Одного ранку на Північному полюсі маленький білий ведмідь відчув у повітрі незвичайний запах і сказав про це великій ведмедиці, яка була його мамою.
– Невже приїхала якась експедиція? – подумала ведмедиця.
Тим часом ведмедики знайшли фіалку, яка, щоправда, тремтіла від холоду, але хоробро поширювала свій запах у повітрі, оскільки такою була її місія.
– Мамо, тату! – закричали ведмедики.
– Я одразу сказав, що це щось дивне, – сказав білий ведмідь до своїх рідних. – На мою думку, то не риба.
– Безперечно, – погодилася ведмедиця, – але то й не пташка.
– Маєш рацію, – визнав ведмідь, подумавши якусь мить.
До вечора вже всі мешканці полюса знали новину: маленька, дивна, запашна істотка фіолетового кольору з’явилася в льодяній пустелі, стоїть на одній ніжці й не рухається.
Щоби побачити фіалку, прийшли тюлені. Зі Сибіру примандрували північні олені, з Америки – буйволи, а з іще дальших країв – білі лисиці, вовки й морські сороки. Всі захоплювалися невідомою квіткою та її тремтливим стеблом. Кожен глибоко вдихав її запах, що не закінчувався. Його вистачало всім, хто підходив до квітки.
– Виділяє стільки запаху, – сказав тюлень, – що, мабуть, має його цілі запаси під поверхнею льоду.
– Я відразу сказав, – заволав білий ведмідь, – що там унизу мусить щось бути.
Щоправда, він цього не казав, але ніхто йому не заперечив. Одна чайка-реготуха, яку посилали на південь, щоби вона зібрала інформацію, повернулася й повідомила, що ця пахуча істота називається «фіалка» й що в деяких країнах ростуть мільйони таких квіток.
– Як це сталося, що саме ця фіалка опинилася тут? Відверто кажучи, я трохи збентежений, – промовив тюлень.
– Що він сказав про те, як почувається? – запитав білий ведмідь.
– Каже, що збентежений. Це означає, що не знає, що йому робити.
– Саме так! – вигукнув білий ведмедик. – Я теж так думаю.
Тієї ночі на цілому полюсі лунало зловісне скреготіння. Вічні льоди тремтіли, як скло, й у багатьох місцях потріскали. А фіалка пахла ще більше, ще інтенсивніше, немовби вирішила перетворити велетенську льодяну пустелю на блакитне й тепле море або на зелену, оксамитову луку. Та врешті сили покинули її. На світанку вона зів’яла, стебло зігнулося, втратило колір і життя. Якщо спробувати висловити людською мовою її останню думку, то вона, вочевидь, була б так:
– Помираю… Та хтось, однак, мусив почати… Одного дня лід розтопиться. Тут будуть мільйони фіалок, острови, будинки, діти.
Суть оповідання
Фіалка на Північному полюсі може бути символом Ісуса, а також символом християнства на цьому світі. Ісус віддав Своє життя, щоби нарешті розтопився льодяний покров, який вкривав людство. «Хтось мусив почати…»
Християни продовжують місію Ісуса: мусять поширювати у світі приклад доброго життя, щоби розтопити лід гріха, насильства, байдужості, егоїзму й поширити світом любов. Це нелегка місія, вимагає старанності, праці й самопожертви.
