Усі знають про те, що в давнину, коли ще не було комп’ютерів, уся мудрість світу містилися в головах сімох осіб – сімох славетних мудреців. Вони знали відповіді на всі запитання: «Чому? Як? Коли?» Також мудреці знали ліки від усіх недуг. Їхній авторитет був такий високий, що мудреців уважали царями тих країн, в яких вони жили. А ще їх називали магами, або волхвами.
Отож, нульового року, вивчаючи свої таємні пергаменти, семеро мудреців одностайно дійшли до єдиного й дивовижного висновку: у цей рік однієї ночі на небі з’явиться надзвичайна зірка, яка вкаже їм дорогу до колиски Царя царів.
З того моменту вони щоночі гарячково оглядали небо й щодня готувалися до подорожі. Врешті-решт однієї ночі на чорному оксамиті неба з’явилася зірка, що дуже сильно відрізнялася від інших. З сімох кінців світу без вагання вирушили в дорогу семеро мудреців. Їх вела зоря.
Однак мудрецям не можна було зводити з неї очей.
Кожен з мудреців їхав на чолі власного загону, уважно спостерігаючи за зіркою. Бачити її – і вдень, і вночі – могли тільки вони. Мудреці були вдягнені в шати з золотистого сукна, одяг кожного з них був справжнім скарбом. За ними їхали їхні піддані – еміри, паладини, зброєносці, султани. Коні й верблюди везли величезну кількість шат, запасів і, передусім, цінних дарів для Божого Дитятка.
Сім караванів повільно прямували до Гори Перемог, де – згідно з пророцтвом – семеро мудреців мали зустрітися, щоб об’єднатися в єдиний караван.
Сім призначень
Олаф, цар і мудрець з холодної й негостинної Країни Фіордів, подолавши величезні степові простори й пасмо височенних, укритих льодом гір, прибув до теплої та зеленої долини, де був лагідний клімат, панували чудові запахи, а на деревах достигало безліч чудових плодів.
Олаф і його люди ніколи не бачили такої краси й вирішили залишитися тут на деякий час. Марно зірка на небі тремтіла й виблискувала, щоб заохотити мудрого царя продовжити подорож. Олаф купався в теплій воді озер зачарованої долини і засмагав на сонці. Він навіть почав будувати собі великий замок, геть-чисто забувши про зірку.
Ігор, цар-мудрець з Країни Рік, був шляхетним, сильним і хоробрим юнаком, він майстерно володів мечем. Щойно з’явилася зоря, Ігор зразу ж вирушив у дорогу в супроводі своїх паладинів, з білявим волоссям і блакитними очима. На головах усі мали срібні шоломи, оздоблені червоним пір’ям, а їхні обладунки виблискували міддю й позолоченою бронзою.
Подолавши низини й засіяні поля, дісталися до королівства Червоного короля, злого й жорстокого володаря.
Його посіпаки шмагали й безжалісно судили підданих, які були для них просто невільниками. Благородне серце Ігоря та його підданих запалало злістю, коли вони стали свідками тієї несправедливості, яка діялася на кожному кроці. Тож вони вирішили не миритися з цим. Одного ранку, зустрівши загін королівської варти, який гнав дванадцятьох бідолашних, обдертих і голодних, закованих у ланцюги селян, Ігор і його вояки вихопили мечі й кинулися на сторожу. Відтак розпочалася довга й кривава боротьба з Червоним королем. Ігор став захисником бідних і слабких, але загубив зірку, а через деякий час узагалі перестав її шукати.
Мудрець Йєн Ху прибув з Піднебесної імперії.
Його розум був світлий, як діамант, і гострий, як сталеве вістря меча. Цього мудреця супроводжували вчені й філософи. Коли вони мандрували, прямуючи за зіркою, обговорювали проблеми математики й розв’язували дуже важкі задачі. Врешті дісталися до прекрасного міста, де було багато мармурових пам’ятників, садів і стадіонів. Був там також славетний університет, в якому викладали знамениті професори. Йєн не встояв перед спокусою.
«Зупинюся тут лише на кілька годин», – сказав він сам до себе.
