«Пилат, побачивши, що ніщо не допомагає, а заворушення зростає, взяв води, і вмив руки перед народом, і сказав: не винний я в крові Праведника Цього; дивіться ви. Увесь народ, відповідаючи, сказав: кров Його на нас і на дітях наших» (Мф. 27:24,25), – але, здавалося б, навіщо такий радикалізм? Навіщо було вплутувати сюди власних дітей? – На ці непрості питання можна дати дві відповіді. Передусім, цими словами люди в натовпі хотіли підтвердити рішучість власних дій, на кшталт інших біблійних випадків, коли хтось нерозумний промовляв: «Нехай те і те зробить мені Бог, і ще більше зробить, якщо…» (2Царів 6:31), а далі слідували умови, які ті люди зазвичай не виконували чи не дотримувалися.
У випадку з Христовим судилищем простежується подібна тенденція: люди не подумавши, керуючись лише емоціями, щось зроблять, скажуть (а це загалом тотожні речі, тому Ісус Христос і попереджає про відповідальність за сказане (див. Мф. 12:36,37)), а потім щиро дивуються, за що їм (та їхнім дітям) таке лихо? Ясна річ, що люди тоді вже забувають про сказане, тому їх подив є цілком непідробним. Це не менше стосується і людських вчинків: зазвичай покарання за скоєне не відразу наздоганяє певну людину, тому їй часто невтямки за що їй «таке»? У подібну халепу свого часу потрапили нащадки юдеїв з натовпу, які кричали: «Кров Його на нас і на дітях наших!» Сталося це не через день, не через тиждень, а через кілька десятиліть, коли римські війська в 70 році вщент зруйнували Єрусалим, вбивши і захопивши в полон усіх його жителів.
Звісно, багато хто зі скептиків не сприйме цей взаємозв’язок всерйоз, як багато хто не сприймає всерйоз прихід Спасителя в цей світ, але це залишимо вирішувати особисто кожному, а краще перейдемо до другої відповіді на питання, чому одного весняного дня люди кричали: «Кров Його на нас і на дітях наших»? Уся річ у тім, що ті люди жили в суспільстві, яке визнавало Бога та шанувало принципи, які Він дав людям у Святому Письмі. Зокрема, у цих принципах йшла мова про те, що діти пожинають справи батьків. Якщо дослівно, то мова йшла про небезпеку ідолопоклонства: «Не роби собі кумира і ніякого зображення того, що на небі вгорі, і що на землі внизу, і що у воді нижче землі; не поклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог ревнитель, що карає дітей за провину батьків до третього і четвертого роду тих, які ненавидять Мене…» (Вих. 20:4,5). Але з часів отримання Мойсеєвого законодавства ізраїльтяни уловили суть біблійних принципів, і через те розуміли той факт, що діти досить часто «пожинають» те, що «посіяли» їх батьки, що і підтвердили.
Але чому ті люди, розуміючи це, все ж таке відправили безневинного Ісуса на страту, натомість зажадавши отримати замість Нього розбійника Варавву? Відповідь на це питання треба шукати там само, коли сьогодні люди, яким відкритий біблійний принцип «сіяння-жнив», коять з ближніми усілякі мерзенні речі, наївно вважаючи, що Божа розплата ніколи не наздожене не їх особисто, а тим більше їх дітей.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
«Сіяти-жати» або чому юдеї призвали кров Христову на власних дітей?