Одного дня Ісус мандрував берегом Генезаретського озера. На березі лежали човни, сітки, кошики – одним словом, різне рибальське знаряддя. У чистому повітрі пахло рибою. Двоє енергійних рибалок, брати Симон і Андрій, закидали неподалік від берега сіті. Ісус дивився, як вони працюють. Раптом звернувся до них, назвавши кожного на ім’я: «Ходіть за Мною, Я зроблю вас рибалками людей».
Двоє братів кинули сітки, вийшли з човна й пішли за Ісусом. Трохи далі Ісус побачив ще двох братів – Якова і Івана. Вони сиділи разом з батьком у човні й латали сітку. Ісус також покликав їх, назвавши кожного на ім’я. Їхні очі заясніли, а на вустах появилася усмішки. Вони не вагалися ні хвилини: залишили човен і батька й пішли за Ісусом.
Четверо чоловіків прямували за Ісусом, а сонце тим часом золотило воду озера. Почалася їхня Велика Пригода.
Рибалка, який нічого не боявся
Симон мав типове, обпалене сонцем обличчя галилейського рибалки, загрубілі руки й вигляд людини, яка відчуває свою правоту й нічого не боїться. Він звик ризикувати й швидко приймати рішення, був чоловіком, який твердо стояв ногами на землі й мав голову на плечах.
Ісус глянув на нього так, як лише він умів це робити: теплим поглядом, що проникав у найглибші закутки душі. Ці очі Симон запам’ятав назавжди. Відтоді його життя стало нерозривно пов’язане з Ісусом із Назарету.
«Симоне, – сказав одного дня Ісус, – ти будеш Петром (тобто Скелею), і на цій скелі Я збудую свою Церкву, яку не зможуть поглинути пекельні брами. Тобі віддам ключі від Царства Небесного: все, що зв’яжеш на землі, буде зв’язане на небі, а що розв’яжеш на землі, буде розв’язане на небі».
Ісус знав, що цей чоловік простий і надійний, як скеля, і довірив йому самого Себе. Петро, зі свого боку, був готовий іти за Ісусом усюди. Ісус хотів, щоб це зрозуміли й люди.
Мандрівка слідом за Ісусом
Петро покинув озеро, щоб вирушити за Ісусом. Він став одним з дванадцяти, які постійно перебували з Ісусом. Але й серед них Петро був першим. Він завжди керував товаришами, так само, як рибалками на березі озера.
То було мандрівне життя. Ісусові учні весь час ішли за Ним з одного кінця Палестини в інший. Мали із собою лише одяг і харчі на один день. Хоча й цього часом не вистачало.
Петро, разом з Яковом і Іваном, став безпосереднім свідком всього того, що чинив Ісус. Бачив чуда, зцілення, боротьбу з сатаною й недругами, яких ніколи не бракувало.
Ісус усе розділяв з Петром, зокрема й податки. Коли одного разу прийшли збирачі податків, Ісус сказав Петрові: «Йди на берег озера й закинь вудку; а коли впіймаєш першу рибу й витягнеш її на берег, відкрий їй рота й знайдеш там срібну монету. Візьми ці гроші та заплати за Мене й за себе».
Ісус використовував будь-яку нагоду, щоб відкрити Петрові частину Своєї таємниці.
Однієї ночі Ісус пішов у відлюдне місце на березі озера. Почав дути сильний вітер. Було темно, близько третьої години ранку. Петро разом з кількома товаришами був у човні й розпачливо намагався доплисти до берега. Але нічого не міг удіяти, бо вітер дув з неймовірною силою. Можливо, Ісус почув їхні крики й тому попрямував до них, ідучи по воді. Блискавки освітлювали Його одяг, що розвівався на вітрі. Один з рибалок перелякано крикнув: «То примара!»
Ісус намагався заспокоїти їх: «То Я, не бійтеся!»
Петро, який був головним у човні, сказав: «Господи, якщо це Ти, то накажи, щоб я прийшов до Тебе по воді».
Його довіра до Ісуса зростала з дня на день, тож йому досить було одного Вчителевого слова, навіть, на перший погляд, найнеймовірнішого. Ісус промовив до нього: «Прийди».
