Євангеліє від Івана, 15:18-25
Від Івана 15:18-19. Господь найпрекраснішим чином змалював нам нову християнську громаду, роблячи наголос не на її формуванні або функціонуванні (для цього час ще не настав), але на її моральних особливостях і духовних привілеях. Вона представлена як спільнота людей, керованих любов’ю Христовою, які перебувають у Його любові і які об’єднані між собою любов’ю один до одного. У подальших словах Господь виходить за межі цього християнського осередку любові і починає говорити про світ, котрий є осередком ненависті. Цим самим Він застерігає Своїх учнів щодо реальної природи світу, яким вони будуть оточені, і готує їх до переслідувань із його боку.
Якщо ми поділяємо з Христом любов, радість і святе єднання в близькому християнському колі, то ми також повинні бути готові розділити з Ним ненависть і зневагу від цього світу. Тут немає жодних натяків на те, що учні повинні спробувати скористатися найкращим, що є в цих двох світах, як іноді стверджують люди. Вибір є лише один: Христос або світ, це не може бути і Христос, і світ. Спільнота людей, яка в той або інший спосіб демонструє любов до Христа, ототожнюється у світі з Христом, і та сама ненависть, яку світ мав до Христа, буде спрямована на Його народ. Ненависть і переслідування, які переживав Він, переживатимуть і вони.
Світ – це величезна система, яка охоплює всі раси і класи, а також всі неправдиві релігії, які у своїй переважній більшості ненавидять Бога. Світ, який оточував учнів у той час, був світом занепалого юдаїзму. Сьогоднішній світ, з яким мають справу віруючі, – це світ розтлінного християнства. Його зовнішня форма може змінюватися з плином часу, проте у своїй суті вона завжди характеризується відступництвом від Бога і ненавистю до Христа.
Чому ці прості люди будуть зненавиджені світом? Хіба ж вони не були в основному зібранням бідних людей, які любили один одного, які жили порядним життям, демонстрували покірність владі, не втручаючись в її політику? Хіба вони не йшли до людей, лише сповіщаючи добру новину та чинячи добрі справи? Чому ж тоді вони викликатимуть ненависть?
Господь наводить дві причини цієї ненависті. По-перше, вони були громадою людей, яких Христос вибрав зі світу, по-друге, вони були громадою людей, які визнали ім’я Христа перед світом (в. 21). Перша причина більшою мірою викликає ненависть релігійного світу; друга – ненависть світу в цілому. В усі часи ніщо не викликало такої люті в релігійній людині як суверенна дія благодаті, яка, залишаючи осторонь всі зусилля релігійних людей, піднімає і благословляє відкинутих і убогих. Сама згадка про ту благодать, яка одного разу благословила вдову із поганського народу та прокаженого поганина, змусила релігійних лідерів міста Назарет повстати в гніві й ненависті до Христа. Суверенна благодать, яка благословляє молодшого сина, дратує і викликає заздрість старшого сина.
Від Івана 15:20-21. Після цього учні отримують попередження про те, що ця ненависть буде виявлятися в переслідуваннях: «Як Мене переслідували, то й вас переслідувати будуть». Це практичне вираження ненависті пов’язане безпосередньо з визнанням імені Христа, бо Господь далі говорить: «…все це робитимуть вам за Ім’я Моє». Саме переслідування – як Христа, так і Його учнів – довели, що ті, хто їх переслідував, не знали того, Хто послав Христа, – Отця.
Від Івана 15:22-25. Проте подібне невігластво не має виправдання. Слова Господні та Його діла не залишили світові жодного виправдання ні за його ненависть, ані за його невігластво. Якби Христос не прийшов і не говорив світові таких слів, яких ніколи людина не говорила; якби Він на очах людей світу не вчинив таких справ, яких ніколи не чинив ніхто інший, тоді вони не були б звинувачені в гріху свідомої ворожнечі проти Христа й Отця. Вони залишалися б занепалими створіннями, але при цьому не були б свавільними створіннями, які ненавидять Бога. Тепер же не залишилося ніякого виправдання для їхнього гріха. Факт провини світу не міг бути прихований – він вийшов назовні. Своїми словами і діями Христос повністю, до кінця розкрив серце Отця, і в результаті з боку людини виявилася лише ненависть до Бога. Світ як такий втратив будь-яку надію, бо, порушуючи свій же закон, він зненавидів Христа без причини. Таким чином, причиною ненависті світу більше не є незнання; її причиною є гріх. Це безпричинна ненависть. На жаль, ми, навіть будучи християнами, іноді можемо подавати світові привід для ненависті, але в Христі не було жодної причини для неї. Фактично, привід для ненависті існує, але він знаходиться не в Тому, на Кого спрямована ця ненависть, а в серцях тих, хто ненавидить.
