Важливі події і серйозні настанови 13-го розділу утворюють належну прелюдію до великого вчення, записаного в розділі 14-му. У розділі 13-му ми побачили прояв повністю зіпсутого тіла як у неправдивому учні, так і в учні правдивому. В Юді тіло віддало перевагу мізерній сумі срібла перед Сином Божим, і він, опустившись на самісіньке дно, зважився використати жест любові, щоб зрадити свого Господа. На прикладі Петра ми дізнаємося, що тіло у віруючій людині може шукати визнання для себе, заявляючи про свою любов і відданість Христу. Людина в тілі є лише глиною в руках диявола, і незасуджене тіло, гріховна природа в святому є просто матеріалом, який може використовувати диявол.
Несподіване викриття зла серед Дванадцяти, невідворотне наближення великої втрати, яку учні мали пережити, передчуття майбутніх переслідувань – все це лягло тягарем на маленьке зібрання. Один із них, маючи намір зрадити Господа, вийшов у ніч; Господь мав відійти туди, куди вони піти не могли; Петро невдовзі відречеться від свого Учителя… Смуток і сум’яття опускалися на серця учнів, коли темна тінь прийдешніх подій нависала над ними.
Петро, який досі так поспішав щось сказати, мовчить. Протягом усіх цих останніх настанов ми більше не почуємо його голосу. В єдину мить всі учні завмерли, почувши вражаючі слова про відхід Господа, зраду Юди і неминуче зречення Петра. І тоді ми чуємо голос Господа, який порушує цю тишу Своїми зворушливими словами: «Нехай серце вам не тривожиться!». Ці слова, наповнені найглибшою втіхою і розрадою, напевно, були як бальзам для засмучених сердець цього невеличкого зібрання. Проте, хоча Господь звертається до Одинадцяти, давайте згадаємо сказані кимось слова: «Слухачів більше, ніж здається. На передньому плані Одинадцять, а за ними вся Вселенська Церква… Слухають Господа такі ж люди, як і ми, але вони є представниками усіх віруючих; ніжні слова Господа показують, що вони були дорогими в Його очах, і вони були також дорогими для Нього, представляючи всіх тих, «що ради їхнього слова ввірують у [Нього]».
Ця велика настанова в першу чергу несе підтримку і втіху стривоженим серцям. Вона починається цими солодкими словами: «Нехай серце вам не тривожиться!»; а коли ми підходимо до кінця, то знову чуємо ці самі слова: «Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається!». Та проте навряд чи Господь мав на увазі тривоги повсякденного життя, хоча й вони великою мірою могли матися на увазі під цими ніжними словами. Це була особливо глибока тривога сердець, які втрачали Господа, безмежна любов Якого повністю заполонила їх. Трохи пізніше Господь скаже: «Тепер же до Того Я йду, Хто послав Мене… Та від того, що це Я сказав вам, серце ваше наповнилось смутком». Це був смуток сердець, які настільки глибоко любили Христа, що мали повноту радості в Його присутності і були наповнені тривогою, коли Його не було. Необхідність залишатися в світі зла, в якому немає Христа, є суворим випробуванням для серця, що любить Його.
Щоб покласти край цьому смутку, Господь підніме нас над гріхом людей і падіннями святих і введе в присутність Божественної Трійці. Він об’єднає нас вірою з Собою в тому новому місці, куди Він пішов; Він введе в спілкування з Отцем на небесах і Він також залишить нас під контролем Святого Духа на землі. Щоб наші серця мали повноту втіхи, Він дає нам єднання і стосунки з усіма трьома Особами Божества – Сином (1-3); Отцем (4-14); і Святим Духом (15-26).
Продовженням цих важливих настанов буде заклик приносити плід і свідчити у світі, від якого ми можемо очікувати тільки ненависть, гоніння і скорботи. Однак перш ніж ми будемо покликані зіткнутися з ворожістю світу зовні, ми матимемо єднання з Божественною Трійцею в близькому спілкуванні всередині. Святе єднання в близькому внутрішньому колі готує нас до зустрічі з випробуваннями зовнішнього світу.