Петро вийшов з човна й почав іти, але сильний вітер налякав його. Чоловік лише на мить засумнівався, чи зможе зробити те, що йому наказав Ісус, і тієї ж секунди пішов під воду.
«Господи, рятуй мене!» – крикнув у темряві.
Ісус простягнув руку, міцно вхопив його й з докором сказав: «Чому ти засумнівався, маловіре?»
Треба було мати велику віру, щоб зрозуміти Ісуса. Коли настав вирішальний момент, щоб її виявити, Петро, головний у човні, не завагався.
Одного дня Ісус прямо запитав: «За кого ви Мене вважаєте?»
Симон Петро з притаманною йому щирістю сказав: «Ти – Месія, Христос, Син Бога Живого».
Ісус посміхнувся: «Благословенний ти Симоне, сине Йонин, бо відкрили тобі цю правду не людські сили, а Мій Батько, Який є на небі».
Петрові здалося, що його пальці торкнулися неба. Він, неотесаний галилейський рибалка, став правою рукою Месії, Того, кого люди очікували споконвіку. Тепер треба було лише зайнятися ділом – відродити царство Давида.
Але Ісус розпочав дивними, незрозумілими словами: «Мушу йти до Єрусалиму й багато витерпіти від старійшин, первосвящеників і книжників. Потім Мене вб’ють, а третього дня Я воскресну».
Цього Петро вже не міг витримати. Ніхто не може навіть торкнутися до Месії, його Друга. «Господи, нехай Тебе Бог береже. Цього ніколи не станеться».
Ісус відвернувся й твердо сказав: «Зникни, сатано! Ти заважаєш Мені, бо думаєш не по-божому, а як людина!»
Звинувачення було болісним, але Петро заслужив таких слів, хоча й нічого не зрозумів: не міг собі уявити, що Месії буде винесено смертний вирок.
Єрусалим
В Єрусалимі все сталося швидко: події блискавично відбувалися одна за одною, а Петрові здавалося, що його серце от-от лусне.
Здійснилося все, що пророкував Ісус. Під час Вечері Ісус попрощався з ними, але, як їм здалося, ненадовго. Після цього настала жахлива ніч.
В оливному Гетсиманському саду Петро, як завжди з Яковом і Іваном, був поряд з Ісусом. Він знав, що Вчитель не спить і що Його серце сповнене тривоги. Ісус молився й сумував. Якою далекою тепер видавалася та мить, коли вони втрьох бачили Ісуса в надприродному світлі й чули голос, що долинав згори: «Це Мій Син улюблений. Слухайте Його!» Як цей, такий пригноблений, Ісус міг бути улюбленим Сином Бога? Чому ця ніч така темна? Куди зникло надприродне світло? Невже Син Божий може померти?
Потім прийшли солдати, яких привів Юда, один з Дванадцяти, й забрали Його. Петро розпачливо намагався захистити Ісуса: вихопив меча, вдарив ним слугу верховного первосвященика й відрізав йому вухо.
Але Вчитель зупинив його: «Сховай свого меча!» А потім зцілив пораненого.
І тоді Петро, наче останній боягуз, утік. Покинув Ісуса. Та не зміг піти далеко від Нього. Він ходив навколо будинку верховного первосвященика, куди відвели Ісуса. Було холодно й слуги розпалили надворі вогнище. Петро присів біля них, щоб зігрітися. Якась служниця глянула на нього й вигукнула: «Цей чоловік також був з Ісусом!» Але Петро заперечив: «Жінко, я навіть не знаю, про кого ти говориш!»
Інші теж упізнавали Петра, й він знову заперечував, бо його серце стискалося від страху. Він усе ще протестував, як раптом вийшов Ісус і подивився на нього. Вчитель був страшенно втомлений, але Його очі залишалися такими самими, як колись. Тепер вони зустрілися з очима Петра й проникли в найпотаємніші закутки його душі. Рибалка з Галилеї, чоловік, названий Скелею, почав плакати.
