Один з гріхів, в який християни впадають найлегше, це – плітки. Якщо з життя деяких християнських громад видалити усі плітки, то навряд чи залишиться щось для підтримки спілкування!
Англійський словник Колінза дає два визначення слову «плітки»: «1. Легковажна або порожня розмова. 2. Розмова, що містить неприязне «перемивання кісток» або чутки про інших людей».
Відносно пліток тут застосовуються два прикметники: легковажні і неприязні. Християнам недостатньо уникати злості своїх розмов. У Євангелії від Матфея 12:36 Сам Ісус прямо попереджає нас проти легковажного базікання: «Кажу ж вам, що за всяке пусте слово, яке скажуть люди, вони дадуть відповідь у день судний».
Попри те, що Новий Завіт прямо забороняє плітки і марнослів’я, багато християн ставляться до цього як до нешкідливого гріха. Проте, у Бога явно інший погляд із цього приводу. У Римлян 1:29,30 Павло перераховує певні наслідки того, що людина відвернулася від Бога. Ось частина цього списку: «…Вони сповнені всякої неправди, блуду, лукавства, користолюбства, злоби, сповнені заздрости, вбивства, чвар, лестощів, лихих звичаїв, обмовники, наклепники, богоненависники, кривдники, самохвали, гордовиті…»
В одному з перекладів у 30-му вірші говориться: «Це базіки, пліткарі, богоненависники. Зухвалі, нахабні, зарозумілі і хвалькуваті люди».
Місце, яке займають плітки в цьому переліку, дуже примітне. Тут наведені деякі речі, які є стосунками серця і які прямо пов’язані з плітками, це – розбрати (чи ворожнеча), обман (чи зваблювання), лихі звичаї (чи неприязнь до оточення). А самі люди, що вдаються до пліток, зараховані до наклепників, богоненависників, кривдників, самохвалів і гордівників. Християни, що дозволяють собі пліткувати, можуть розглядати себе як виняток, але Бог дивиться на це по-іншому.
Небезпека подібних розмов полягає в тому низхідному шляху, яким вони ведуть людину. Стадії цієї духовної деградації описані в Посланні Якова 3:15: земне, душевне, бісівське. Християни, які дозволяють собі розпускати плітки про оточення, особливо про своїх братів-вірних, безпосередньо опираються Слову Божому. У результаті вони виявляють себе на дуже слизькому схилі. Вони скотяться від «земного» до «душевного», а потім до «бісівського» раніше, ніж усвідомлять те, що відбувається.
Слова, вимовлені цими людьми про оточення, зазвичай не називають прокляттями, але вони справляють те ж саме враження. Насправді вони є каналами, через які бісівські сили спрямовуються проти інших членів Тіла Христового. Більше того, ці слова впливають не лише на окремих людей. У Посланні Якова 3:6 апостол каже: «Язик поставлений так між нашими членами, що сквернить усе тіло…»
Віруючі, винні в таких словах, оскверняють як себе, так і ту частину Тіла Христового, з якою вони пов’язані.
Кілька років тому я проповідував в Європі і опинився в ситуації, яка допомогла мені по-новому і ясніше побачити усю небезпеку душевної розмови. Я готувався говорити на дуже важливих зборах, коли мене раптом пронизав гострий біль у черевній порожнині. Побоюючись скасування моєї вечірньої проповіді, я звернувся до Бога за допомогою.
Відразу ж переді мною з’явилася картина двох моїх друзів-християн, які знаходилися за шість тисяч миль звідти, у Сполучених Штатах і розмовляли про мене. Між нами трьома нещодавно відбулося тепле відверте спілкування, але два мої друзі були категорично не згодні з курсом, який я обрав напередодні. Я відчув, що між собою вони критикували мене за мої дії і їх негативні слова про мене спричинили фізичні симптоми, з якими мені довелося боротися. Більше того, це була стратегія сатани, щоб утримати мене від служіння цього вечора.
