Євангеліє від Івана, 14:15-31
Перевівши думки учнів за межі теперішнього, у недалеке майбутнє, Господь продовжує Свою настанову, сповіщаючи про другу велику подію, яка незабаром станеться. Окрім того, що Господь відійде до Отця, прийде Святий Дух – також від Отця.
Таким чином, Господь готує учнів до доленосних змін, які ось-ось мали відбутися. Син повернеться до Отця, щоб зайняти Своє місце як Людині в славі; Святий Дух прийде, щоб знайти оселю у віруючих, як Божественна Особа на землі. Ці дві грандіозні події ознаменують початок християнства і започаткування Церкви; вони підтримуватимуть Церкву на її шляху через цей світ, берегтимуть її від зла світу, підтримуватимуть її в свідченні про Христа, і, нарешті, представлять Церкву Христу в славі.
Однак тут Господь не розкриває великого вчення про Церкву та її утворення й не говорить про об’явлення, яке Церква буде нести через Духа. Час для таких об’явлень тоді ще не настав. Він має на увазі глибокі духовні переживання, якими віруючі будуть насолоджуватися завдяки приходу Духа, тобто перед Господом. Ці слова були дуже доречними саме в такий момент. Думка про те, що вони втратять Того, Хто був для них таким дорогим, спілкуванням з Яким вони тішилися, наповнювали серця учнів смутком. Отож, Господь говорить їм про прихід іншого Утішителя, Який не тільки забере почуття самотності, але й допоможе їхнім серцям ще глибше й ближче пізнати свого Учителя, ніж вони знали Його в ті дні, коли Він жив серед них на землі. Саме ці внутрішні переживання, які учні матимуть завдяки Святому Духу, підготують їх до того, щоб стати свідками Христа в силі Духа.
Чи не можемо ми сказати, що наше свідчення про Христа часто буває слабким, тому що ми дуже малою мірою насолоджуємося цим близьким спілкуванням з Христом, привести в яке може тільки Дух? Ми намагаємося братися за служіння, не живучи в таємному місці єднання з Отцем і Сином через Духа. Саме ця важлива істина про такі таємні переживання додає величезної цінності цьому уривку останнього вчення Господа. Це особливе, близьке спілкування віруючого з Божественними Особами, в яке він вводиться, щоб свого часу бути спроможним нести свідчення про Христа, вийшовши назовні – у світ, з якого Христос пішов.
Від Івана 14:15. Дуже вражає те, якими словами Господь розпочинає велику тему приходу Святого Духа. Він говорить: «Якщо Ви Мене любите, Мої заповіді зберігайте!». Протягом усього Євангелія від Івана ми знову й знову чули про любов Господа до учнів, тепер вперше ми чуємо про любов учнів до Господа. Таким чином, дар Духа пов’язується із зібранням людей, які люблять Господа й слухняні Йому. Саме за таку групу людей Господь зволив просити Отця, щоб Він послав їм Утішителя. До того ж, хіба ці слова не показують, що благословення, якими можна насолоджуватися в силі Святого Духа, можуть бути пізнані тільки тими, хто живе життям любові й послуху Господу?
У попередніх віршах Господь говорив про віру і молитву (12-14); тепер Він говорить про любов і послух. Таким чином, Господь вказує на те, що глибокі духовні переживання, в які веде Утішитель, доступні для кожного віруючого, котрий довіряє Господу, покладається на Нього, молиться в ім’я Його, любить Господа, слухняний Йому і з радістю виконує Його заповіді. Саме ці прекрасні моральні риси готують душу до отримання благословень, які можливі завдяки присутності Духа. Недостатньо лише того, щоб Дух Святий перебував із нами, але необхідно, щоб серце і життя перебували в стані, гідному Духа.
Від Івана 14:16. На початку Євангелія ми читаємо слова Івана Хрестителя, котрий говорить, що Господь буде хрестити Духом Святим. Пізніше, в оповіді про відвідування Господом Єрусалиму, нам ясно говориться, що, використовуючи образ живої води, Він говорив про Духа, Якого мали прийняти віруючі в Нього. Проте цей великий дар у той час не був даний, тому що Христос ще не був прославлений. Тепер настав час, коли Господь мав бути прославлений, це був влучний момент для Самого Господа, щоб розкрити Своїм учням велику істину про прихід на землю цієї Божественної Особистості.
Благословенним чином, вживаючи чудові, піднесені слова, з досконалою відповідністю моменту Господь говорить про Святого Духа як Утішителя. Хоча ця властивість Духа, в якій мали особливу потребу учні саме в цей час, була однією з-поміж багатьох інших. Однак існує більш глибоке значення в імені «Утішитель», яке можна легко пропустити, тому що в нашому розумінні сьогодні це слово переважним чином означає того, хто співчуває нам у наших скорботах. Мовою ж оригіналу воно означає того, котрий «знаходиться поруч, щоб зміцнювати, підтримувати і підбадьорювати». Таким чином, в Утішителі учні отримувати Того, Хто мав стояти біля них, щоб зміцнювати їх в їхній слабкості і втішати їх в їхньому смутку.
