Багато кому здаються занадто різкими слова, що усі, хто не вірить в Ісуса Христа, засуджені на погибель, але ним було б достатньо хоч на мить замислитися над цими словами, щоб зрозуміти їх розумність і справедливість.
Я визнаю, що не існує іншого засобу підтримки фізичних сил людини, окрім вживання їжі. Припустимо, ти заявив: «Я не хочу увесь час їсти, я зневажаю такий матеріалізм». Але ти міг би поїхати на острів Мадагаскар або об’їздити скільки завгодно країн світу (за умови, що на це вистачить твого життя) – скрізь би ти мав можливість переконатися, що не клімат, ні життя на волі недостатні, щоб підтримати життя в тілі, якщо ти відмовляєшся від їжі. Хіба тобі спало б на думку скаржитися: «Як важко помирати – і усе тільки тому, що я не хочу їсти!?» Немає нічого неправильного в тому, що тобі належить померти, якщо ти упираєшся у своїй безглуздій відмові від їжі. Так само йде справа і з вірою. «Віруй у Господа Ісуса Христа і спасешся ти!» Якщо ти відмовляєшся вірити, абсолютно справедливо, що ти розділиш долю вже засуджених.
Уявіть собі: спраглий подорожній стоїть перед джерелом. «Ні, – каже він, – я не хочу брати в рот жодної краплі цієї прозорої рідини, навіть якщо мені доведеться через це померти. Хіба я не можу угамувати свою спрагу якимсь іншим чином?» Ми кажемо йому: «Ні, ти повинен пити, або помреш». Він відповідає: «Я ніколи і ні за що не хочу пити, але як страшно помирати! Яку важку долю ви мені передбачаєте!» Він неправий. Його спрага – прямий наслідок ігнорування закону природи.
І ти маєш повірити або померти; чому ж ти відмовляєшся повірити заповіді? Пий, подорожній, пий! Прийми Ісуса і живи! Це шлях спасіння. Щоб ступити на нього, тобі потрібно довіритися Ісусу. Але немає нічого неправедного в тому факті, що ти загинеш, якщо не захочеш довіряти Спасителеві.
І ще: людина пливе судном у відкритому морі. У неї є морська мапа, і за цією мапою та компасом вона може знайти шлях, що веде до мети її подорожі. Полярна зірка сяє крізь розриви хмар, вона теж може допомогти мандрівникові. Але він раптом заявляє: «Ні, я не бажаю орієнтуватися за зірками. Магнітний полюс – теж безглузда вигадка. Я не дивитимуся на цю стрибаючу стрілку в скрині біля штурвалу: чим ця голка краща за усі інші? Я не вірю у ваші морські мапи і не хочу мати з ними справи. Уся ця навігація – нісенітниця, придумана хитрунами, щоб дерти гроші з моряків. Я не дозволю себе надурити!» Якщо тепер цей горе-мореплавець не досягає рідної гавані, він вигукує: «Яка важка моя доля!» Я ж дотримуюся іншої думки.
Багато хто з вас каже: «Я не хочу читати Біблію, не бажаю чути ваші розмови про Ісуса Христа! Я не вірю в цю нісенітницю!» Тоді відповідає Ісус: «Хто не увірує, буде осуджений». «Це жорстоко», – відповідаєш ти. Але це не так. Це не важче за те розчарування, яке спіткає тебе, якщо ти не досягнеш гавані, відмовившись від допомоги компаса і Полярної зірки. У такій ситуації ніхто не прийде на допомогу, таке життя.
Можливо, ти живеш на тому березі річки і повинен, щоб потрапити додому, переходити через міст. Ти ж настільки безглуздий, що не віриш ні в необхідність човна для переправи, ні в наявність самої води. Ти кажеш: «Я не хочу користуватися жодним з ваших мостів, я не хочу сідати у ваш човен. Я не вірю, що мій будинок стоїть за річкою. Ти збираєшся додому і незабаром приходиш до моста, але не бажаєш перейти річку по ньому. Внизу стоїть човен, але ти зарікся не використовувати цей транспорт. Ось річка, вона тече перед тобою; ти не хочеш скористатися жодним з методів переправи і проте вважаєш, що твоя доля – ніколи не потрапити додому – занадто важка. Щось мало порушити твої розумові здібності, тому що, будучи при повному глузді, ти вважав би свою долю нормальним наслідком своїх вчинків. Якщо людина не бажає робити те, що необхідно їй для досягнення поставленої мети, як вона може сподіватися досягти цієї мети?
Ти прийняв отруту; лікар приносить тобі протиотруту і каже: «Зараз же прийми її, інакше ти помреш. Якщо ти зараз же приймеш ліки, я гарантую, що ти видужаєш». Але ти кажеш: «Лікарю, я не вірю в протиотрути. Чому бути, того не минути, я не хочу мати справи з ліками. Крім того, я не вірю, що існує засіб проти тієї отрути, яку я прийняв, та, у принципі, байдуже, існує він або ні». Ну що ж, ти помреш, і при огляді твого трупа анатом скаже тобі епітафію: «Він отримав те, чого чекав».
Так само станеться, якщо ти, почувши про Євангеліє Господа Ісуса Христа, скажеш: «Я занадто освічена людина, щоб зайнятися цією старомодною ідеєю про замісну жертву за гріх. Я не звертатиму уваги на слова цих проповідників жертви і пролиття крові». Якщо ти тепер загинеш, твоя свідомість в останні миті життя ухвалить тобі вирок: «Самовбивця. Добровільно згубив власну душу». Так само каже і Біблія: «О, людино! сказано тобі, що – добре».
