ІСУС НА ХРЕСТІ (Продовження)

Зривання одежі з Ісуса

Євангелія повідомляють нам про те, що група з чотирьох вояків, яка здійснювала страту, здирала одяг з Ісуса, потім ділила його між собою. Це відповідало римському звичаю, за яким одежа страченого діставалася катам. Йоан цитує стосовно Псалма (Пс. 22:19): «А тим же мало здійснитись Писання: «Мою одіж розділили між собою, на шату ж Мою кинули жереб» (19:24).

Пристосовуючись до типового для єврейської поезії паралелізму, що одну дію виражає двояко, Йоан розрізняє дві дії: спершу вояки взяли одяг Ісуса й поділили між собою на чотири частини. «Та був хітон не пошитий, лише ввесь від верху тканий. Тому домовилися між собою: «Не дерімо його, а киньмо на нього жереб, на кого впаде» (19:23).

Цей запис про непошитий хітон (chiton) сформульований настільки осмислено, тому що Йоан очевидно хотів тут зберегти щось більше, ніж випадкову деталь. Деякі тлумачі вказують на довідку Иосифа Флавія щодо цього контексту, де довідуємось, що хітон (chiton) первосвященика ткали з однієї нитки (Ant. lud. III 7,4). Тож, мабуть, у цій делікатній вказівці євангеліста можна віднайти натяк на гідність Ісуса як первосвященика, що в богословському сенсі Він детально виклав у «Архієрейській молитві»: Той, Хто помирає, є не лише справжнім Царем Ізраїлю. Він також є Первосвящеником, що саме в годину цілковитого знеславлення звершує Своє архієрейське служіння.

Отці Церкви при осмисленні цього тексту поставили інший акцент: у непошитому хітоні, якого і вояки не хочуть розривати, вони вбачають символ незнищенної єдності Церкви. Непошитий хітон є вираженням єдності, за яку молився Архієрей Ісус увечері перед стражданнями для Своїх. Загалом в «Архієрейській молитві» священство Ісуса та єдність Своїх нероздільно пов’язані. Біля підніжжя Хреста ми знову виразно чуємо Послання, яке Ісус адресував нам у Своєму молінні перед смертю і яке вписав у наші душі.

«Спраглий Я»

На початку розпинання Ісусові, як було прийнято, запропонували напій, щоб притупити нестерпні болі. Ісус відхилив цю пропозицію: Він хотів витерпіти Свої страждання при повній свідомості (Мк. 15:23). Під час кульмінації Страстей, під палючим сонцем, розпростертий на Хресті, Ісус викрикнув: «Спраглий Я» (Йо. 19:28). За звичаєм, Ісусові подали кисле вино, що було поширене серед убогих. Його можна назвати оцтом; вважали, що цей напій тамує спрагу.

Тут знову переплітаються біблійні слова і події, над чим ми розважали на початку цього розділу. З одного боку, сцена повністю реалістична: спрага Розп’ятого і кислий напій, що вояки подавали в таких випадках. З іншого боку, безпосередньо чуємо страсний Псалом 69, де страждаючий стогне: «В згазі Моїй напували Мене оцтом» (в. 22). Ісус є страждаючим Праведником. Страсті праведника, зображені у Письмі у великих досвідченнях страждаючих молільників, сповнюються в Ньому.

Як можна в цій сцені не згадати пісню про виноградник з 5-го розділу пророка Ісаї, яку ми осмислювали у контексті промови про виноградину (http://www.god.in.ua/?p=2778). Тут Бог виголошує Свою скаргу перед Ізраїлем. Він посадив виноградник на родючому схилі й сумлінно трудився над ним. «Та й сподівався, що вона вродить добрі грона. А вона вродила кислі грона» (Іс. 5:2). Виноградник Ізраїлю не приніс Богові вишуканих плодів справедливості, що базується на любові. Він приніс кислі грона людини, яка турбується лише про себе. Він виробляє оцет замість вина. Скарга Бога, яку ми чуємо у пророчій пісні, конкретизується цієї години, коли спраглому Відкупителю подають оцет.

Як пісня Ісаї поза історичною годиною зображає страждання Бога серед Свого народу, так сцена на Хресті сягає за межі години смерті Ісуса. Не тільки Ізраїль, але й Церква, і ми знову і знову відповідаємо на турботливу любов Бога оцтом – кислим серцем, яке не може по-справжньому сприйняти Божу любов. «Спраглий Я» – цей викрик Ісуса, що стосується кожного з нас.

Жінки під Хрестом. Мати Ісуса

Усі чотири Євангелії по-своєму розповідають про жінок під Хрестом. Марко повідомляє: «Були й жінки, що дивилися здалека. Між ними була Марія Магдалина, Марія, мати Якова Молодшого та Иосифа, і Саломія, що слідом за Ним ходили і Йому услугували, як був Він у Галилеї, та й багато інших, що з Ним були прийшли в Єрусалим» (15:40 н.). Навіть коли Євангелії нічого конкретно про це не говорять, то ми можемо відчути переживання і смуток цих жінок просто з розповіді про їхню пристуність.

Наприкінці свого повідомлення про розпинання Йоан цитує слова пророка Захарії: «Споглядатимуть на Того, Кого прокололи» (10:37; Зах. 12:10). На початку Апокаліпсиса ці слова, що зображають сцену біля Хреста, він застосує щодо кінця віків – моменту Другого Приходу Господа, коли всі дивитимуться на Грядущого у хмарах – Проколеного – і битимуть себе в груди (Од. 1:7).

