Багато християн відчувають шок, коли вони починають розуміти шкоду, заподіяну своїми неправильними розмовами про інших людей. Проте вони відчувають ще більший шок, коли стикаються із ще більшою шкодою, яку вони можуть заподіяти, неправильно кажучи про інших людей у своїх молитвах Богу. Вони вважають, що молитися завжди добре, і результати молитви не можуть бути поганими. Але такий погляд не підтверджується Біблією.
Книга Притч 28:9, наприклад, попереджає нас: «Хто відхиляє вухо своє від слухання закону, того і молитва – мерзота».
Бог заклав у Біблію принципи молитви, прийнятної Йому. Всякий, хто ігнорує ці принципи і вимовляє молитву, що суперечить цим принципам, накликає на себе Боже невдоволення і відкидання своєї молитви. Описуючи Боже ставлення до молитви такого роду, Соломон використовує один з найсильніших виразів несхвалення, що зустрічаються в Біблії – «мерзота».
Оскільки для нас дуже важливо молитися правильними молитвами, то нам не варто ризикувати впадати в залежність від власної мудрості. Бог за Своєю милістю не залишив нас на свої власні спроби знайти угодні Йому молитви. Він дав нам доступ до небесного Помічника: Святого Духа. Завдяки Його допомозі ми можемо молитися молитвами, прийнятними Богові. Проте без Святого Духа ми не здатні молитися так, щоб це було угодне Богові і відповідало Його цілям.
У Посланні до Римлян 8:26,27 Павло стверджує це дуже ясно: «Також і Дух підкріплює нас у немочах наших: бо ми не знаємо‚ про що молитися‚ як належить, але Сам Дух просить за нас зітханнями невимовними. А Той, Хто випробовує серця, знає, яка думка в Духа, тому що Він заступається за святих із волі Божої».
За своєю плотською природою усі ми маємо певну неміч. Це не фізичні недоліки, але недоліки розуміння. Вони проявляються в двох проблемах, що йдуть рука об руку. По-перше, ми часто не знаємо, про що нам молитися. По-друге, навіть коли ми знаємо, про що молитися, ми не знаємо, як молитися про це. Таким чином, ми знаходимося в повній залежності від Святого Духа. Тільки Він може показати нам, про що і як нам молитися.
У двох уривках у Посланні до Ефесян Павло ще більше підкреслює нашу залежність від Святого Духа, щоб Він дав нам молитви, прийнятні Богові. У Посланні до Ефесян 2:18 він робить наголос на тому, що тільки Святий Дух може дати нам доступ до Бога: «Бо через Нього (Ісуса) і ті й інші (юдеї і язичники) маємо доступ до Отця в одному Духові (Святому Дусі)».
Для прийнятної Богові молитви потрібне поєднання двох умов: через Ісуса і у Святому Дусі. Кожна з цих умов є необхідною.
Немає такої природної сили, здатної відносити наші немічні людські голоси від землі, щоб Сам Бог на троні на небесах почув їх. Тільки надприродна сила Святого Духа здатна зробити це. Без Нього в нас немає доступу до Бога.
Далі, у Посланні до Ефесян 6:18 Павло знову робить наголос на нашій залежності від допомоги Святого Духа, зокрема в наших молитвах про наших братів вірних. Він каже: «Усякою молитвою і благанням моліться у будь-який час духом (Святим Духом)… за всіх святих».
Тільки молитви вимовлені у Святому Дусі можуть призвати допомогу і розраду на людей, які їх потребують.
Як же ми можемо стати доступними для допомоги Святого Духа? Дві головні вимоги – упокорювання і чистота спонукань: передусім, ми повинні гамувати себе перед Святим Духом і визнати свою нужду в Ньому; після цього ми повинні дозволити Йому очистити нас від усіх неправильних мотивів і егоїстичних стосунків, і надихнути нас щирою любов’ю і турботою про тих, за кого ми хочемо молитися.
Молитви, натхненні Святим Духом, не обов’язково довгі або красномовні. На Бога не справляють особливого враження красиві фрази або величний тон голосу. Деякі з найбільш сильних молитов у Біблії напрочуд прості. Коли Мойсей молився за свою сестру Маріам, вкриту проказою, він просто сказав: «Боже, зціли її!» (Чис. 12:13). Коли митар молився в храмі, він вимовив тільки одне коротке речення: «Боже, будь милостивий до мене, грішного!» (Лк. 18:13). Але ми знаємо, що Бог відповів на обидві ці молитви.
Якщо ви відчуваєте потребу молитися, але не знаєте, як почати, просто просіть Бога про допомогу. Після цього приймайте Божу відповідь вірою і моліться згідно з тим, що виходить з вашого серця. Ісус гарантував нам, якщо ми попросимо в Бога хліб, то Він не дасть нам камінь (Мф. 7:9).
Проте, припустимо, ми не підпорядковуємо себе Святому Духові і не шукаємо Його керівництва. Замість цього наші молитви рухомі заздрістю і пошуками свого (згаданими в Якова 3:14) або іншим плотським ставленням, таким як образа, злість, критицизм або самоправедність. Святий Дух не підтримуватиме молитви, що походить з подібного ставлення, і не представлятиме її перед Богом-Отцем.
Отже, неминуче те, що наша молитва буде деградувати згідно із «синдромом Якова 3:15». Вона із земного рівня опуститься на душевний, а потім і на бісівський. Вплив подібних душевних молитов подібно до впливу душевних розмов: він поганий, а не хороший. Вони вивільняють проти тих, за кого ми молимося, невидимий, нез’ясовний тиск, який не полегшує їх тягаря, але швидше збільшує його.
