Євангеліє від Івана, 14:4-14
Спочатку Господь показав нам славне завершення нашої подорожі, а тепер Він відкриває наші привілеї в цій подорожі. У наступних віршах ми читаємо про наші стосунки з Отцем. Ми ще не прийшли в дім Отця, але ми маємо привілей пізнати Отця – Того, Кому належить цей дім – перш ніж ми в нього увійдемо. Якщо ж ми маємо можливість вже тепер знати Отця, то це нам потрібно для того, щоб мати доступ до Нього в той час, поки ми живемо в цьому світі. Важливою ціллю цієї частини промови Христа є те, щоб ми могли «знати», «бачити» і «приходити» до Отця. Прийшовши ж до Отця, ми можемо з благословенною впевненістю дітей відкривати перед Ним наші прохання в ім’я Христа.
Від Івана 14:5-6. Господь відкриває цю велику тему такими словами: «А куди Я йду дорогу ви знаєте». Хома, маючи зовсім іншу думку в своєму розумі, неспроможний вловити значення слів Господа. Відповідаючи на запитання Хоми: «…як же можемо знати дорогу?», Господь ясно показує, що Він говорить про Особистість, до Якої Він іде, а не просто про місце, як помилково припустив Хома. До цієї Особистості – до Отця – Христос є дорогою; Він є також Тим, у Кому знайшла вираження правда Отця. Крім того, Він є життям, в якому можна насолоджуватися правдою Отця. Не існує жодного іншого шляху до Отця, тому Господь додає: «До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене». Ці слова мають особливо велике значення в наш час, коли люди відкидають слова Сина про Бога як про Свого Отця. Ці слова Господа мають те саме значення, що й натхненні слова апостола, який дещо пізніше напише: «Кожен, хто відрікається Сина, не має Отця» (1Ів. 2:23).
Від Івана 14:7. Однак істиною є те, що пізнання Сина – це такою ж мірою пізнання Отця. Таким чином, Господь міг сказати Своїм учням: «Коли б то були ви пізнали Мене, ви пізнали були б і Мого Отця. Відтепер Його знаєте ви, і Його бачили».
Від Івана 14:8-11. Пилип, так само як і Хома, не може піднятися вище за матеріальне. Хома думав про матеріальне місце, Пилип думає про фізичне бачення, і тому говорить: «Господи, покажи нам Отця, і вистачить нам!». Господь у Своїй відповіді дає чітко зрозуміти, що Він говорить про бачення віри. Він ставить дуже пряме питання: «Стільки часу Я з вами, ти ж не знаєш, Пилипе, Мене?». А після цього Господь заявляє: «Хто бачив Мене, той бачив Отця». Якщо людина дивиться за межі зовнішньої форми і бачить Сина вірою, то вона насправді бачить Отця, тому що Син є досконалим об’явленням Отця.
Невіруючий світ не бачив Сина; він бачив в Ісусі лише сина теслі Йосипа. Тільки віра могла побачити в цьому смиренному Чоловікові Єдинородного Сина Божого, Який прийшов, щоб явити Отця. Той, Хто жив у лоні Отця, був єдиним, Хто міг відкрити людям серце Отця. Авраам міг сказати нам, що Бог Всемогутній; Мойсей міг сказати, що Бог є Сущий – вічний і незмінний. Але ні Авраам, ні Мойсей не були гідні показати нам серце Отця. Ніхто, крім Божественної Особистості, не був достатньо великим, щоб відкрити іншу Божественну Особистість. Отже, у такий спосіб Господь негайно заявляє про повну рівність і ідентичність Отця і Сина, бо Він міг сказати: «Я в Отці, а Отець у Мені». Життя Сина в цьому світі – це не просто історія Отця і Сина, а швидше Отця в Сині.
Якщо ми вже побачили вірою славу Сина, для нас стає просто побачити Отця, явленого в Синові. Завдяки тому, Хто Він, а саме: рівний і ототожнений із Отцем, Господь може негайно вказати на Свої «слова» і «діла» як на об’явлення Отця. Благодать, любов, мудрість і сила, які сяяли в Його словах і ділах, показували нам серце Отця.
