його. Цим показується, що світ знаходиться під гріхом і без правди.
По-третє, Дух приносить свідчення про суд, тому що князь світу цього засуджений. За гріхом людини стоїть обман сатани. Людина є лише інструментом у руках диявола; Бог постановив надати Христові місце найвищої влади у всесвіті. Диявол зайняв таку позицію, щоб перешкоджати Богові в досягненні Його цілей. Починаючи з Едемського саду і до хреста на Голгофі він використовував людину як інструмент, щоб здійснювати свої плани. На хресті все виглядало так, наче диявол здобув перемогу, оскільки йому вдалося, використавши людину, прибити до ганебного хреста Того, для Кого Бог призначив престол слави. Але присутність Духа стала доказом того, що, незважаючи на все, що зробив світ, керований своїм князем, Христос знаходиться в найвищому місці в славі. Бог здобув славну перемогу над гріхом людини та владою диявола. Місце слави, на яке був піднятий Христос, є доказом того, що диявол був переможений саме в найбільшому прояві своєї влади. Це означає остаточний і абсолютний осуд диявола, а якщо диявол засуджений, то вся світова система, правителем якої він є, буде засуджена також. Вирок ще не виконався, але в духовному сенсі він засуджений разом зі своїм правителем.
Саме таким є стан світу в очах Божих, про що свідчить присутність Духа. Цей світ під гріхом, без правди і наближається до свого суду.
