Жив колись на землі, яку Бог дарував євреям, юнак на ім’я Гедеон. А були то часи воєн, небезпек і зрад. Навіть єврейський народ трохи забув про Бога. Чоловіки, жінки й діти змушені були жити, сховавшись у гірських печерах, серед скель і проваль. Боялися мідіян та інших диких племен, що жили в пустелі й були схожі на рій сарани. Ці люди мали стільки верблюдів, що їх важко було злічити. Проходячи якоюсь місцевістю, вони нищили все на своєму шляху. Зненацька нападали на бідолашних євреїв, крали їхній врожай і худобу.
Гедеон був кмітливим і розсудливим юнаком. Одного дня батько сказав йому обмолотити збіжжя, й Гедеон кинув багато колосків до великої діжки. Таким чином міг працювати й залишатися невидимим для мідіян, які всюди мали своїх шпигунів.
Раптом перед ним з’явився ангел, посланець Бога, і сказав:
– Ти – сильний і хоробрий чоловік. Господь з тобою!
– Тобі легко казати «Господь з тобою»… – відповів Гедеон, витираючи піт. – А тут, у нас, справи йдуть щораз гірше. Якби Господь справді був на нашому боці, то чи сталося б усе те, що відбувається з нами? Наші старці розповідають стільки гарних історій: Бог вивів нас з Єгипту, постійно надавав нам порятунок… Але тепер віддав нас у руки мідіян.
Тоді ангел звернувся до нього голосом самого Бога:
– Саме для того, щоб показати вам, що Я вас не покинув, доручаю тобі піти й звільнити Мій народ від мідіян.
Гедеон відчув себе дуже маленьким.
– Я? Не жартуй. Моя родина найбідніша з-поміж усіх, а я – наймолодший.
Голос Бога зазвучав суворіше:
– Гедеоне, Гедеоне, якщо Я з тобою, жоден мідіянин не зможе вам нічого заподіяти…
Молодий Гедеон був вражений і наляканий. Не сподівався, що йому доведеться виконувати таке завдання.
– А як мені переконатися, що Ти – справді Господь? – запитав з підозрою.
Ангел вказав на вузлик, що стояв у кутку.
– Що в ньому?
– Мій обід, – відповів Гедеон. – Якщо погодишся, можемо з’їсти його разом.
– Добре, – відповів голос Господа. Ангел, усміхаючись, доторкнувся до вузлика кінцем палиці.
З’явилося велике полум’я, й серед язиків вогню зник і ангел, і Гедеонів обід.
Не надто переживаючи через те, що втратив обід, Гедеон побіг додому. Не міг отямитися від радості: він розмовляв з Богом!
Вівтар для Господа
Тієї самої ночі, коли всі вже спали, Гедеон знищив вівтар, який його земляки збудували на головній площі. Цей вівтар було присвячено божеству, яке називалося Ваал. На цьому місці Гедеон звів вівтар для Бога.
Наступного ранку, помітивши, що вже немає вівтаря Ваала, мешканці села розгнівалися. Провівши невеличке розслідування, вони з’ясували, що винен у цьому Гедеон. І великий натовп, вигукуючи погрози, оточив його будинок.
Визирнув Гедеонів батько.
– Поклич сина! – кричали люди. – Він мусить померти, бо знищив вівтар Ваала.
Гедеонів батько не налякався:
– Чи то ваш обов’язок – обороняти Ваала? Якщо Ваал є богом, то дозвольте йому самому захистити себе. Врешті-решт, знищений вівтар належав йому.
Гнів натовпу майже відразу вщух. Гедеонів батько мав рацію: справа стосувалася Ваала. Нарікаючи на надто імпульсивних юнаків, усі повернулися до своїх щоденних справ.
Трьохсот вистачить
Через деякий час мідіяни й інші грабіжники пустелі знову напали на євреїв. Кинулися на поля й села, немов рій сарани. Там, де вони з’являлися, грабували все.
Настала велика хвилина Гедеона. Народ тепер вважав його своїм вождем, отож навколо нього зібралося чимало відважних чоловіків. Чекали лише на його наказ.
Гедеон, однак, хотів упевнитися, що діє згідно з Божою волею, тож звернувся до Нього:
– Ти сказав, що хочеш, щоби я врятував Ізраїль. Отож, я покладу на подвір’ї руно однієї вівці. Якщо завтра вранці лише овечу вовну вкриє роса, а земля навколо буде сухою, тоді я переконаюся, що Ти вирішив урятувати євреїв моїми руками.
