Щоб допомогти тим, хто шукає знайти шлях до Спасителя, я хочу нагадати про замісну жертву Ісуса Христа. «Бо Христос, коли ми ще були немічні, в призначений час помер за нечестивих» (Рим. 5:6). «Він гріхи наші Сам возніс тілом Своїм на дерево» (1Пет. 2:24). «Господь поклав на Нього гріхи усіх нас» (Іс. 53:6). «Тому що і Христос, щоб привести нас до Бога, один раз постраждав за гріхи наші, Праведник за неправедних, бувши умертвлений тілом, але оживши Духом» (1Пет. 3:18).
На одне висловлювання Священного Писання ми повинні звернути особливу увагу: «Ранами Його ми зцілилися» (Іс. 53:5). Бог розглядає тут гріх як хворобу і показує нам засіб лікування від неї, який Він Сам приготував людству.
Я прошу вас стежити за моєю думкою, коли я зроблю спробу показати вам рани Ісуса Христа. Господь здобув намір знову вилікувати усіх нас, і для цього Він послав Свого єдинородного Сина, «Бога і свідка про Бога», Який прийшов у цей світ у людському тілі, щоб спокутувати нас. Він жив як людина серед людей, і після тридцяти трьох років послуху настав момент, коли Він мав зробити для нас найбільше служіння – врятувати наші душі, понісши покарання, щоб ми набули миру. Він молився за нас у Гефсиманії, і там, коли Йому була протягнута гірка жовч, піт Його був подібний до крапель крові. Він увійшов до преторії Пилата і з’явився перед троном Ірода, Він зазнав біль і кепкування за нас. Після усього цього Ісуса повели на Голгофу і прибили до хреста, щоб Він помер, помер замість нас.
Слово «рани» має означати і тілесні, і духовні муки Христа. Він став жертвою за нас. Він страждав як людина – і духовно, і фізично. Своєю душею і тілом Він невимовно страждав за мене і разом зі мною. Під час духовної боротьби в Гефсиманії піт струмував з Його тіла в таких кількостях, що крапав на землю. Ісус ще не встиг відпочити від боротьби, як Його, схопивши, повели в преторію до правителя. Темною ніччю Його полонили і повели на суд. Потім Йому довелося з’явитися перед Пилатом і перед Іродом. Вони знущалися з Нього, солдати плювали Йому в обличчя, Його били, і, нарешті, Йому наділи терновий вінець. Побиття бичами – одна з найжахливіших мук, винайдених людською злістю. Римський бич був зроблений зі шкіри буйвола, по усій довжині якої були зав’язані вузли з вплетеними в них осколками кісток; опускаючись на спину засудженого, він залишав після себе глибокі борозни.
Ісусу довелося випробувати на Собі страшні муки побиття бичами, і це ще не було кінцем Його мук. Це була лише підготовка до розп’яття. Вороги били Його кулаками, виривали волосся – Ісус не уникнув жодної форми мук. Незважаючи на слабкість Ісуса внаслідок посту і молитви в Гефсиманії, Його змусили нести хрест на Голгофу – інший замінив Його лише тоді, коли в мучителів виникли побоювання, що жертва помре дорогою. Його повергнули на землю, роздягнули і прибили до хреста. Цвяхи пронизали Його руки і ноги. Потім солдати підняли хрест і увіткнули його в землю, так що при цьому вивихнулися усі Його суглоби, як сказано в 21-му Псалмі: «Я розлився, як вода, розслабли всі кості мої» (в. 15). Він йшов під пекучим сонцем, поки не сказав, знесилівши від жари: «Серце моє, як віск, розтопилося в грудях моїх. Висохла, як черепок, сила моя, і язик мій прилип до піднебіння мого. В порох смерти Ти звів мене» (Пс. 21:15-17). Там, на Голгофі, Він висів перед Богом і людьми.
Його тіло спочатку утримувалося на вазі ногами, потім, коли цвяхи порвали в них усі жили і нерви, тяжкість перемістилася в Його руки, розірвавши і ці чутливі члени тіла. Ми знаємо, який біль може викликати навіть маленька ранка в руці. Як же тяжкими мали бути страждання, коли цвяхи розривали тканини рук і ніг Христових! У Його понівеченому тілі з’єдналися усі мислимі види страждань.
