ІСУС НА ХРЕСТІ (Продовження)

Голгофа, Мігай Мункачі

Глузування з Ісуса

Три групи насмішників виступають в Євангелії. Перша група – це перехожі. Вони заново вигукують Господу слова про зруйнування храму: «Гей, Ти, що храм руйнуєш і в три дні знов його будуєш – спаси Себе з Хреста!»» (Мк. 15:29 н.). Люди, які таким способом висміюють Господа, одночасно висловлюють свою зневагу до немічного, ще раз дають Йому відчути Його безсилля. Водночас вони хочуть ввести Його у спокусу, як колись диявол: «Поможи Собі!». Використай свою владу! Вони не знають, що саме у цю хвилину відбувається руйнування храму й, отже, твориться новий храм.

Під кінець Страстей, зі смертю Ісуса, розривається завіса храму – так повідомляють синоптики – навпіл, згори аж донизу (Мт. 27:51; Мк. 15:18; Лк. 23:45).

Очевидно, серед цих двох завіс храму йшлося про внутрішню, яка закривала людям доступ до Святилища. Лише раз у рік первосвященик мав право переступити через завісу, постати перед Ликом Найсвятішого і вимовити Його святе ім’я.

Тепер, у хвилину смерті Ісуса, ця завіса розірвалася надвоє, згори аж донизу. Тут міститься двоякий натяк: з одного боку, стає видимим те, що завершився час старого храму і його жертви; замість символів і ритуалів, які вказували на майбутнє, втілюється реальність, розп’ятий Ісус, Який мирить усіх нас з Отцем. Але розірвання храмової завіси водночас означає, що тепер доступ до Бога вільний. Досі Лик Бога був закритий. Лише символічно раз у рік первосвященик міг постати перед Ним. Тепер Бог Сам забрав завісу, показав Себе в Розп’ятому як Той, Хто полюбив до кінця. Доступ до Бога є вільний.

Друга група глузувальників складається з членів Синедріону. Матей називає усі три фракції: священики, книжники і старші. Вони формулюють свої глумливі висловлювання на основі Книги Мудрості, де в другому розділі мовиться про праведника, який протистоїть злому життю інших, називає себе Сином Божим і якого засудили на страждання (Муд. 2:10-20). Тож члени Синедріону говорять про Ісуса, Розп’ятого, використовуючи такі слова: «Він цар Ізраїлю: нехай тепер зійде з Хреста, і ми увіруємо в Нього. Він покладався на Бога, нехай же Бог визволить Його нині, якщо Він Його любить. Сам бо казав: Я – Син Божий» (Мт. 27:42 н.). Самі того не зауважуючи, глумителі визнають, що Ісус є насправді тим, про кого говорить Книга Мудрості. Саме у ситуації цілковитої безпомічності Він виявляє Себе справжнім Сином Божим.

Ми можемо припустити, що у Книзі Мудрості, очевидно, йшлося про мисленний експеримент Платона у його творі про суть держави, де він відтворює ідею, як ведеться досконалому праведнику в цьому світі, та приходить до висновку, що його розіпнуть (Politeia II, 361е – 362а). Книга Мудрості, можливо, зафіксувала цю думку філософа, увівши її до Старого Завіту, і тепер прямим текстом вказує на Ісуса. Саме в глузуванні утверджується таємниця Ісуса Христа. Як Він не дозволив дияволу спонукати Його кинутися з храму (Мт. 4:3 нн.; Лк. 4:9-23), так тепер Він уникає цієї спокуси. Він знає: Бог сам врятує Його – але інакше, ніж ці люди собі уявляють. Воскресіння буде хвилиною, під час якої Бог вирве Його з тенет смерті й утвердить як Сина.

Третя група насмішників – це розп’яті разом з Ісусом, яких Матей і Марко характеризують словом lestes (розбійник), котрим Йоан визначає Варавву (Пор. Мт. 27:38; Мк. 15:27; Йо. 18:40). Безперечно, вони знані в народі повстанці, яким римляни, інкримінуючи злочин, прикріпили титул «розбійники». Їх розіпнуть разом з Ісусом, бо в них один склад злочину: протест проти римської влади.

