На хресті Ісус узяв на Себе усі злі наслідки, які пали на людську расу в результаті непослуху Богові. Ці наслідки діляться на дві основні категорії: наслідки, що впали на людину в результаті її первинного непослуху в Едемському саду; і наслідки, вимовлені пізніше у зв’язку із законом, даним через Мойсея.
У Посланні до Галатів 3:13 Павло говорить про цю другу категорію, він стверджує, що «Христос відкупив нас від прокляття закону». Він пов’язує це з фактом, що закон проголосив, що всякий страчений, висячи на дереві, самим цим фактом потрапляє під прокляття. Таким чином, той же самий закон, що вимовив прокляття, тепер відкрив шлях для звільнення від прокляття через замісну жертву Христову.
У четвертому розділі ми підсумовували наслідки «прокляття закону» таким чином: приниження, безпліддя, неефективність, душевна і фізична неміч, сімейне відчуження, убогість, поразка; тиск, провал, відсутність благовоління з Божого боку.
Відповідно до ясного твердження Павла в Посланні до Галатів 3:13 смерть Христова на хресті пропонує звільнення від усіх цих наслідків порушення закону. Проте Павло не включає сюди різні форми первинного прокляття, які Бог вимовив на Адама і Єву після їх непослуху в саду. Це прокляття записане в книзі Буття 3:16-19 і розділяється на дві основні частини: перша включає сказане Єві, а друга – Адаму.
Прокляття, вимовлене Єві, пов’язане з її унікальною функцією як жінки і знову розділяється на дві частини:
- Народження дітей буде важким і болісним.
- Вона буде підпорядкована владі чоловіка і залежна від нього у виконанні її основного бажання як жінки – мати дітей.
Прокляття, вимовлені Адаму, пов’язані, в основному, з первинним завданням, покладеним на нього Богом у Бутті 2:15, – «обробляти і зберігати сад», тобто обробляти ґрунт. Це прокляття може бути розділене на три основні частини:
- Природа ґрунту має зазнати зміни. Віднині вона даватиме свої плоди тільки в результаті важкої праці.
- Свідоцтво зміни ґрунту буде видимим і в зміні рослинності, яка ростиме на ньому. Зокрема в появі двох непродуктивних форм рослинності: терня й осоту.
- Людина сама стане схильна до тління і смерті, приречена зрештою повернутися в порох, з якого вона була узята. Попри те, що це було сказано Адаму, це в тій же мірі відноситься і до Єви, і до їх спільних нащадків.
Ясно, що ці прокляття в той же самий час уразили усю землю. Це витікає з тісного зв’язку між Адамом і довкіллям, на що вказує єврейська назва землі: adamah («адама»). Адам сам був створений із землі. Він також був відповідальним перед Богом за стан землі.
Плюс до цього, особливе прокляття було вимовлене на змія, що, з цієї миті, виділило його з усіх інших представників тваринного царства.
У книзі Екклезіастовій 1:2 і Посланні до Римлян 8:20 стан землі і її мешканців у результаті цих проклять описані словом: «суєта».
Спокутування від «прокляття закону», про яке Павло говорить у Посланні до Галатів 3:1, не включає прокляття, описані вище. Вони сталися в результаті первинного непослуху Адама і Єви в Едемському саду. У той час не було даного Богом закону, отже, не було і прокляття, вимовленого за його порушення.
У Посланні до Римлян 5:13-14 Павло говорить: «Бо і до закону гріх був у світі: але гріх не зараховується, коли нема закону. Однак смерть панувала від Адама до Мойсея і над тими, що не згрішили‚ подібно до злочину Адама, який є образ майбутнього».
У цей період «від Адама до Мойсея» людство було без даного Богом закону. Проте усі люди страждали від наслідків прокляття, вимовленого спочатку на Адама і Єву, і кожна людина несла покарання за власний гріх, яке було смертю.
Початок періоду закону показаний в Євангелії від Іоанна 1:17: «Бо закон був даний через Мойсея». У зв’язку зі встановленням закону, довга серія проклять була вимовлена відносно усіх, хто потрапив під закон, але не зумів виконати його. Усі ці прокляття, в основному, перераховані в книзі Второзаконня 28:15-68. Всі разом вони названі «прокляттям закону». Коли Павло говорить у Посланні до Галатів 3:13, що «Христос відкупив нас від прокляття закону», він говорить саме про ці прокляття.
А як щодо проклять, вимовлених спочатку на Адама і Єву? Чи передбачив Бог спокутування і від них? А якщо так, то на якій основі?
