І знову про Божий дар спасіння: «Бо благодаттю ви спасені через віру, і це не від вас, це – Божий дар: не через діла, щоб ніхто не хвалився» (Еф. 2:8,9), – але багатьом людям заважає прийняти цей Божий дар спасіння, як не парадоксально, не тільки власні, але і чужі гріхи. Загалом, майже завжди за цим неприйняттям ховається звичайнісінька гординя людини, яка не хоче прийняти цей дар, тобто мова йде все ж таки про її гріх, але цей гріх маскується такими міркуваннями: як можна мати справи з Богом, коли Він готовий прийняти останнього грішника? І якби тільки грішника, а навіть найостаннішого мерзотника, наприклад, як сталін чи путін! Зважаючи на це, така людина не готова мати справи з Богом Живим, вважаючи для себе за краще (насправді, гірше) залишатися якою вона є.
Якими аргументами можна «розбити» подібні міркування? У дійсності це зробити дуже важко, адже якщо гординя пускає коріння в серці людському, то через «глибину залягання» його вкрай складно викоренити. Але спробувати це зробити, ясна річ, варто. І допомогти в цьому, зрозуміло, може тільки Біблія, Святе Письмо: «І чому ж ти бачиш скалку в оці брата твого, а колоди, що є в оці твоєму, не відчуваєш? Або, як скажеш братові твоєму: дай я витягну скалку з ока твого, коли колода в оці твоїм? Лицеміре, вийми спершу колоду з ока твого, і тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого» (Мф. 7:3-5). Прямо відчуваю хвилю обурення, яка захопить самозваних «праведників», коли вони прочитають це біблійне порівняння: як можна порівнювати їх з різними покидьками та мерзотниками. Особливо з такими, на чиєму сумлінні сотні тисяч, а то й мільйони жертв!
Але уся річ у тім, що згідно Біблії, «кожен з нас дасть за себе відповідь Богові» (Рим. 14:12). Дасть відповідь саме за власні гріхи, а не чиїсь чужі. І судити буде нас безгрішний Бог, для Якого будь-який гріх – це мерзота, і через це Він не приймає його: «І не ввійде до нього (тобто Небесного Єрусалиму) ніщо нечисте, і ніхто, підданий мерзоті і неправді, а тільки ті, які написані у Агнця в книзі життя» (Одкр. 21:27). А записаними в книзі життя будуть лише ті люди, які прийняли Божий дар спасіння. І от тут варто спрямувати свій погляд саме на себе, а не на когось іншого, як власне радить Спаситель: «Лицеміре, вийми спершу колоду з ока твого, і тоді…». А допоки не зробиш цього з Божою допомогою, не варто дивитися на чужі гріхи, бо таким чином лише множитимеш свої власні.
Але треба зауважити, що такий підхід до сприйняття гріхів: спочатку треба каятися у власних гріхах, щоб потім помічати чужі, аж ніяк не виключає ігнорування гріхів. Навіть навпаки, це тільки сприятимете їх виявленню: спочатку в собі самому, а потім у ближніх. І не тільки виявленню, але і виправленню: знову ж таки, спочатку своїх, а далі – у ближніх. Недаремно ж Спаситель вчить: «Вийми спершу колоду з ока твого, і тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого» (Мф. 7:5). І братом, сестрою, тобто близькою людиною за такого стану речей буде будь-який ближній. За сумісництвом, грішник.
А стосовно путіна, сталіна чи ще там когось… Для кожного з них вже настав чи незабаром настане час розплати, і добре, що нас особисто не буде поруч з ними. Адже сподіваюся, що ми будемо поруч з Господом.
Автор: Михайло Лукін
