ІСУС НА ХРЕСТІ (Закінчення)

Ісус Христос на хресті (фрагмент), Альбрехт Альтдорфер

Ісус помирає на Хресті

За повідомленням Євангелії Ісус помер о дев’ятій годині, тобто біля третьої години пополудні, молячись. У Луки остання молитва взята з Псалма (41): «Отче, у руки Твої віддаю духа Мого» (Лк. 23:46; Пс. 31:6). За Йоаном останнє слово Ісуса звучить: «Звершилось!» (19:30). Це слово (tetelestai) у грецькому тексті вказує на початок Страстей, на годину вмивання ніг; цю розповідь євангеліст розпочинає, наголошуючи на тому, що Ісус полюбив «Своїх» «аж до кінця» (telos) (Пор. Йо. 13:1). Цей «кінець», це найбільше звершення любові осягнено тепер, у хвилину смерті. Він справді пішов до кінця, до крайньої межі, й переступив її. Він звершив повноту любові: віддав Себе Самого.

Аналізуюючи молитву Ісуса на Оливній горі у 6-му розділі, ми ознайомилися ще з іншим значенням грецького слова (teleioun) у Посланні до Євреїв (5:9). У Торі це означає «посвячення, посвята у священичу гідність», тобто повне передання Богові. Я вважаю, що з позиції «Архієрейської молитви» Ісуса тут можемо відчути те саме значення. Ісус звершив акт посвячення, священиче передання Себе Самого і світу Богові (Пор. Йо. 17:19). Тож у цих словах засвічується таємниця Хреста. Звершено нову космічну Літургію. Хрест Ісуса заступає всі інші культові дії як єдино правдиве прославляння Бога, в якому Бог сам прославляється через Того, у Кому Він дарує нам Свою любов, і притягує нас до Себе.

Синоптичні Євангелії чітко визначають хресну смерть як космічну і літургійну подію. Сонце затьмарюється, завіса храму роздирається навпіл, земля стрясається, мертві воскресають.

Важливішим за космічний знак є процес віри. Римський сотник-командувач групи страти – визнає Ісуса Сином Божим, переживши потрясіння від побаченого. «Воістину чоловік цей Син Божий» (Мк. 15:39). Під Хрестом започатковується Церква поган. З позиції Хреста Господь збирає людей у нову спільноту Церкви, яка зароджується. Через страждаючого Сина вони пізнають правдивого Бога.

Якщо римляни свідомо залишали розп’ятих після смерті висіти на стовпі мучеництва для залякування, то за юдейським правом їх мусили зняти ще того самого дня (Пор. Втор. 21:22 н.) Тому завданням групи страти було пришвидшення смерті з допомогою перебиття голінок. Це ж відбувається й під час розп’яття на Голготі. Обом «розбійникам» перебили голінки. Тоді вояки побачили, що Ісус уже помер. Тож вони відмовилися перебивати Йому голінки. Натомість один з них пробив Ісусові правий бік – серце – «і відразу витекла кров і вода» (Йо. 19:34). Це була година, під час якої заколювали пасхальних ягнят. Щодо них існував припис: їм не можна було ламати жодної кісточки (Вих. 12:46). Ісус виступає тут справжнім Пасхальним Ягням, чистим і досконалим.

У цих словах водночас можна угледіти делікатну зворотню вказівку на доручення Ісуса в Його історії – годину, коли Хреститель промовив: «Ось Агнець Божий, що бере гріхи світу!» (Йо. 1:29). Те, що тоді залишалось незрозумілим, було тільки таємничою вказівкою на майбутнє, тепер є реальністю. Ісус – це Агнець, вибраний самим Богом. На Хресті Він ніс провини світу і продовжує нести.

Проте водночас звучить і Псалом (34), де сказано: «Багато в праведника злиднів, але з усіх них Господь його рятує. Він усі його кості зберігає, ані одна з них не зламається» (в. 20 н.) Господь, Праведник, витерпів усе сповна, і все-таки Бог вберіг Його. Жодна кістка у Нього не поломана.

Кров і вода витікають з пробитого Серця Ісуса. У всі століття Церква – відповідно до слів Захарії – споглядала пробите Серце і пізнавала в Ньому джерело благословення, на що попередньо вказують Кров та Вода. Слова Захарії поривають до глибшого розуміння того, що відбулося.

Першу сходинку до цього розуміння знаходимо в Першому Посланні Йоана, який особливо наголошує на Крові та Воді, що вийшли з Ісусового боку: «Це Той, Хто прийшов водою і кров’ю: Ісус Христос. І не водою тільки, а водою і кров’ю. І Дух свідчить, бо Дух то правда; бо троє свідчать: Дух, вода і кров, і оті троє – водно» (5:6 нн.).

Що власне хоче сказати автор цією наполегливою констатацією, що Ісус прийшов не тільки у воді, але й у крові? Можна припустити, що він підіграє тим, котрі покладали надії тільки на хрещення Ісуса, а хрест відкидали. І це, напевно, означає, що важливими були тільки Слово, Вчення, Послання, але не «плоть», живе Тіло Христа, яке стікало кров’ю на Хресті; тобто намагалися створити християнство думок та ідей, з якого хотіли забрати реальність плоті – Жертви і Тайни.