Правда, в Ісуса процес був іншим, ніж в обох, які, можливо, разом з Вараввою брали участь у повстанні. Пилат достеменно знав, що Ісус і на думці не мав цього, і все ж для напису «злочину» на хресті Ісуса він сформулював ось що: «Ісус Назарянин Цар Юдейський» (Йо. 19:19). Досі Ісус уникав титулів «Месія» чи «Цар» або ж відразу пов’язував їх зі Своїми стражданнями (Мк. 8:27-31), щоб відвернути хибні інтерпретації. Тепер титул «Цар» може з’явитися публічно. Трьома великими мовами того часу Ісуса проголошено царем.

Очевидно, що члени Синедріону протистоять цьому титулу, яким Пилат, без сумніву, хотів виразити своє цинічне ставлення до юдейських авторитетів і ще й помститися їм. Однак цей напис, рівнозначний проголошенню царем, є живим свідченням для всесвітньої історії. Ісус «піднесений». Хрест є Його престолом, з якого Він притягує до Себе світ. З цього місця остаточного віддання Себе, з місця воістину Божественної любові Він панує як справжній Цар способом, який не в змозі осягнути ні Пилат, ні члени Вищої Ради.

Не оба розп’яті з Ісусом підтримують глузування. Один з них усвідомлює таємницю Ісуса. Він знає і бачить, що «злочин» Ісуса був цілком чужорідним: в Ісуса відсутня сила. І він зауважує, що в Розп’ятому разом з ними насправді видніється лик Божий, що Він – Син Божий. Тому просить Його: «Ісусе! Згадай про мене, як прийдеш у Своє Царство» (Лк. 23:42). Як справжній розбійник уявляє прихід Ісуса у царство і як з цієї причини випрошує собі в Ісуса пам’ятати про нього, ми не знаємо. Проте очевидно, що саме на хресті він зрозумів, що цей немічний чоловік є справжнім царем, на Якого чекає Ізраїль і на боці якого він тепер перебуватиме не тільки на хресті, а й у славі.

Відповідь Ісуса виходить за межі прохання. Замість невизначеного майбутнього настає Його сьогодні: «Сьогодні будеш зо Мною в раю» (23:43). І це слово сповнене таємничості, але воно з певністю свідчить: Ісус знав, що Він увійде в спільноту з Отцем, що може обіцяти «рай» ще «сьогодні». Він знав, що знову заведе людей у рай, з якого їх прогнали, у спільність з Отцем, в якій є істинне спасіння людини.

Так в історії християнської побожності розбійник, який був праворуч, став образом надії – втішного запевнення, що Божа милість може зійти на нас і в останню хвилину, що після пропащого життя прохання про Його доброту не буде даремним. Так, наприклад, молиться і «Dies irae»: «Ти простив розбійникові, Ти подав і мені надію».

 Покинутість. Крик Ісуса

Матей і Марко узгоджено розповідають нам, що Ісус о дев’ятій годині гучним голосом закричав: «Боже мій, Боже мій, чому Ти Мене покинув?» (Мт. 27:46; Мк. 15:34). Вони передають крик Ісуса впереміш гебрейською та арамейською мовами і перекладають потім на грецьку. Ця молитва Ісуса постійно викликала питання і роздуми у християн: як Син Божий міг бути покинутий Богом? Що означає цей крик? Рудольф Бультман, наприклад, зауважує про це: страта Ісуса відбулася «на основі нерозуміння Його діяння, що сприймалося як політичне. Тоді воно було б – в історичному аспекті – безглуздою долею. Або коли б Ісус знайшов у ньому сенс, – ми не можемо знати. Неможна відкидати припущення, що Він заломився» (Відносини, С. 12). Що ми повинні на все це сказати?

Насамперед варто осмислити те, що, за повідомленнями обидвох євангелистів присутні не зрозуміли крику Ісуса, а потрактували його як взивання Іллі. У наукових працях робили спроби достовірно реконструювати ці слова Ісуса що, з одного боку, могли бути взиванням Іллі, що викликало непорозуміння, з іншого боку, відображати крик покинутості з 22-го Псалма (Пор. Пеш, Євангелія від Марка II, С. 495). Щоб там не було, але віруюча громада сприйняла крик Ісуса, який не зрозуміли і невірно потрактували присутні, як початкові слова 22-го Псалма і, з цього погляду, його можна розуміти як справді месіанський вигук.

