Євангеліє від Івана, 14:1-3
Розпочинається ця промова ніжними й зворушливими словами: «Нехай серце вам не тривожиться!» (в. 1). Хто ще, крім Господа міг би промовити такі благодатні слова в такий складний момент?! Господь щойно передвістив потрійне зречення Петра, і так само, як Його попередженню про зречення передують благословенні слова «потім ти підеш за Мною», так після нього йдуть інші зворушливі слова: «Нехай серце вам не тривожиться!». Почувши про зраду Юди і зречення Петра, учні могли неабияк стривожитися. Проте Господь каже: «Нехай серце вам не тривожиться!».
У першій частині Своєї промови Господь використовує три фрази, щоб зняти смуток із наших сердець. По-перше, Він вказує нам на Самого Себе в славі як на об’єкт нашої віри. «Віруйте в Бога» – у Того, Кого ми ніколи не бачили; і тепер, коли Господь зникає з поля нашого зору, йдучи в славу, Він може додати: «…і в Мене віруйте». Таким чином, Христос як Людина в славі стає джерелом сили і втіхи для серця. Все, що є на землі, може підвести нас, світ спокушатиме нас, тіло може нас зрадити, але Христос у славі залишається незмінним джерелом віри. Як хтось сказав: «Неможливо знайти справжню і реальну втіху поза Христом». Навіть щирі християнські друзі, близькі і любі нам наші рідні, сприятливі й приємні обставини нашого життя, добре здоров’я і самопочуття, гарні перспективи – все, що ми можемо мати на землі, не принесе нам справжньої втіхи. Лише Христос у славі – Єдиний, до Кого може звернутися віра і знайти в Ньому найнадійніше джерело сили протягом довгої темної ночі Його відсутності.
Від Івана 13:2. По-друге, щоб втішити наші серця, Господь сповіщає нам про наш новий дім: «Багато осель у домі Мого Отця; а коли б то не так, то сказав би Я вам, що йду приготувати місце для вас?». Ми не лише маємо Христа в славі як наше надійне джерело сили і підтримки, але в нас є також дім Отця як наша вічна домівка. Адже слово «оселі» в оригіналі має значення «постійна домівка» – дім, оселившись в якому, людина його більше ніколи не покидає, – і в такому домі ми житимемо вічно. На землі в нас немає «постійного міста». Ми тут мандрівники і приходьки. Наша постійна домівка знаходиться в домі Отця. Більше того, у домі Отця є «багато осель». На землі не було місця для Христа і на ній дуже мало місця є для тих, хто належить Йому, але в домі Отця є місце для всіх, хто належить Христу, великих і маленьких. Якби це було не так, Він би сказав про це Своїм учням. Він би не збирав Своїх учнів навколо Себе, не виводив би їх за межі цього світу, коли б не мав наміру ввести їх у блаженство того місця, яке Він Сам добре знав як дім Свого Отця. У цей дім Господь мав піти. На хресті Він підготував Свій народ, щоб він був гідним цього місця, а пішовши з землі в славу, Він готує це місце для Свого народу. Таким чином, ми підняті над недосконалістю і слабкістю земних речей, виведені за межі подій нашого мінливого часу і в дусі можемо увійти в незрівнянно кращий світ, щоб там знайти свою оселю, підготовлену в домі Отця.
Від Івана 13:3. По-третє, щоб утішити наші серця, Господь сповіщає нам про Своє повернення, коли Він прийде, щоб забрати нас у цю оселю. Трохи згодом Письмо розкриє нам порядок подій, пов’язаних із Його приходом, а тут ми дізнаємося про найвищу радість Його приходу, що є нашою великою втіхою. Його прихід покладе край нашому мандруванню по пустелі, зцілить всі проломи серед народу Божого, збере розділених і розпорошених святих. З приходом Господа закінчаться всі прикрості, випробування і труднощі Його народу. Він забере нас із місця темряви і смерті і перенесе в дім світла, життя і любові. Все це і навіть більше відбудеться із приходом Христа, але найголовнішим буде те, що ми тоді опинимося в Його присутності. Він Сам про це говорить: «Я знову прийду й заберу вас до Себе, щоб де Я були й ви». Якими були б небеса без Ісуса? Знаходитися в місці, де «ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде», де панує лише святість і досконалість у всьому, – це дійсно велике благословення, але коли б там не було Ісуса, то серце не мало б повноти радості. Найбільше блаженство Його приходу полягає в тому, що ми будемо з Ним. Він був із нами в цьому темному світі смерті, і ми будемо з Ним в оселі вічного життя – у домі Отця.
Це була найвища мета приходу Христа, і тут нам розкривається прихована туга Його серця. Ми розпізнаємо в цих словах Господа глибоке бажання Його серця, щоб Його народ був із Ним, і це наповнить радістю і щастям Його серце. Він хоче єднання з нами. Він є об’єктом нашої віри в небесах, а ми є об’єктами Його любові на землі. Якщо наш скарб – на небесах, то Його скарб – на землі. Сам Христос пішов, але Його серце залишається тут і, як хтось влучно висловився, «якщо Його серце тут, то й Він Сам недалеко».
Насправді великою втіхою ці вірші наповнюють стривожені серця! Христос у славі, наше невичерпне джерело; дім у славі, який чекає на нас, і Людина в славі, яка хоче єднання з нами.
Прекрасним є також і сам стиль промови Господа, який надзвичайно відрізняється від стилю простих людей. Зовсім незабаром Він скаже нам про подорож через цей світ і попередить про випробування і переслідування, але спочатку Він відкриває перед нами славний кінець цієї подорожі. Такі піднесені теми ми залишили б на завершення промови. Він же вибирає найкращий і найдосконаліший спосіб. Він не дозволить нам розпочати подорож через ворожий світ, поки не переконає наші серця в тому, що ми маємо вічну оселю в домі Отця. Він хоче, щоб ми розпочали свою подорож, думаючи про той дім, до якого вона нас веде. Хтось сказав про це такі слова: «Дорога через долину стає легшою, коли якоїсь миті ми бачимо пагорб за її межами».
Щоб дати нам втіху, ці трансцендентні об’явлення про невидимий світ відкриваються перед нами в простих і щирих словах. Великі істини, які можуть вразити навіть найвищий інтелект, передаються такими простими словами, що їх здатна зрозуміти навіть маленька дитина, яка вірить в Ісуса.
