Розмірковуючи над останніми словами Господа Ісуса, записаними в Євангелії від Івана з 13-го по 16-й розділ, ми не повинні забувати, що Господня мета тут – підготувати Своїх послідовників, щоб вони могли свідчити про Нього в тому місці, де Його відкинули, у період Його відсутності.
Для досягнення цієї великої мети, як ми бачили в попередніх настановах, необхідно, щоб наші ноги були обмиті (13-й розділ), наші серця втішені й об’єднані з Божественними Особами (14-й розділ) і щоб у нашому житті відбивався характер Христа, а вуста щоб свідчили про Христа (15-й розділ). І, нарешті, у цьому останньому вченні ми отримуємо настанову для нашого розуму – щоб ми могли здійснювати розумне служіння, і не спотикалися через ставлення до нас світу, який є релігійним, проте відкинув Христа.
Настанова в розумі Христовому – ось найголовніша мета цього останнього вчення. У служінні Господу може бути багато палкості, яка не ґрунтується на пізнанні, а тому таке служіння дає незначний результат і велике розчарування. Надзвичайно важливим є те, щоб мати розум Господній.
Настанова в цій промові подається в такому порядку:
По-перше, ми отримуємо застереження щодо того, як релігійний світ ставитиметься до тих, хто свідчитиме про Христа (вірші 1-4).
По-друге, ми дізнаємося, що для того, щоб ми могли мати розум Христа, необхідно, щоб Христос пішов до Отця і щоб прийшов Утішитель (вірші 5-7).
По-третє, коли прийде Дух, віруючі отримають настанову щодо справжньої природи цього злого світу (вірші 8-11).
По-четверте, Святим Духом віруючі отримають пізнання про інший світ – світ прийдешній (вірші 12-15).
І нарешті, віруючі будуть навчені щодо справжньої природи нового дня, який має настати (вірші 16-33).