Щоб відповісти на ці питання, нам необхідно усвідомити, що Ісус, прийшовши на землю, двома способами ототожнив Себе з усіма, кого Він прийшов спокутувати. Новий Завіт вказує на два різні аспекти Його ототожнення з людством, які позначені через дві різні генеалогічні лінії Його походження.
У Євангелії від Матфея походження Ісуса простежується до Авраама. Як обіцяне «сім’я Авраамове», Він ототожнився з нащадками Авраамовими, народом Ізраїлевим, що перебував під законом. У Посланні до Галатів 4:4,5 Павло говорить, що Ісус «народився від жони, був під законом, щоб викупити підзаконних».
Але в Євангелії від Луки походження Ісуса показане від Адама, і Він, таким чином, ототожнює Себе з усією расою, що пішла від Адама. Перебуваючи на землі, Він називав Себе «Сином Людським» найчастіше. У єврейській мові «Адам» також має значення «людина». Тому «Син Людський» це і «Син Адамів». Таким чином, використовуючи цю назву, Ісус постійно підкреслював Своє ототожнення з усіма нащадками Адамовими, з усією людською расою.
Завдяки цьому ототожненню, замісна Ісусова жертва на хресті не просто забезпечує спокутування від прокляття через порушення закону. Вона також передбачає звільнення від усіх злих наслідків первинного гріха Адамового, які прийшли на усіх його нащадків незалежно від того, перебувають вони під законом або ні.
Це можна побачити також завдяки двом різним іменам, які Павло дає Ісусу в 15-му розділі 1-го послання до Коринф’ян. У 45-му вірші він називає Його «останнім Адамом», а в 47-му вірші «другим чоловіком». Ці два імена і черговість їх згадки пов’язані із смертю і воскресінням Христовим.
На хресті Ісус помер, як «останній Адам». Він узяв на Себе усі злі наслідки, які, внаслідок Адамового непослуху, прийшли на усе людство. Коли Він помер, для них була покладена межа. Коли Він був похований, вони були назавжди знищені.
Потім, на третій день, Ісус воскрес з мертвих як «другий чоловік». Тому Він став Головою абсолютно нової раси, раси Еммануїла, раси Бога-Людини, в якій природа Божа і людська злилися разом у новому творінні.
Все ті, хто вірою і присвяченням ототожнюють себе з Ісусом у Його смерті, Його похованні і воскресінні, стають членами цієї нової раси. У 1-му Петра 1:3,4, апостол каже про них: «Бог… Який з великої Своєї милости відродив нас воскресінням Ісуса Христа з мертвих для живого уповання‚ для спадщини нетлінної, чистої, нев’янучої…»
Таким чином, тут ми бачимо два додаткові аспекти спокутування від прокляття, передбаченого через Ісусову смерть. Як «сім’я Авраамове», народжений під законом, Він узяв на Себе усі прокляття порушення закону, вказані у Второзаконні 28:15-68. Як «останній Адам» Він також узяв на Себе усі прокляття, вимовлені на Адама і Єву за їх непослух. Як ми бачили, вони поширилися і на земний ґрунт, і на його плоди, зокрема проявившись у двох непродуктивних формах рослинності: в терні й осоту.
Новий Завіт використовує дуже яскраву картину, щоб показати, як Ісус узяв на Себе не просто прокляття Адама і Єви, але також прокляття землі. У Євангелії від Іоанна 19:5 апостол описує сцену, коли Пилат вивів Ісуса перед Його обвинувачами: «Тоді вийшов Ісус у терновому вінці і в багряниці. І сказав їм Пилат: це – Чоловік!»
Ісус був представлений як просто «Чоловік», тим самим Він з’являється як «син Адамів». Хоча Він унікальний у Своїй досконалості, але, проте, Він є представником усього людства. У той же час, Ісус мав на Собі символи подвійного прокляття, що прийшло на землю через Адама. Вінець на Його голові символізував прокляття терня, багряний колір Його одягу символізував прокляття осоту.
Ця проста, але яскрава сцена відкриває Ісуса як «останнього Адама», Який узяв на Себе прокляття, що прийшли на Адама і Єву, а також прокляття, які їх гріх спричинив за собою на усю землю.
Тому, з будь-якого погляду спокутування від прокляття, забезпечене Ісусовою смертю, було досконалим. Воно покрило всяке прокляття, що колись прийшло на людство. Воно покрило прокляття, вимовлені Адаму і Єві за їх непослух, – прокляття, що прийшли в результаті їх непослуху на землю; і воно покрило усі прокляття, згодом вимовлені у зв’язку із законом Мойсеєвим.
