Ґвідо Пурліні мав дванадцять років. Ходив до п’ятого класу. Вже двічі провалив іспити. Був великим і неповоротким хлопцем, повільно реагував, важко запам’ятовував, але товариші любили його. Був послужливий, охоче допомагав іншим і завжди усміхався. Став опікуном менших і слабших від себе.
Щороку найбільшою подією в школі була різдвяна вистава. Ґвідо хотів зображати в ній пастуха, який грає на сопілці, але вчителька Ломбарді доручила йому роль господаря заїзду, бо той мало говорив, а зовнішній вигляд хлопця відповідав образові господаря, який мав відкинути прохання Йосифа й Марії.
Ідіть собі геть!
У день вистави в залі збиралися батьки й родичі. Ніхто так сильно не відчував чарівности цієї святої ночі як Ґвідо Пурліні.
Настав момент появи на сцені Йосифа, який тихенько підійшов до дверей заїзду, обережно підтримуючи Марію. Йосиф сильно постукав у дерев’яні двері, зроблені в помальованій стіні. Ґвідо-господар заїзду чекав за цими дверима.
– Чого вам треба? – запитав Ґвідо, різко відчинивши двері.
– Шукаємо притулку.
– Ідіть куди-інде. У заїзді немає місця.
Ці слова Ґвідо прозвучали, може, занадто сухо, але були сказані рішучим тоном.
– Господарю, ми марно шукали всюди. Вже давно подорожуємо й страшенно втомилися.
– Для вас немає місця в цьому заїзді, – холодно сказав Ґвідо.
– Прошу вас, добрий господарю, моя дружина Марія при надії, їй треба відпочити. Я упевнений, що ви можете знайти якийсь кутик. Вона вже не може йти далі.
У цю мить власник заїзду вперше явно зм’як і глянув на Марію. Надовго запанувала тиша. Можна було помітити, що глядачі вже почали стурбовано переглядатися.
– Ні! Йдіть геть! – підказав суфлер.
– Ні! – механічно повторив Ґвідо. – Йдіть геть!
Засмучений Йосиф притулив до себе Марію, яка похилила голову на його плече, й обоє почали віддалятися від заїзду.
Замість того, щоби зачинити двері, Ґвідо-господар заїзду далі стояв на порозі, дивлячись на бідну, заклопотану пару. Його вуста були відкриті, чоло наморщене, а очі почали наповнюватися слізьми.
Дивне закінчення
Раптом хід вистави почав змінюватися.
– Не йди, Йосифе! – вигукнув Ґвідо. – Веди Марію сюди!
На його обличчі засяяла усмішка. Додав:
– Можете зайняти мою кімнату!
Дехто вважав, що цей наївний Ґвідо Пурліні провалив цілу виставу. Але на думку більшості, вона набула найбільш різдвяного характеру зі всіх вистав, які колись було показано в школі.
Суть оповідання
Вищенаведене оповідання – це запрошення віднайти справжній сенс Різдва. Для багатьох людей цей період перетворився лише на своєрідний «театр», виставу, яку показують з огляду на давні традиції.
Ґвідо мав зіграти традиційну роль, повторивши загальновідомі слова. Натомість наповнив виставу справжнім духом Різдва.
Поміркуйте разом, що створює атмосферу Різдвяних свят? Чи декорації, світло й музика, подарунки? Чи це лише сентименталізм, чи щось дуже конкретне?
Прочитайте разом із дітьми 11-й розділ Книги Ісаї (2-9 вірші). Цей уривок розповідає про те, що Ісус прийшов, щоби заснувати царство миру, справедливості й добра. По-справжньому відчути й пережити глибинний сенс Різдва – означає стати разом з Ісусом творцем нового Царства.
