«Не любіть світу, ні того, що в світі: хто любить світ, у тому немає любові Отчої. Бо все, що в світі: похіть плотська, похіть очима і гордість житейська, не від Отця, а від світу цього» (Ін. 2:15,16), – ці вірші добре знайомі і часто цитовані вірними, але попри це залишаються цілковитою таємницею для людей світу цього. Певно, саме захоплення світом не дає їм змогу відкрити для себе сенс, що міститься в них. А сенс, насправді, у них міститься величезний, зокрема ці вірші розкривають причину того, чому часто ніби зовсім не безглузді люди коять абсолютно безглузді вчинки. Або ж, як варіант, вони захоплюються явищами, людьми чи речами, які загалом захоплення не повинні ні в кого викликати. Навіть, якщо послуговуватися виключно людською логікою.
У чому ж тут суть? А суть у тому, що світ засліплює людей своїми доволі часто перебільшеними чи просто вигаданими принадами, як про це свого часу висловився апостол Павло: «бог віку цього засліпив розум» невіруючих, через що «для них не засяяло світло благовістя про славу Христа, Який є образ Бога невидимого» (2Кор. 4:4). Втім, ми трохи забігли наперед, і краще поміркуємо над засліпленням, захопленням людьми цим світом. Відбувається це для багатьох поступово, вони навіть не помічають цього, на кшталт жаби, що потихеньку вариться у воді, яка поступово підігрівається. Комусь подібне порівняння не сподобається, проте воно найкраще ілюструє ситуацію захоплення світом тямущої людини з поступовим її перетворенням на нетямущу. Тобто на персону, чиї життєві спонукання обмежені тільки цим матеріальним світом і далі у вічності вона себе не бачить. Хоча, як нас запевняє апостол Павло: «А наше життя – на небесах, звідкіля ми чекаємо і Спасителя, Господа нашого Ісуса Христа» (Флп. 3:20).
Але це апостольське запевнення залишиться незрозумілим, відкинутим, висміяним цими людьми. Людьми, які цілком серйозно можуть вважати, що вірять у Бога… І таких людей багато, і не тільки серед людей зовнішніх, але і серед людей, які вважають себе приналежними до Христової Церкви. Втім, вважати себе вірним і бути таким насправді – це зовсім різні речі. Речі, про які люди, засліплені світом цим, мало згадують, якщо взагалі переймаються. І мова зараз не про те, що світ поганий, і через це треба відкинути все, що пов’язане з ним. Насправді апостол Павло стосовно цього був іншої думки: «Я писав вам у посланні – не знатися з блудниками; проте не взагалі з блудниками світу цього – або лихварями, або хижаками, або ідолослужителями, бо інакше ви мусили б вийти із світу цього…» (1Кор. 5:9,10). Тобто ми повинні залишатися жити у світі цьому, просто не треба плекати ілюзій стосовно нього: «весь світ лежить у злі» (1Ін. 5:19), – і з часу написання цих слів у світі нічого кардинально не змінилося: він так само лежить у злі. А через те, що людей, потенційних носіїв зла, побільшало, то, відповідно, і зла стало в рази більше.
Так що, знову ж таки, не треба плекати ілюзій стосовно того, що десь, колись, з приходом чергового «рятівника» в ролі політика, вченого, мецената світ покращає чи, принаймні, нам стане жити легше. Легше нам стане лише в тому випадку, якщо покладатимемо всі свої сподівання на Бога Живого, «бо Він піклується про вас» (1Пет. 5:7), а також пам’ятатимемо, що «світ минає, і похіть його, а той, хто виконує волю Божу, перебуває повік» (1Ін. 2:17).
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Засліплення світом