Жінки споглядають Проколеного. Тут можемо розважити і над наступними словами пророка Захарії: «І голоситимуть по Ньому, як по синові одинакові, й будуть гірко плакати по Ньому, як плачуть по первородному» (12:10). Оскільки до самої смерті страждаючого Господа оточували глузування і жорстокість, то Євангелії вказують тільки на момент втихомирення, що супроводжує покладення до гробу і Воскресіння. Тут присутні вірні жінки. Їхнє співчуття і їхня любов належать померлому Відкупителю.

Отож ми спокійно можемо долучити сюди і завершення тексту Захарії: «Того дня буде відкрите джерело для дому Давида й для мешканців Єрусалима, на змиття гріха й нечистоти» (13:1). Споглядання Проколеного і співстраждання самі стають джерелом очищення. Перемінена сила Страстей Ісуса починає діяти.

Йоан розповідає не тільки про те, що біля Хреста Ісуса стояли жінки: «А при Хресті Ісусовім стояли Його Мати, сестра Його Матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина» (19:25), він продовжує: «Бачивши Ісус Матір і біля Неї учня, що стояв, – а його ж любив Він, – мовить до Матері: «Жінко, ось син Твій». А тоді й до учня мовить: «Ось Матір Твоя». І від тієї хвилі учень узяв Її до себе» (19:26 н.). Це останнє втручання Ісуса, очевидно є актом усиновлення. Він єдиний Син Матері, яка після Його смерті залишиться самотньою у світі. Тепер Він передає їй Свого улюбленого учня, який відтепер несе за Неї відповідальність: бере Її до себе. Дослівний переклад передає суть ще глибше – можна перекласти так: він приняв Її у своє життя – у свій внутрішній життєвий контекст. Це насамперед цілком людський жест Відкупителя, Який покидає цей світ. Він не залишає Матір на самоті, Він віддає Її під опіку особливо близького Йому учня. Отож і учневі подаровано нову вітчизну – Матір, яка піклується про нього, а він – про Неї.

Коли Йоан повідомляє нам про такі людські процеси, він хоче загалом зберегти все, що відбулося. Однак йому завжди йдеться про більше, ніж про окремі минулі факти. Те, що відбулося, переходить свої межі й виливається у те, що триває. Що він хоче цим сказати?

Перший акцент подає нам звертання до Марії: «Жінко!». Це таке саме звернення, яке Ісус використав на весіллі у Кані Галилейській (Йо. 2:4), тож обидві сцени пов’язані між собою. Кана була предвіщенням останнього весілля – нового вина, яке Господь хотів подарувати. Щойно тепер стає реальністю те, що тоді було лише знаком оповіщення.

Оклик «Жінко!» водночас вказує на історію сотворення, у якій Творець долучає до Адама жінку. Адам відповідає на це нове творіння: «Це справді кість від моїх костей і тіло від мого тіла. Вона зватиметься жінкою…» (Бут. 2:23). Св. Павло у своїх Посланнях окреслив Ісуса як нового Адама, з яким людство все розпочне знову. Йоан говорить, що новому Адаму знову належить «Жінка», яку він вбачає в Марії. У Євангелії це є непомітним натяком, який поступово розвинула віра Церкви.

Апокаліпсис розповідає про великий знак – Жінку, яка з’явиться на небі, й має на увазі тут цілий Ізраїль, цілу Церкву. Церква постійно мусить у болях народжувати Христа (Пор. Од. 12:1-6). Інший рівень зрілості цієї думки знаходимо у Посланні до Єфесян, де слова про чоловіка, що покине батька і матір, пристане до жінки і вони будуть одне тіло, перенесено на Христа і Церкву (Пор. 5:31 н.). З позиції моделі «корпоративної особистості» давня Церква, згідно з біблійним мисленням, не вбачала жодних труднощів у тому, щоб упізнати у жінці, з одного боку, особисто Марію, і, з іншого, переступаючи межі часу, побачити в Ній Церкву, Наречену та Матір, в якій таємниця Марії входить у плинність історії.

Як Марія, Жінка, так і улюблений учень водночас є конкретними постатями і послідовниками певного вчення, як це завжди було і мусить бути. Учневі, який насправді є учнем у любовній спільноті з Господом, рекомендовано і Жінку: Марію – Церкву.

Слово Ісуса на Хресті є відкритим для багатьох конкретних втілень. Воно завжди буде зверненим як до Матері, так і до Учня, і кожному доручено заново звершувати його у своєму житті згідно з Господнім задумом. Завжди Учневі буде вказано прийняти Марію як особистість і як Церкву у своє життя і так втілити останнє доручення Ісуса.

Попередній запис

ІСУС НА ХРЕСТІ (Продовження)

Голгофа, Мігай Мункачі Глузування з Ісуса Три групи насмішників виступають в Євангелії. Перша група - це ... Читати далі

Наступний запис

ІСУС НА ХРЕСТІ (Закінчення)

Ісус Христос на хресті (фрагмент), Альбрехт Альтдорфер Ісус помирає на Хресті За повідомленням Євангелії Ісус помер ... Читати далі