Від Івана 14:12-14. Крім того, якщо на землі Син прославив Отця, відкривши Його серце через Свої слова, то тим більше Отець буде прославлений Сином, коли, зайнявши Своє місце на небесах, Він продовжуватиме відкривати серце Отця через «більші діла» учнів. Він також продовжуватиме прославляти Отця, відповідаючи на прохання, які будуть підноситися до Отця в ім’я Христа.
У цьому місці Своєї промови Господь перестає говорити про силу Його слів і діл, які чули і бачили учні, коли Він був із ними, і починає говорити про нові й глибші переживання Його сили після Його відходу до Отця. Зміна теми відзначається словами: «Поправді, поправді…» – саме ці слова зазвичай використовуються, щоб ввести якусь нову істину. Таким чином, Господь відкриває Своїм здивованим учням ту нову істину, що після Його відходу той, хто вірить у Нього, чинитиме діла, які чинив Сам Ісус, і, що ще більше вражає, чинитиме діла навіть більші.
Господь пов’язує цей «ще більший» прояв сили зі Своїм відходом до Отця. Повертаючись до Отця, Він повертався до джерела всієї сили і благословення. Таким чином, завдяки Його поверненню до Отця всі небесні ресурси будуть відкриті на землі для кожного, хто вірить у Христа і молиться в Його ім’я.
Ці проміжні вірші переносять нас в історію ранньої Церкви, коли вже не маленька групка учнів зібралися навколо служіння Ісуса, а тисячі були зібрані разом через проповідь апостолів. Тоді «стались знамена та чуда великі в народі» і навіть через тінь Петра хворі отримували зцілення; мертві воскресали, а також «Бог чуда чинив надзвичайні руками Павловими, так що навіть хустки й пояси з його тіла приносили хворим, і хвороби їх кидали» (див. Дії 5:12 та 19:12).
Ця могутня сила була доступна для віри, що виражалася через молитву в Його ім’я. Дуже правильно хтось сказав: «Прохання, висловлені в ім’я іншого, передбачають присвоєння собі його вимог, його заслуг, його права бути почутим». Господь, за Його власними словами, наділив цим привілеєм тих, які мають зв’язок із Ним через віру. Можливість висловлювати прохання в ім’я Христа була чимось зовсім новим для учнів, і, як і все інше, про що Він говорив у цій промові, було результатом відходу Господа, прохання в ім’я Христа передбачали Його відсутність. Фраза «просити… в Імення Моє» зустрічається п’ять разів у цих настановах.
Таким чином, через слова і діла Ісуса на землі ми пізнаємо серце Отця; ми продовжуємо пізнавати Отця через «більші діла», вчинені учнями під керівництвом Господа з місця Його слави на висоті. Ми також пізнаємо любов Отця, коли бачимо, що Господь робить для нас у відповідь на наші прохання до Отця в ім’я Христа.
У світі, що віддалився від Бога, де кожен шукає лише свого, Він завжди був єдиний із Отцем у думках, намірах і почуттях, і знайшов радість у тому, щоб чинити волю Отця. Хоча гріховний світ зробив Його Страдником, проте Він знайшов непорушний спокій і неминущу радість у любові Отця. У такі благословенні взаємини з Отцем Він введе також і нас, щоб ми теж могли знайти для себе радість, відпочинок, насолоду в любові Отця.
Все було розкрито в Сині. Любов серця Отця, наміри і задуми Отця, благодать руки Отця – все було відображено в Христі, Божому Сині. Все було розкрито як наша теперішня частка. Ми не отримаємо ніякого іншого об’явлення про Отця, коли прийдемо на небо, ніж те, що ми маємо зараз. Все було виявлено на землі. Єдина відмінність полягає в тому, що тепер ми бачимо наче крізь тьмяне скло, приблизно, а тоді побачимо обличчям до обличчя. Однак те, чим ми будемо повною мірою насолоджуватися на небі, було повністю розкрито на землі. Ми чекаємо, щоб перед нашим захопленим зором відкрилася слава дому Отця, проте любов серця Отця була виявлена – для радості наших сердець – на землі, хоча, на жаль, наша слабка віра може лише невеликою мірою відповісти на це об’явлення.