Проте при подальшому вивченні Писання ми виявимо, що повне спокутування від прокляття буде здійснене в наступних періодах. Спокутування від «прокляття закону» вже запропоноване в цьому столітті всім тим, хто приймає його вірою. Але в усій повноті воно проявиться тільки при Христовому поверненні. Тоді ж все ті, хто буде захоплений для зустрічі з Ним, будуть остаточно і назавжди звільнені від проклять, вимовлених на Адама і Єву.
У Посланні до Филип’ян 3:20-21 Павло описує зміну, яка станеться в той час у тілі кожного викупленого вірного: «А наше життя – на небесах, звідкіля ми чекаємо і Спасителя, Господа нашого Ісуса Христа, Який перемінить тіло смирення нашого так, що воно буде відповідне славному Тілу Його, силою, якою Він діє і підкоряє Собі все».
Павло зіставляє тут два види тіл: «наше смиренне тіло» і «славне тіло Його (Христове)». Буквально ці фрази можуть бути перекладені, як «тіло нашого приниження» і «тіло Його слави». Прокляття, вимовлене на Адама, помістило його і усіх його нащадків у «тіло приниження». Таким чином, воно постійно нагадує кожному з нас про наш пропащий стан.
Із самого моменту народження це тіло схильне до тління і руйнування, залежно від багатьох зовнішніх факторів життя і добробуту. Через комфорт і потурання своїй плоті ми хочемо забути про неміч, успадковану нами разом з нашим тілом, проте через якийсь час ми виявляємося перед фактом обмежень нашого тлінного тіла, що гамують нас.
Ми можемо надіти на себе дуже елегантний і дорогий одяг, але, щойно ми проявляємо невелику фізичну активність, запах нашого поту нагадує нам, що ми поміщені в «принижене тіло». Чи ми можемо наповнити наш шлунок чудовою їжею і питвом. Проте через декілька годин ми відчуємо, що нам пора спустошити свій сечовий міхур і кишковик, тобто зробити те, у чому не може бути нічого величного і помпезного.
Для тих, хто прийняв спокутування, здійснене Христом, усі ці принизливі особливості нашого сьогоднішнього тіла не проходитимуть через процес поступової або поетапної зміни, але зміна станеться в один славний момент. У 1-му Коринф’ян 15:51-53 Павло описує це надприродне перетворення: «…Не всі ми помремо, але всі змінимось; раптом, в одну мить, при останній сурмі; бо засурмить, і мертві воскреснуть нетлінними, а ми перемінимось. Бо тлінному цьому належить одягнутися в нетлінне, і смертному цьому одягнутись у безсмертя».
У 15-му розділі 1-го послання до Коринф’ян Павло узагальнює усі п’ять видів змін, які стануться в тілі кожного вірного при поверненні Христовому:
- з ТЛІННОГО в НЕТЛІННЕ
- із СМЕРТНОГО в БЕЗСМЕРТНЕ
- з ПРИНИЖЕННЯ в СЛАВУ
- з НЕМОЧІ в СИЛУ
- з ДУШЕВНОГО в ДУХОВНЕ
Усі п’ять негативних властивостей нашого тіла, перелічені вище, є результатами первинного прокляття на Адама. Повне звільнення від усіх цих наслідків у першу чергу прийде на вірних, захоплених для зустрічі Христа в Його пришестя. У Посланні Якова 1:18 вони описані як «якийсь початок Його створінь» або свого роду «перші плоди Його створіння». Те преображення, якому вони будуть схильні, служить гарантією спокутування, яке зрештою прийде на усе творіння.
У наступний період для мешканців землі, що залишилися, праведність і правосуддя Христового Тисячолітнього Царства зведуть до мінімуму, але не скасують прокляття закону. Життя людей стане набагато довшим, але Адамове прокляття все-таки залишиться. Земля так само, як і тваринний світ, переживе період родючості і достатку, якого не було з часу падіння, але «суєтність» все-таки не зникне. Повна і остаточна відміна всякого прокляття чекатиме часу «нового неба і нової землі» (2Пет. 3:13).
Усе це буде наслідком обміну, за допомогою якого Ісус на хресті став прокляттям для того, щоб знищити всяке прокляття, яке непослух людський накликав на саму людину і на усе творіння. Одкровення 22:3 підводить остаточний підсумок одним коротким, але яскравим твердженням: «І нічого вже не буде проклятого».