Ісуса розіп’яли, як розбійника, й поховали. Петро, як і решта апостолів, сховався за міцними дверима, бо його розум не здатен був зрозуміти того, що відбувалося, а серце немов перетворилося на камінь, схожий на той, яким закрили гріб Ісуса.
Але настав третій день. Жінки, які пішли до Ісусового гробу, щоб оплакувати Його, вранці сповістили: «Гріб порожній!»
Потім, як промені сонця, яких ніхто не може зупинити, Ісус повернувся до них: Він виконав усі Свої обіцянки. Ісус справді був Переможцем, Живим, Вічним. Петро більше не мав жодних сумнівів. Він повернувся до Галилеї разом з Ісусом і побратимами, хоч і знав, що ненадовго. Врешті настала мить розлуки, якої Петро боявся і якої чекав. «Прощаючись, Ісус, без сумніву, дасть йому чимало порад і скаже багато найважливіших слів. Якими вони будуть?»
Ісус покликав Петра й запитав його: «Симоне, сину Йонин, чи любиш Мене більше, ніж оці?»
Петро відповів: «Так, Господи, Ти знаєш, що люблю Тебе!»
Тоді Ісус сказав йому: «Паси Мої ягнята!» І вдруге запитав його: «Симоне, сину Йонин, чи любиш Мене?» І втретє повторив те саме запитання: «Чи любиш Мене?»
Ісус хотів бути впевнений у Петровій любові, бо довіряв йому Своїх друзів, Свою Церкву. Ісус покидав видимий світ. То був важливий вечір. За столом місце Ісуса було порожнє. Усі спрямували свої погляди на Петра. І Симон сів на Ісусове місце.
Радісна відвага свідка
Після Зелених свят Петро справді зайняв місце Ісуса: проповідував Євангеліє, відважно свідчив перед трибуналом, який виніс вирок Ісусові, був центром і гарантією єдності й правди для всіх, які визнавали Ісуса Господом, Сином Божим.
Рішення понести Євангеліє до язичників було його рішенням. Потім він і сам помандрував до Риму, столиці світу. Адже Петро тепер відповідав за Ісусів човен.
У Римі панував жорстокий Нерон. Щоб відвести від себе підозру в спаленні задля розваги столиці, імператор, як пише хроніст тих часів Тацит, переклав вину на тих, кого народ називав християнами.
Тоді багатьох християн, що жили в Римі, ув’язнили й покарали страшною смертю. Тацит згадує у своїй хроніці: «Їх, одягнутих у шкури диких тварин, живцем віддають на розтерзання псам або розпинають, або спалюють, щоб після заходу сонця освітлювати ніч, наче смолоскипами».
Одним з них був Петро, Скеля, Рибалка з Галилеї.
Коли його привели до хреста, він звернувся до ката з проханням: на знак поваги до улюбленого Вчителя, попросив себе розіп’ясти вниз головою. Петро йшов за Ісусом аж до останнього подиху. У ту останню мить, можливо, він знову чув слова, які Ісус сказав йому багато років тому на березі озера: «Коли хтось хоче йти за Мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за Мною. Бо хто хоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу Мене ради та Євангелії, той її спасе».
Досвід, про який розповідає оповідання
Історія св. Петра викликає захоплення і становить найліпший приклад того, що означає стати учнем Ісуса. Те, що сталося з Петром, у певному сенсі трапляється зі всіма християнами, зокрема й з дітьми та молоддю. Дух Ісуса кличе кожного вирушити за Господом, щоб зустріти людей. Петро відгукується на заклик і йде за Ісусом, та лише згодом, спілкуючись з Учителем, він починає розуміти, хто є справжнім Богом. І тоді, коли визнає Ісуса Христом, Сином Божим, змушений усвідомити, що Ісус Христос є не могутнім царем, а добрим і покірним Слугою. Опинившись перед загрозою смерті, Петро мусить пройти через сумніви й відречення, крізь докори сумління і сльози, щоб урешті впевнитися: Господь воскрес. Тільки після цього з допомогою Святого Духа, долаючи всі труднощі, може почати виконувати свою місію й проповідувати Євангеліє всім, євреям і язичникам. Хоч віра – це джерело радості, вона ніколи не є легкою. Хто може це заперечити?