Весь цей час Ісусові вороги стояли навколо Нього, зневажливо тикали пальцем, сміялися над Його молитвами, сипали кепкуваннями, радіючи Його стражданням. Він сказав: «Пити!» – І Йому дали жовч з оцтом. Через певний час Він вигукнув: «Звершилось!» Він виніс усі уготовані Йому страждання, зробивши звільнення з божественною праведністю. Тільки після того, не раніше, дух Його покинув тіло.
Описувати фізичні страждання нашого Господа нелегко. Я визнаю, що і мені це не вдалося. Але Його духовні страждання – хто може зрозуміти і оцінити їх, не кажучи вже про їх опис? «Сумна душа Моя смертельно» (Мф. 26:38). Іудина зрада і розсіяння апостолів пригноблювали нашого Господа, але головним тягарем, що тиснув на Нього, були наші гріхи. Наші гріхи були пресом, що видавив з Нього життя. Жодна мова не здатна виразити Його жах перед прийдешніми стражданнями. Наскільки ж мало ми тоді можемо зрозуміти самі Ісусові страждання!
Будучи прибитим до хреста, Ісус зазнав те, що не припадало на долю жодного з мучеників, померлих за віру, – адже усі вони в стражданнях отримували від Бога таку підтримку, що могли радіти в муках. Але наш Визволитель був покинутий праведним Богом до останнього моменту, коли Він вигукнув: «Боже Мій, Боже Мій! Навіщо Ти Мене покинув?» Це був найгіркіший Ісусів вигук, пік Його невимовних страждань. Але це Ісусове відчуження було потрібне, бо праведний Бог повинен був обернутися спиною до гріха, а отже, і до Нього, зробленого гріхом людства. Ісус пережив за нас жах того відкидання Богом, яке чекало б на усіх грішників, якби Він не узяв на Себе усі гріхи і не став прокляттям за наш гріх, тобто не поніс наше покарання. Написано: «Проклятий перед Богом усякий повішений на дереві» (Втор. 21:23). Але хто знає, що означає це прокляття?
У замісних стражданнях Господа Ісуса Христа, і тільки в них, полягає засіб лікування наших гріхів, і моїх теж. Господь Ісус Христос постраждав заради нас. Ви запитуєте: «Чи можемо ми зробити хоч щось, щоб позбутися гріхів?» На це я відповідаю: «Ви взагалі нічого не можете зробити. Ми позбавлені ранами Ісуса. Він поніс усе наше покарання і не залишив нічого такого, за що нам би ще довелося страждати».
«А чи треба нам вірити в Нього?» – Так, звичайно! Якщо я говорю, маючи на увазі певну мазь, що вона може допомогти, то я не заперечую, що потрібна і пов’язка, яку треба, змастивши ліками, прикласти до рани. Віра і є та пов’язка, що накриває рану гріха, змащуючи її бальзамом усиновлення нас Христом. Але лікує не пов’язка, що знаходиться на рані, а бальзам. Так само і віра не лікує: це робить лише жертва Христова.
«Але ж ми тоді повинні покаятися!» – вставляє інший. Звісно, ми повинні і зобов’язані покаятися перед Богом, бо покаяння – перша ознака спасіння, але рятуємося ми ранами Христовими, а не покаянням. Якщо ми дивимося на ці рани, вони породжують у наших душах потребу в покаянні. Ми ненавидимо гріх, бо він був причиною страждань Христових.
Ти довіряєш Ісусу, Який постраждав за тебе? Тоді ти маєш знати, що Бог ніколи не покарає тебе за гріхи, за які вже помер Ісус. Його праведність не дозволить Йому двічі вимагати борг: з поручителя і з боржника. Праведність не може двічі вимагати оплати одного і того ж рахунку, і якщо мій Поручитель, спливаючи кров’ю, поніс мій гріх, я позбавлений від цього боргу. Приймаючи страждання Христа як своє особисте спокутування, я повністю виправдовуюся від звинувачень закону Божого. Я був проклятий у Христі, тому для мене більше не існує прокляття. Це і є основа віри в спасіння для грішника, віруючого в Ісуса. Він живе, бо Ісус помер на його місці, помер за нього, і тепер Бог може прийняти грішника, бо Він прийняв жертву Христову. Оскільки Ісус прийнятий Богом як заступник мого гріха, я повинен ясно усвідомлювати: ніхто не може звинуватити мене, я чистий. Хочеш і ти мати Ісуса своїм заступником у виправданні від гріха? Тоді ти теж станеш вільним. «Хто вірує в Нього, не буде осуджений» (Ін. 3:18). «Ранами Його ми зцілилися» (Іс. 53:5).