Так воно й сталося. Наступного ранку Гедеон встав на світанку й викрутив мокру від роси вовну, а з неї витекло стільки води, що наповнив нею чашу.
Та Гедеон усе ще вагався. Тож увечері знову звернувся до Господа:
– Прошу Тебе, будь терплячим, бо хочу отримати від Тебе ще один доказ. Цього разу руно мусить залишитися сухим, а роса впасти на все навколо нього.
Бог вислухав його й цього разу. Вранці руно було сухе, а вся земля навколо – мокра від роси.
У Гедеона більше не було жодних сумнівів, і він провів огляд свого війська. Воно налічувало тридцять дві тисячі чоловіків. Велика сила! Гедеон почувався гордим, що може керувати такою армією, й більше не боявся.
Аж раптом знову почув голос Господа:
– Твоє військо занадто чисельне. Якщо Я дозволю вам перемогти мідіян, ви скажете, що визволилися самі, без допомоги Бога. Тому чітко скажи своїм людям: «Той, хто не впевнений у собі або боїться, нехай вертається додому». Близько двадцяти двох тисяч вояків покинули ряди армії. Залишилося тільки десять тисяч.
Гедеон вишикував їх і раптом знову почув Божий голос:
– У тебе ще забагато вояків. Накажи їм зайти в потік, хочу їх випробувати. Тих, які хлептатимуть воду, як пси, не відкладаючи зброї, поставиш по один бік від себе. Натомість тих, які люблять вигоду, клякатимуть і набиратимуть воду долонями, розмістиш по другий бік від себе.
Гедеон відвів своїх людей до джерела. З болем у серці побачив, що майже всі клякали на коліна, відкладали набік зброю й пили воду з долонь. Лише триста вояків пили воду, наче пси, тримаючи зброю в руках.
Бог промовив до Гедеона:
– Не бійся, Я звільню вас з мідіянської неволі за допомогою цих трьохсот вояків. Решту відправ додому.
Підступ
Гедеон відіслав додому більшість своїх вояків. З ним залишилися лише триста чоловіків, які виявилися відважними й розсудливими. Вони взяли зброю й харчі та вирушили в дорогу. Вороги стояли табором на низині, трохи нижче від села.
Мідіяни й люди, що належали до пустельних племен, заповнили всю низовину. Справді, були схожі на густий рій сарани, а їхніх верблюдів було так багато, як піщинок на березі моря.
Гедеон, пам’ятаючи про обіцянку Бога, вирішив удатися до підступу.
Поділив своїх людей на три загони. Кожному солдатові дав ріг і порожній глечик, всередині якого був смолоскип. Наказав їм:
– Дивіться на мене й робіть так, як я! Коли дістануся ворожого табору, затрублю в ріг, і те саме мають зробити всі вояки мого загону. Ви теж станете навколо ворожого табору й робитимете те саме, голосно вигукуючи: «За Господа й за Гедеона!»
Відтак Гедеон зі своїми людьми зійшов униз, аж до самого табору, намагаючись не шуміти. Була північ. Ворожі охоронці нічого не помітили, бо глечики добре приховували запалене світло.
У певний момент Гедеон затрубив у ріг і розбив глечик. Триста вояків зробили те саме. У лівій руці тримали смолоскип, а в правій – ріг.
Зі всіх боків несподівано залунав звук рогів і з’явилося світло смолоскипів. Це цілком збило з пантелику мідіян і їхніх союзників. Якоїсь миті в таборі зчинився такий хаос, що вони почали битися між собою. А потім у великому страху кинулися навтьоки.
Відтоді Божий народ зажив у мирі.
Суть оповідання
Значення історії Гедеона дуже просте й зрозуміле: Бог звертає увагу не на кількість, а на якість людей. Йому не потрібні малоцінні, позбавлені відваги, боягузливі, залякані люди, які думають лише про власну вигоду й люблять зручне спокійне життя. Бог не потребує ні покірних, ані самозречених. Бог шукає рішучих і вільних людей, готових під Його проводом змінювати цей світ.
Також Святе Письмо розповідає…
Гедеонові вояки змусили ворога втікати, затрубивши в роги й запаливши смолоскипи. Чимало розділів Святого Письма закликає християн бути відважними й свідчити про свою віру.
Можна обговорити з учнями слова Ісуса, які записав св. Лука (12:4-12): «Кажу ж вам, друзям Моїм: не бійтеся тих…» і «Неможливе для людей – можливе для Бога» (18:27).