Отці Церкви вбачали у цьому плині Крові та Води образ двох головних Таїнств – Євхаристії та Хрещення, що випливають з пробитого боку Господа, Його Серця. Вони є новою течією, яка творить Церкву й оновлює людей. Споглядаючи відкритий бік Господа, усопшого на Хресті, Отці Церкви також думали про створення Єви з ребра сплячого Адама і побачили у витоку Таїнств початки Церкви: стоврення нової Жінки з боку нового Адама.

Поховання Ісуса

Усі чотири Євангелії розповідають, що благородний радник, Йосиф Ариматейський, попросив Пилата віддати йому тіло Ісуса. Марко (15:43) і Лука (23:51) додають, що Йосиф був одним з тих, «хто очікував царства Божого», тоді як Йоан (19:38) назвав його таємним учнем Ісуса, який зі страху перед панівними юдейськими колами не виявляв цього відверто. Крім того, Йоан згадує про участь Никодима (19:39); його нічну розмову з Ісусом про народження і нове відродження людини ми чули у 3-му розділі (в. 1-8). Тепер, після драми суду, на якому все свідчило проти Ісуса і жоден голос, здавалося, за нього не вступиться, ми бачимо інший Ізраїль: це люди, які перебувають в очікуванні, які довіряють обітницям Божим і чекають на їх здійснення, люди, які у словах та діях Ісуса впізнають прихід Божого Царства, початок сповнення обітниць.

Таких людей у Євангеліях ми дотепер бачили переважно серед простого люду: Марія і Йосиф, Єлизавета і Захарія, Симеон і Анна – також учні, які, хоч походили з різних соціальних верств і течій в Ізраїлі, однак не належали до провідних кіл. Тепер – після смерті Ісуса – ми зустрічаємо дві показні особистості освічених прошарків Ізраїлю, які ще не наважилися визнати своє учнівство, але все ж мали щире серце, яке робить людину здатною відчувати правду (Пор. Мт. 10:25 н.).

Коли римляни віддавали тіла страчених на хресті зівакам, то юдеї наполягали, щоб їх хоронили у місцях, визначених правом. Прохання Йосифа не виходило за межі юдейського судочинства. Марко повідомляє, що Пилат здивувався, дізнавшись, що Ісус уже помер, і звернувся до сотника, щоб перевірити правдивість цієї вістки. Після підтвердження смерті Ісуса він передав тіло Ісуса радникові (Пор. 15:44).

Євангелісти наводять низку важливих повідомлень про саме поховання. Спершу наголошується на тому, що Йосиф велів покласти тіло Господа у нову гробницю, що належала йому і в якій ще ніхто не був захоронений (Мт. 27:60; Лк. 23:53; Йо. 19:41). Тут виражено повагу до цього померлого. Як Він у «Вербну неділю» використовує осла, на якому ще ніхто не сидів (Мк. 11:2), так тепер Його кладуть до нової гробниці.

Далі це повідомлення важливе тим, що Йосиф купив полотно, в яке загорнув тіло померлого. Тоді як синоптики просто говорять про полотно в однині, Йоан використовує множину – «полотна» (19:40) – відповідно до юдейських похоронних ритуалів. Повідомлення про Воскресіння ще конкретніше повертається до цієї теми. Питання узгодженості з Туринською плащаницею Ісуса тут не повинно нас турбувати; в будь-якому разі, іпостась цієї реліквії базується на двох повідомленнях.

Накінець, Йоан розповідає нам, що Никодим приніс суміш зі смирни та алоє, «приблизно 100 мірок». Далі він продовжує: «І взяли вони Тіло Ісуса та обв’язали Його запашним полотном, як то ховають за юдейським звичаєм» (Йо. 19:39 н.). Кількість бальзаму надзвичайно велика і перевершує звичну норму: це царське поховання. Якщо при здиранні одежі ми зустрічаємо Ісуса як Первосвященика, то тепер, зважаючи на вид поховання, Він виступає перед нами Царем: у мить, коли здається, що все завершилось, Його слава таємно виявляє свій лик.

Синоптичні Євангелія розповідають, що деякі жінки споглядали поховання (Мт. 27:61; Мк. 15:47), а Лука повідомляє, що присутніми були ті, «які були прийшли з Ісусом з Галилеї» (23:55). Він додає: «Повернувшись, вони приготовили пахощів та мира, але в суботу, за приписом, відпочивали» (23:56). Після суботнього відпочинку вранці першого дня тижня вони прийдуть, щоб намастити тіло Ісуса і так здійснити остаточне поховання. Намащення – це спроба спинити смерть, вирвати тіло з тенет тління. І, все-таки, це даремні зусилля: намащення може зберегти померлого як померлого, але не повернути життя.

Уранці першого дня жінки побачать, що їхня турбота про Померлого і Його збереження були надмірною людською турботою. Вони побачать, що Ісус не утримуватиметься в тенетах смерті, а Він заново – і власне тепер насправді – живе. Вони побачать, що Бог вирвав Його остаточно, тільки Йому властивим способом з тенет тління й, отже, з-під влади смерті. Турботливість та любов жінок уже оповіщають про Великодній ранок, Воскресіння.

Попередній запис

ІСУС НА ХРЕСТІ (Продовження)

Зривання одежі з Ісуса Євангелія повідомляють нам про те, що група з чотирьох вояків, яка здійснювала страту, здирала одяг з ... Читати далі

Наступний запис

СМЕРТЬ ІСУСА ЯК ПРИМИРЕННЯ (СПОКУТА) І СПАСІННЯ

Розп'яття (фрагмент), Якопо Тінторетто В останньому розділі я хотів би принаймні загалом показати, як Церква, яка ... Читати далі