Це не звичайний крик покинутості. Ісус молиться великим Псаломом мученицького Ізраїлю і так приймає в Себе все горе не тільки Ізраїлю, а й усіх страждаючих людей цього світу через укритість Бога. Вигук Ісуса несе у собі крик про горе світу, що зазнає бичування через відсутність Бога, і заносить його до серця самого Бога. Він ідентифікує Себе зі страждаючим Ізраїлем; з людством, що страждає від затьмарення Бога; вбирає в Себе їхній крик, їхнє горе, усю їхню безпомічність і водночас перемінює.

Псалом 22 пронизує – як ми вже зауважили – історію Страстей і переходить за її межі. Публічне упокорення, глузування і кпини глумителів, болі, страшенна спрага, пробивання рук і ніг, зривання одежі – вся трагедія відображена у Псалмі. Коли Ісус виголошує початкові слова Псалма, то їм уже властива цілість цієї молитви – також і запевнення в тому, що вона є вислухана, яке проявиться у Воскресінні, у становленні «великої громади» та у насиченні вбогих (Пор. в. 25 нн.). Крик серед найбільшого горя є водночас запевненням у Божественній відповіді, запевненням спасіння – не тільки для Ісуса, а й для «багатьох».

У новітньому богослов’ї робилося багато глибоких спроб зазирнути на саме дно Ісусової душі з віддалі цього Його крику в горі та збагнути таємницю Його особистості в останніх терпіннях. Усі ці намагання, зрештою, відзначаються обмеженістю індивідуалістичних вставок.

Я вважаю, що Отці Церкви зі своїм способом розуміння молитви Ісуса були набагато ближчими до реальності. Уже у молільників Старого Завіту слова Псалмів не належать одному, замкнутому в собі суб’єктові. Звісно, це цілком особисті, народжені у змагах з Богом слова, якими, однак, моляться всі страждаючі праведники, цілий Ізраїль, людство, яке бореться, і тому ці Псалми завжди обіймають минуле, теперішнє і майбутнє. Вони перебувають у сьогоденні й усе-таки несуть у собі дарунок переміни.

Отці Церкви прийняли і поглибили цю головну фігуру, яку в новітніх дослідженнях характеризують як «корпоративну особистість», зважаючи на їхню віру у Христа: у Псалмах – зазначає Августин – Христос молиться як Голова і як Тіло (Пор. напр. En. іn. Ps. 60:1; 61:4; 85:1.5). Він молиться як «Голова» – як Той, Хто об’єднує усіх нас в один суб’єкт і приймає в Себе. І молиться як «Тіло», що значить: уся наша боротьба, наші голоси, біди і надії є наявні в Ньому. Ми самі є молільниками цього Псалма, але тепер по-новому – спільно з Ісусом. І, виходячи від Нього, минуле, теперішнє і майбутнє стають єдиним.

Ми постійно потрапляємо у провалля страждання нашого сьогодення. Однак Воскресіння і насичення вбогих завжди відбувається вже «сьогодні». Такий погляд абсолютно не зменшує жахіть Страстей Ісуса. Навпаки, вони стають ще більшими, бо насправді є не тільки індивідуальним, а містять велике горе всіх нас. Однак Його страждання водночас є месіанськими Страстями – стражданнями разом з нами, за нас; співбуття, зумовлене любов’ю, і так уже несе в собі відкуплення, перемогу любові.

Попередній запис

ПОПЕРЕДНІ МІРКУВАННЯ, ІСУС НА ХРЕСТІ

Усі чотири Євангелії розповідають нам про години страждання Ісуса на Хресті та Його смерть: головні лінії подій, загалом, співпадають, але ... Читати далі

Наступний запис

ІСУС НА ХРЕСТІ (Продовження)

Зривання одежі з Ісуса Євангелія повідомляють нам про те, що група з чотирьох вояків, яка здійснювала страту, здирала одяг з ... Читати далі