У наші дні справжня дитяча віра – рідкість, зазвичай людям властиво ні в що не вірити і в усьому сумніватися. Сумніви так же поширені, як ожина (що росте в Європі, як і кропива, біля кожної огорожі), і у всіх руки і губи забруднені соком ягід. Я дивуюся, чому люди так старанно викопують проблеми саме там, де йде мова про їх спасіння. Якби я був засуджений на смерть і отримав звістку про швидке звільнення, мені, звичайно ж, не спало б на думку утрудняти себе пошуком причин, через які я не можу бути помилуваний. Цю турботу я міг би залишити своїм ворогам, мої ж думки прямували б абсолютно іншим напрямом.
Якби я тонув, я краще вхопився б за соломинку, тим більше не відштовхнув би рятівне коло. Передчувати власну кончину – це свого роду самогубство словами, і тільки божевільний міг би придумати таке. Збирати докази проти своєї єдиної надії – це ж означає пиляти сук, на якому сидиш! Хто, окрім ідіота, може піти на таке? Та все ж багато людей здаються правозахисниками власної загибелі. Вони переглядають усю Біблію в пошуках загрозливих їм цитат, а, завершивши цю працю, звертаються до голосу розуму, філософії, невіри, з грюканням закриваючи двері спасіння перед власним носом. Дійсно, принизливе заняття для розумної людини!
Багато з тих, хто не може зовсім позбутися релігійних думок, намагаються сьогодні захиститися від важкозрозумілих доказів розуму, ставлячи під сумнів великі істини Одкровення. Абсолютно природно, що Біблія містить великі таємниці: як може нескінченний і вічний Бог говорити так, щоб людина, порох земний, зрозуміла усі Його думки? Але вершина безумства – намагатися обґрунтувати і довести ці великі справи, залишаючи при цьому рятівну істину осторонь. Це нагадує історію про двох філософів, які дискутували під час їжі на заїжджому дворі про якість їжі і врешті-решт встали з-за столу голодними, тоді як простий селянин, взявши вилку і ніж, старанно наліг на їжу і пішов дуже задоволеним. Тисячі людей радіють вірі, бо вони прийняли Євангеліє просто, як маленькі діти, тоді як інші, що постійно винаходять або бачать перешкоди, так і не можуть набути радісної упевненості в спасінні. Я знаю багатьох чесних людей, які, здається, твердо вирішили не приходити до Христа раніше, ніж зможуть зрозуміти, як вчення про вільний вибір шляху узгоджується з Євангелієм, що запрошує спастися усіх і кожного. Я з таким же успіхом можу вирішити не їсти хліба до тих пір, поки не зрозумію, чому Бог, з одного боку, підтримує в мені життя, а з другого – робить це життя залежним від харчування. Справа ж дійсно йде так, що знань Біблії в більшості з нас вистачає, і те, у чому ми, безперечно, маємо потребу, – не осяяння розуму, а істина в серці, не допомога в подоланні перешкод, а благодать Божа, щоб нам залишити гріх і шукати Його усиновлення.
Тут я вважаю себе зобов’язаним застерегти від огульної критики Слова Божого. Жодна звичка не може бути згубнішою. Безумний намір – намагатися поправити Творця. Хто при читанні Біблії намагається забивати клини між її частинами, швидко втратить віру. Почуття поваги до Біблії корисне, але зарозумілий намір критикувати натхненне Богом Слово руйнує усі істинні почуття стосовно Бога.
Якщо людина, яка прочитала Біблію з вкрай критичним налаштуванням, через певний час раптом відчуває, що все-таки потребує Спасителя, легко може статися, що її розум стане перешкодою на шляху до віри і розради, нагадуючи, як ганебно вона колись вчинила із Словом Божим. Їй стає важко отримувати розраду через читання певних місць Біблії, які вона при першому прочитанні зневажливо окинула поглядом, не знаходячи в них нічого гідного. Під час лиха колодязі, колись закидані камінням, вже не дадуть цілющої вологи. Тому, коли ти байдуже переступаєш через важливі біблійні істини – дивися, як би тобі не втратити єдиного друга, що може допомогти тобі в години страху і відчаю!
Один аристократ мав таку звичку: щоранку слуга читав йому вголос один розділ Біблії. Якщо в прочитаному щось не відповідало його уявленням, він строго казав слузі: «Закресли, Віллі, мені таке не угодне чути». Одного разу Віллі ніяк не міг почати читання. Роздратований довгим очікуванням аристократ вигукнув: «Віллі, чому ти не читаєш?» На це прозвучала відповідь: «Пане, здається, тут нічого не залишилося, усе перекреслено». В один день цьому аристократові не подобалося одне, у другий – друге, і він стільки разів повелівав своєму слузі братися за перо, що той вже нічого не міг прочитати для настанови або розради свого пана. Не будемо ж знищувати пером гострої критики наші власні блага! Можливо, обіцяння, що здається нам сьогодні нікчемним, завтра стане нашою розрадою, і ті місця Писання, що відомі кожному вірному мало не напам’ять, зможуть знову зіграти важливу роль у нашому житті. Тому зберігатимемо цей неоцінимий скарб – Біблію, не додаючи і не забираючи з неї жодного рядка.
Що нам до каверзних питань, якщо в небезпеці наше життя? Шлях віддалення від гріха показаний нам досить чітко, настільки чітко, що і дурень не пройде повз ворота спасіння. Бог не ощасливив нас хитромудрим спасінням, зрозуміти яке ми не можемо. Вір і живи! Це заповідь, яку може зрозуміти і виконати навіть дитина.
Замість хитрості в безплідній критиці Писання людина, яка ведеться Духом Божим, пригорнеться до Ісуса. Саме тоді починається вічне життя; вона звільняється від страху і бачить досконалу любов, що проганяє всякий страх.
Один м’ясник з Нью-Джерсі отримав зі своєї батьківщини, з Німеччини, лист із сповіщенням, що після смерті одного з родичів йому дісталася в спадок значна сума грошей. Він якраз готувався зарізати свиню. Прочитавши лист, він скинув свій брудний фартух і, так і не закінчивши роботи, побіг з бійні додому, щоб скоріше зібрати свої речі і вирушити в Німеччину. Чи можна засуджувати його за це? Чи мав він залишитися на своїй чорній роботі?
Це приклад дії віри! М’ясник повірив тому, що було написано в листі, і негайно відреагував потрібним чином. Він був розумною людиною.
Бог послав людству Свою Звістку, Євангеліє спасіння. Якщо людина вірить в істинність цієї звістки, вона радіє заповіданим їй благословенням і квапиться вступити в спадок ними. Якщо вона дійсно вірить, вона без роздумів прийме Ісуса разом з усім тим, що Бог через Христа дарує людям. Вона навернеться від свого, поза сумнівами, злого шляху і вступить на шлях, що веде до небесної вітчизни, де вона зможе насолодитися усіма благами вічного життя. Вона не може врятуватися дуже рано або передчасно покинути грішний шлях. Якби хтось дійсно побачив, що таке гріх, він обходив би його стороною, як отруйну змію, і радів би, коли Ісус звільнив його.
