Часом диву даєшся: як деколи люди легко розмірковують про віру, причому чужу. Ніби ця річ, яку легко виміряти лінійкою, зважити, відчути на дотик. От, наприклад, історія двох сліпців, яких зцілив Христос і про яких ми дізнаємося з Євангелія від Матфея (Мф. 9:27-31). «За вірою вашою нехай буде вам» (Мф. 9:29), – каже до них Христос і зціляє. Тут багато коментаторів починають міркувати: у сліпих було достатньо віри, щоб їх зцілив Христос, а от не було достатньо віри – не зцілив би. Ніби все правильно.
А якщо сьогодні не так багато відбувається зцілень сліпих завдяки їхній вірі та молитві, значить – у них недостатньо віри, а молитва – недостатньо щира. Ніби, все теж правильно.
А от просто, цікаво, оці всі коментатори мають достатньо віри, щоб за їх молитвою сліпа людина прозріла? Хоча б в одного з них? Адже сказано в Біблії: «Багато може щира молитва праведного» (Як. 5:16). А якщо з результатами не все гаразд, тоді що: молитва не настільки щира, чи не достатньо людина праведна?
Здається, справа в іншому – у любові Божій, а не нашій або чийсь вірі, обізнаності. У Різдвяну ніч до Немовлятка прийшли неписемні пастухи, а не освічені книжники. Взагалі то, їх ангели покликали, але чомусь ангели прийшли до пастухів, а не до книжників. У книжників і фарисеїв після того було достатньо часу, щоб розгледіти в Теслі з Назарету Месію, але в багатьох з них якось це не вийшло. Самарянці з містечка Сихар вистачило коротенької розмови, а освіченим книжникам – ні. Чому це так? – У чистоті серця: «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать» (Мф. 5:8).
Христос зцілив двох сліпців через любов до них, а не їхню віру в зцілення. Опинились вони поруч Нього, мали чисті серця, Бог і дав їм достатньо віри в їхнє зцілення – от і сталося диво. Христос не міг пройти повз чужу біду – тому і допомагав, а що ми? – Розмірковуємо про віру сліпих у зцілення? А звідки нам знати, ми що сліпі чи глухі, щоб про це розмірковувати? – Все таки, на мою думку, віра в Бога – це посильна допомога нужденним: ділом, ласкавим словом, молитвою. А міркування про силу, розмір, вагу чиєїсь віри – це просто порожні балачки.
Автор: Михайло Лукін