Окрім цього, Господь говорить про цього Утішителя як про іншого Утішителя, у такий спосіб порівнюючи Того, Хто мав прийти, з Собою, – адже хіба Він не підтримував, не підбадьорював і не втішав їх? А після цього Господь не тільки порівнює, але й вказує на різницю між Цим Утішителем і Собою. Господь жив із ними лише кілька коротких років, у той час як Утішитель, Який прийде, залишиться з ними назавжди. Багато разів у книгах Старого Завіту говориться про Святого Духа, Який сходив на окремих людей і протягом певного періоду часу діяв через них, досягаючи якоїсь особливої мети. Проте Дух Святий як Божественна Особистість мав прийти, щоб залишитися назавжди, і це було щось цілковито нове.
Від Івана 14:17. Ще одна відмінність між Христом і Цією Особистістю полягала в тому, що в той час як Христос Сам був Правдою, то про Духа Святого сказано, що Він – Дух правди. У Христі ми бачимо правду, виражену загалом. Через Духа правди ми отримуємо правдиве сприйняття всього, що представлено в Христі.
Відрізняється від Господа Дух Святий ще й тим, що Він є Той, Кого світ не може прийняти або пізнати, тому що «не бачить Його». Христос прийшов у тілі, тому Його могли бачити люди, а бачачи Його таким чином, могли Його і прийняти. Святий Дух не прийде в тілі і не буде представлений як видимий об’єкт, який можна побачити очима або пізнати розумом. Для світу Він не є Божественною Особистістю, а, у кращому випадку, лише певним натхненням і незрозумілим впливом. Для учнів Він не мав бути просто впливом, але Особистістю, що залишатиметься з ними постійно, на відміну від Христа, Який мав їх покинути. Крім того, Він мав бути також у них, на відміну від Христа, Який був із ними, але не в них.
Від Івана 14:18-20. У цих віршах Господь завершує розгляд теми Особи Святого Духа і переходить до теми результатів Його присутності у віруючому. Відхід Господа до Отця і прихід Святого Духа не означали, що учні втрачали одну Божественну Особу й отримували іншу. Хтось правильно зауважив: «Обіцяний Святий Дух не мав замінити Того, Хто пішов, але ставав посередником, що забезпечував Його присутність». Тому Господь міг сказати Своїм учням: «Я не кину вас сиротами, Я прибуду до вас!». Як висловився один із авторів, коли Христос був на землі, Отець був не далеко – «не Сам Я, бо зо Мною Отець», – говорив Він. Коли Утішитель на землі, то Христос не далеко. Якщо 18-й вірш говорить про те, що прихід Духа зробить Христа дуже близьким до нас, то два наступні вірші говорять про реакцію віруючого на прихід Святого Духа. Господь описує ці переживання віруючого трьома чіткими твердженнями: «ви Мене бачити будете», «ви жити будете», «пізнаєте ви».
Святий Дух прийде не для того, щоб говорити про Себе, привертати до Себе нашу увагу або щоб шукати нашого визнання, а для того, щоб привести душу до Христа. Через деякий час світ більше не побачить Христа, але коли Він зникне з поля зору людей, Він залишиться для віруючого об’єктом віри в силі Святого Духа. Для світу Христос згодом стане тільки історичною постаттю, Тим, Хто прожив чудове життя і помер смертю мученика. Для віруючого Він залишиться живою Особистістю, присутність Якої вони можуть відчувати і насолоджуватися нею в силі Духа. Більше того, бачачи Його, віруючі житимуть. Люди світу живуть, тому що існує світ зі своїми задоволеннями, політикою і соціальним устроєм. Коли ці його складові зруйнуються, життя світських людей втратить будь-який сенс. Християнин живе, тому що Христос живе, а оскільки Христос – мета нашого життя, живе вічно, то й життя віруючого вічне.
Крім того, завдяки Духу віруючий знає, що Христос перебуває в Отці, віруючі в Христі, а Христос у віруючих. Ми знаємо, що Христос має найвище місце в очах і почуттях Отця; що ми маємо місце в серці Христа і що Христос має місце в наших серцях. Світ не може ані «бачити», ані «жити», ані «знати». Він сліпий щодо слави Христа; він мертвий у злочинах і гріхах; він не знає Бога. Але завдяки силі Святого Духа на землі буде зібрання людей, які «бачитимуть», «житимуть» і «знатимуть». Вони мають Христа в славі як найвищу і єдину мету своєї душі; вони живуть, знаходячи свою радість і насолоду в Христі і знаючи, яке місце вони мають у Його серці.