Я побачив, що мені необхідно зробити два кроки. По-перше, рішенням своєї волі я простив своїх друзів за ті слова, які вони говорили проти мене. Потім я діяв на підставі обіцяння Господа Ісуса в Євангелії від Матфея 18:18: «Що ви зв’яжете на землі, те буде зв’язане на небі, і що розв’яжете на землі, те буде розв’язане на небі».
Владою, що полягає в імені Ісусовому, я зв’язав сатанинські сили, які діяли проти мене, і потім звільнив себе від дії слів моїх друзів про мене. Впродовж п’яти хвилин біль у черевній порожнині абсолютно зник (і більше не повертався!). Через декілька годин я міг ефективно служити на цих зборах, і я відчув, що Божа мета відносно цих зборів була виконана.
Пізніше, повернувшись у США, я зустрівся зі своїми друзями, і тертя між нами були повністю вирішені. Сьогодні взаємини між нами тепліше, ніж колись раніше.
У Євангелії від Матфея 7:1-2 Ісус каже: «Не судіть, щоб і вас не судили; бо яким судом судите, таким судитимуть і вас, і якою мірою міряєте, такою відміряється й вам».
Саме від дієслова, перекладеного тут як «судити», сталося слово «критикувати». Коли ми дозволяємо собі критикувати інших людей, особливо наших братів-християн, то, вимовляючи на них суд, ми самі стаємо злочинцями стосовно Писання і винними в бунтарському ставленні відносно Бога. Це відкриває нас для «синдрому Якова 3:15»: земне, душевне, бісівське.
Якщо ми знаходимося в незгоді зі своїм братом-християнином, це дозволено, а іноді і необхідно, наслідуючи приклад Павла, коли він був не згоден з Петром відносно юдейських постанов. У Посланні до Галатів 2:11 Павло каже: «…я особисто протистав йому (Петру)».
Павло не критикував поведінку Петра зі своїми співробітниками Варнавою і Титом; навпаки, він прийшов прямо до Петра і вирішив усі проблеми лицем до лиця. Якби Павло був винен у критиці Петра за його спиною, то взаємини між ними двома могли бути постійно напружені. Проте ми бачимо, що Петро написав наприкінці свого життя в 2-му Петра 3:15 про Павла: «улюблений брат наш Павло, за даною йому премудрістю».
У Книзі Притч 27:5 Соломон утверджує це як принцип поведінки: «Краще відкрите викривання, ніж прихована любов».
Можуть виникнути різні ситуації, в яких ми можемо говорити про неправильні дії іншої людини, коли ми викликаємося як свідки. У цьому випадку наш обов’язок – «говорити правду, усю правду і тільки правду». Проте ніхто не може бути одночасно і свідком, і суддею. У такій ситуації ми не виконуємо роль судді, але лише свідка. Ми залишаємо право звершувати суд комусь іншому.
Особливий гріх, проти якого Ісус попередив нас, це займати місце судді, яке Бог не призначив для нас. Він також попереджає нас, якщо ми дозволяємо собі критикувати інших людей, то свого часу – з одного, або з іншого джерела – той же самий критицизм, якому ми піддавали інших, буде відміряний у свою чергу і проти нас.
Якщо ми проведемо уважне Біблійне дослідження шкоди, яка спричиняється невірним використанням язика, то, напевно, лише небагато з нас наважаться сказати про свою невинність. Якщо ми усвідомлюємо, що ми насправді були винними в нанесенні ран оточуючим за допомогою нашого язика, чим ми оскверняємо себе і Тіло Христове, то нам треба покаятися і шукати Божого прощення і очищення. Можливо, нам також необхідно вибачитися в тих, проти кого ми грішили.
Окрім цього, нам треба навчитися як захистити себе від болючих і шкідливих слів, які інші люди можуть говорити проти нас. Питання захисту детальніше розглядатиметься в третій частині цієї книги.
