Маленький кульгавий Славко і його друг Геннадій (якого називали Геник) були бідними хлопцями. Від народження жили в дитячому будинку.
– Чи знаєш, що завтра Різдво? – запитав Геник, коли обоє розчистили сніг перед входом до будинку.
– Невже? – відповів Славко. – Сподіваюся, що пані Гелена забуде про це. Адже вона стає особливо недоброю у святкові дні!
Недобра пані Гелена була директором будинку для вбогих дітей, і всі боялися її. Славко продовжував:
– Генику, а ти віриш, що святий Миколай справді є?
– Ох! – почав пояснювати Геник. – Ми живемо на дуже звивистій вулиці, правда ж? Може, святий Миколай не може нас знайти.
Геник завжди, розмовляючи зі Славком, намагався акцентувати на позитивних моментах будь-якої події, навіть якщо їх не було.
Розмову хлопців перервала аварія. Якийсь автомобіль збив пса, і той упав на сніг. Геник одразу побіг туди. Невдовзі виявилося, що в собаки зламана нога.
Хлопець узяв дошку й міцно прибинтував до неї ногу пса. На ошийнику Геник прочитав, що собака належить відомому лікареві Карутерсові. Тож узяв пса на руки й вирушив у напрямку дому лікаря.
Лікар мав велику бороду й прийняв хлопця з усмішкою. Запитав, хто так добре перебинтував ногу пса.
– То я, лікарю! – сказав Геник і розповів про всіх хворих тварин, яких йому вдалося вилікувати.
– Ти справді здібний хлопець! – сказав лікар Карутерс, дивлячись йому у вічі. Може, ти хотів би оселитися в мене, щоби вчитися й колись стати лікарем?
Геник онімів, почувши ці слова. Він має змогу жити далеко від пані Гелени, покинути будинок для вбогих дітей та ще й колись стати лікарем!
– О, так, дуже! Ох…
Та раптом радість зникла, і його очі затьмарилися. Якщо він піде з інтернату, хто опікуватиметься маленьким і кульгавим Славком?
– Я… я дякую вам, – сказав. – Але не можу тут оселитися!
І поки лікар устиг помітити його сльози, побіг геть.
Того вечора лікар Карутерс прийшов до дитячого будинку з великою кількістю коробок. Коли Славко побачив його, почав кричати:
– Прийшов святий Миколай!
Лікар усміхнувся, а коли подав хлопцеві кольорову коробку, помітив, що той кульгає. Почав розпитувати його про причини. За мить лікар Карутерс сказав:
– У місті є лікарня, де тебе можна вилікувати. Маєш родичів або друзів?
– О так! – одразу ж відповів Славко. – У мене є Геник!
Лікар уважно глянув на Геника.
– То через нього ти не захотів оселитися в мене, правда?
– Розумієте… я – все, що він має, – відповів Геник.
Глибоко зворушений лікар запитав:
– А якби я забрав до себе й Славка?
Цього разу Геник не приховував своїх сліз, а Славко почав від радості плескати в долоні. Певна річ, тоді він ще не знав, що його вилікують і що одного дня Геник стане славетним хірургом. Знав лише, що святий Миколай знайшов вуличку, на якій жили бідні діти, й що забирає його зі собою разом із Геником.
Суть оповідання
«Я – все, що він має», – каже про себе Геник, думаючи про свого найліпшого друга. Дружба – це великий скарб.