Саме того дня один з дуже славетних місцевих учених читав лекцію, присвячену зародженню всесвіту. Йєн Ху викликав його на публічний диспут, який запам’ятався багатьом. Дебати тривали цілий день. Йєн і вчений помірялися силами чи не в усіх сферах знання, а закінчився диспут шаховою партією. Експерти ще й досі аналізують її, оскільки ходи короля Йєн Ху були просто-таки геніальними. Так, він, звичайно ж, переміг, але коли згадав про зірку, було вже занадто пізно: знайти її вже не міг.
Ліонель з Наварри був царем і поетом, він прибув з заходу й прямував за зіркою разом зі своїми друзями, які не мали зброї, а взяли в дорогу лише музичні інструменти. Ліонель склав пречудову пісню на честь зірки й Царя царів, який зійшов на землю, щоб подарувати всім людям мир і спокій. Люди, які її слухали, зворушувалися аж до сліз.
Караван Ліонеля подолав дві великих пущі й одного вечора попросився на ночівлю в якомусь великому селі, де жили добрі й працьовиті селяни. Молодого царя та його товаришів запросили на бенкет, який мав відбутися у війта. Наприкінці учти вродлива дівчина, яка виявилася донькою війта, танцювала й співала для гостей. І Ліонель безмежно закохався в неї. Марно товариші нагадували йому про важливу місію, яку він мав виконати. Всі думки Ліонеля були поглинуті донькою війта. Для юного володаря чудесна зірка на небі поступово потьмяніла й зникла.
Мельхіор, цар персів, їхав на чолі свого загону, не зводячи очей з зірки. Він звик до труднощів і самопожертви, тож, не бажаючи ризикувати, не давав своїм очам спочити ні вдень, ні вночі. Не хотів загубити на небі зірку, яка вказувала йому шлях.
Каспар, цар Індії, взяв із собою в дорогу лише кількох довірених осіб. Його подорож була дуже довгою, тож він не хотів запізнитися на зустріч. «Я точно знаю, помилка неможлива: народиться людина, схожа на нас, яка буде Господом усієї землі й царюватиме вічно. З трепетом душі я впаду до Його ніг… Це найважливіша справа в моєму житті», – роздумував Каспар.
Балтазар, цар арабів, був уже похилого віку. Він подорожував на верблюді, який, ступаючи, ритмічно погойдувався, тож володар постійно засинав. Тому Балтазар наказав зброєносцю їхати поруч і будити його якщо він засне. Було навіть дозволено шарпнути свого володаря за рукав, щоб той не випустив з поля зору зірки, яка вела його.
Гора Перемог
Таким чином, на зустріч біля Гори Перемог прибуло лише троє мудреців. Коли вони приїхали туди, то побачили, що на небі відчинилася величезна брама, в якій з’явилися світлосяйні ангели, що тримали зірку-комету. Ціла гора засяяла.
Царі зупинилися біля підніжжя гори, щоб помитися в джерелі. Навколо нього росло сім дерев: оливне дерево, виноградна лоза, мирт, кипарис, цитрина, кедр і ялина. Чотири дерева всихали, й Мельхіор, Каспар і Балтазар зрозуміли, що решта чотири мудреці не прибудуть на зустріч.
Умившись, об’єдналися в один караван. «Час рушати», – промовив Балтазар, що був найстаршим і найрозсудливішим з-поміж них. Зірка знову була попереду мудреців, вказуючи дорогу – до Вифлеєму.
Суть оповідання
Тільки ті мудреці, які справді чували, не спізнилися на найважливішу в їхньому житті зустріч.
Християнин, так само, як охоронець, мусить чувати, щоб не дати перемогти себе млявості й лінощам. Бути християнином означає чувати й опиратися спокусам, тобто жити свідомо й розважливо; означає бути господарем власного життя, не дозволити, щоб тобою керували інші люди.
Життя – це дивовижна пригода, тому ми мусимо бути пильними й розважливими, аби не втратити того, що справді є важливим у житті: Ісуса, Який прийшов до нас.
Також Святе Письмо розповідає…
Можна прочитати й обговорити з дітьми притчу про десятьох дів (Мф. 25:1-13).