Зокрема, коли ми молимося за своїх віруючих братів, є два душевні ставлення, відносно яких ми маємо бути насторожі: ми повинні не звинувачувати, і не намагатися контролювати.
Легко бачити помилки інших християн. Це насправді часто є тим, що спонукає нас молитися за них. Молитися – це правильно, але ми маємо бути обережними в наших молитвах. Нам не дано право приходити до Бога із списком їх помилок у кишені.
Коли ми починаємо грати роль обвинувачів, ми йдемо за сатаною, а не за Христом. Головне ім’я сатани – диявол, воно означає «наклепник» або «обвинувач». У Одкровенні 12:10 він описаний, як той, хто звинувачує християн день і ніч перед Богом. Він зацікавлений у досягненні цієї мети з незапам’ятних часів, і він є експертом у цій царині. Йому не треба допомагати!
Я знайшов, що майже в усіх Павлових молитвах про братів-християн, чи то про окремих людей чи громади, він починає свої молитви з подяки Богові за них. Чудовий приклад дає нам початок 1-го послання до Коринф’ян. З того, що Павло пише пізніше в цьому листі, ми знаємо, що в цій общині було багато різних гріхів: розбрати між членами; кровозмішення; пияцтво на вечері Господній; та інші плотські прояви. Проте Павло починає своє послання з красномовної подяки: «Завжди дякую Богові моєму за вас заради благодаті Божої, дарованої вам у Христі Ісусі, бо в Ньому ви збагатилися всім, усяким словом і всяким пізнанням, – тому що свідчення Христове утвердилося у вас… Який і утвердить вас до кінця, щоб бути вам неповинними в день Господа нашого Ісуса Христа» 1Кор. 1:4-6,8.
Подяка на початку молитви відіграє важливу роль. Вона створює позитивне ставлення в тому, хто молиться. Маючи такий початок набагато легше перейти до молитви в позитивній вірі, навіть, попри те, що ми знаємо про серйозні помилки або проблеми того, про кого ми молимося. Що стосується мене, то я дотримуюся принципу: ніколи не молитися за своїх братів-вірних, спочатку не подякувавши за них Богу. Якщо я не можу зробити цього, тоді я розумію, що мені краще не молитися зовсім!
Один місіонер в Індії в попередньому поколінні розвинув настільки ефективне молитовне служіння, що його прозвали «молитовником Хайдом». Одного разу він молився за індійського євангеліста, у чиєму служінні бракувало як вогню, так і плоду. Він хотів вимовити слова: «Господи! Ти знаєш, як холодний цей брат». Але щойно він вимовив слова: «Господи, ти знаєш, як…» – Святий Дух не дозволив йому завершити це речення.
Несподівано Хайд зрозумів, що не його справа звинувачувати брата-служителя. Замість того щоб сконцентровувати свою увагу на хибах цієї людини, він почав дякувати Богу за усе добре, що він міг знайти в ньому. Впродовж декількох місяців цей індійський брат був преображений докорінно. Він став відомий по усій околиці як присвячений, ефективний служитель, що завойовує багато душ для Господа.
Така сила молитви заснована на позитивній оцінці і подяці за усе хороше в людині. Але припустимо, що Хайд не був би чутливий до Святого Духа і продовжував би молитися в негативному дусі, що осуджує. Хіба не могла його молитва залишитися ефективною, але тільки у зворотному напрямі? Хіба не міг би він звалити на свого брата-служителя такий важкий тягар звинувачення, що той вже ніколи не зміг би піднятися з-під нього?
Час від часу я, подібно до більшості християн, переживав періоди духовної тяжкості. Незрозумілим чином я починав почувати себе винним або нездібним, або негідним. Хоча в моєму житті і поведінці не сталося нічого особливого, чим могли б бути викликані ці почуття.
У подібній ситуації, як я був навчений досвідом, причина може бути взагалі не в мені. Моя тяжкість може бути «заслугою» інших християн, які можуть мати благі наміри, проте при цьому помилятися, звинувачуючи мене перед Богом. Зокрема, відчуття провини часто є застережливим знаком. Зрештою, провина – це логічний наслідок звинувачення. Щойно проблемі встановлений правильний діагноз, я можу звернутися до свого Первосвященика, Який бачить мої помилки, та все ж постійно клопоче за мене перед Отцем.
Така річ, як молитва, навряд чи буде неефективною. Питання не в тому ефективні наші молитви, чи ні. Питання в тому, позитивний або негативний їх ефект. Це визначається силою, що діє через ці молитви. Чи дійсно вони від Святого Духа? Чи вони є душевною підробкою?
Істинне клопотання засноване на зразку, даному Ісусом, описаному в Посланні до Римлян 8:33-34: «Хто буде звинувачувати обраних Божих? Бог виправдовує їх. Хто осуджує? Христос Ісус помер, але й воскрес: Він і праворуч Бога, Він і піклується за нас».
Явно, що Христос бачить нашу провину, як вірних, краще, ніж здатні побачити інші люди. Проте Його клопотання за нас не стає нашим засудженням, але нашим виправданням. Він утверджує не нашу провину, але нашу праведність.
Наше клопотання за наших віруючих братів має наслідувати цей зразок. Чи наважимося ми звести звинувачення проти тих, кого обрав Бог? Чи звинуватити тих, кого Бог виправдав? Ясно, що це вкрай самовпевнено!
