Люди, які не сприймають Його виправлення, не знайдуть єдиний шлях, що веде до Його слави. Святість дається непросто. Може бути виправлення через переплавку, очищення і обмивання, але від них не буде користі без покаяння. Тому Ісус каже до Лаодикійської церкви: «Кого Я люблю, тих викриваю і караю. Отже, будь ревним і покайся» (Одкр. 3:19).
Покаяння – це зміна мислення і ставлення до гріха і його причин, а не до його наслідків. Ми навчилися жалкувати за наслідками гріха, але не каятися в ньому самому. Ісус повеліває цій церкві бути ревною, а значить прагнути змін від нашого нинішнього стану до природи Божої. Давайте подивимося правді в очі: якщо ми хочемо бути подібними до Ісуса, коли Він повернеться (1Ін. 3:2), тоді комусь з нас доведеться змінюватися. І, звичайно, це буде не Він! Лише Його настанови і виправлення змінять нас на Його образ.
Ісая каже, що люди, які не залишилися дурнями, прийнявши Боже виправлення, назвуться залишком Господнім: «І повернуться визволені Господом, прийдуть на Сион з радісними вигуками; і радість вічна буде над головою їх; вони знайдуть радість і веселощі, а сум і зітхання відійдуть» (Іс. 35:10). Тут нам дуже важлива згадка Сиона.
Автор послання до Євреїв дає нам дуже живу ілюстрацію: «Ви приступили не до гори, відчутної на дотик‚ і не до палючого вогню, не до темряви і мороку та бурі, не до звуку сурми й голосу слів, що ті, які чули його‚ просили‚ щоб більше не мовилося слово до них» (Євр. 12:18,19). Цю гору ми вже обговорювали в попередніх розділах. Знову ми чуємо сумне свідоцтво: люди просили, щоб Бог перестав говорити. Вони відкинули Його покарання, бо воно викривало їх серця. Вони були безглуздими!
Пророк Софонія заявляє Ізраїлю: «Не слухає голосу, не приймає настановлення, на Господа не уповає, до Бога свого не наближається» (Соф. 3:2).
Бог тужить, кажучи: «Даремно вражав Я дітей ваших: вони не прийняли напоумлення; пророків ваших пожирав меч ваш, як лев, який винищує» (Єр. 2:30). Якби вони пішли за святістю і були б готовими прийняти виправлення, покаявшись у своїх шляхах, вони б змогли наблизитися до Бога на горі.
Нам дана та сама можливість, хоча ми не стоїмо перед горою, яку можна побачити або доторкнутися. Ми прийшли до іншої гори. Про неї говорить пророк Ісая: «Але ви приступили до гори Сиону і до міста Бога Живого, до Єрусалима небесного і до безлічі ангелів» (Євр. 12:22).
Він все ще мешкає на горі, хоча це вже не фізично відчутна гора Синай. Це вічна гора, вона реальніша. Її називають Сион. І єдиний шлях на цю гору – це шлях святості! Мойсей йшов цим шляхом. У своєму серці він залишив Єгипет, з готовністю прийняв Божі слова, в яких містилося виправлення. Діти Ізраїлеві благали Бога перестати говорити, бо вони не бажали Його слова, що викривало і виправляло їх серця. У світлі таких подій нас перестерігають: «Глядіть‚ отже‚ не зречіться того‚ хто промовляє‚ бо не уникли кари вони‚ що зреклися того‚ хто пророкував на землі, тим більше не уникнемо ми, якщо відвернемось від Того, Хто говорить з небес» (Євр. 12:25).
На землі Бог говорив із Синаю. Сьогодні Він говорить з небесної гори Сиона. Які ж витверезні слова попередження ми чуємо в цій заяві! Якщо діти Ізраїлеві не уникнули покарання, коли Бог говорив їм із Синаю, приносячи настанову і виправлення, то тим більше не уникнемо і ми, якщо не послухаємо Його слів, промовлених з гори Сион, що приносять навчання і виправлення.
Діти Ізраїлеві не хотіли слухати Його слова, вимовлені в славі, бо вони викривали їх брудні серця. Тому вони відступили. Але пізніше, коли Мойсей був на горі, вони сліпили собі Ієгову, що говорить їм через пророків слова, які лестять їх вухам і задовольняють їх плотську похіть. Весь цей час на горі Мойсей чув істину Божу, що преобразила його. Коли він зійшов з гори, його обличчя сяяло славою Божою.
Для Мойсея Слово Боже було преображенням. Для Ізраїлю – Його Слово потрясло гору і землю, на якій вони стояли. Воно потрясло їх самих, і настільки сильно, що вони відступили. Автор продовжує: «Голос Якого тоді похитнув землю, нині ж обіцяє‚ говорячи: “Ще раз потрясу не тільки землю, але й небо”. Оте “ще раз” означає заміну похитнутого, як створеного, щоб перебувало непохитне» (Євр. 12:26,27).
Слова виправлення потрясли Лаодикійську церкву. Їх християнство було зручним для них. Усе, здавалося, було добре, але істинне Слово Господнє потрясло їх основи. Бог знову стряс Свою церкву, а потім вже стряс народи. Слово видаляє усе мертве або погане. Усе живе воно очищає, щоб перебувати. Божих потрясінь треба боятися лише людям, які не бояться Його.
Ісая так каже про це: «Злякалися грішники на Сионі; тремтіння оволоділо нечестивими: “хто з нас може жити при вогні, що пожирає? хто з нас може жити при вічному полум’ї?” Той, хто ходить у правді і говорить істину; хто нехтує користь від утиску, утримує руки свої від хабарів, затикає вуха свої, щоб не чути про кровопролиття, і закриває очі свої, щоб не бачити зла; той буде жити на висотах; притулок його – неприступні скелі; хліб буде даний йому; вода у нього не висохне» (Іс. 33:14-16).
Він не каже: «грішники в Єгипті», швидше «грішники на Сионі». Він говорить про тих людей у церкві, кому бракує страху Господнього і хто не йде за святістю. Вони поза зоною безпеки, і тому будуть приголомшені. Страх не залишить, поки Бог не явить Свою славу! Вічний вогонь, що пожирає, говорить про Бога. Автор послання до Євреїв так закінчує написання цього розділу: «Отже, ми, приймаючи царство непохитне, охороняймо благодать, якою будемо служити благоугодно Богові з побожністю і страхом, тому що Бог наш – вогонь‚ що поїдає» (Євр. 12:28,29). Наш Бог – вогонь‚ що поїдає! Хоча тут багато разів цитується Старий Завіт, я, по благодаті Божій, спробував правильно розділити Слово Боже, тлумачачи його у світлі Писання Нового Завіту. Наш Бог – любов, але також Він – вогонь‚ що поїдає. Таким описом Його славної присутності не можна нехтувати, як це роблять багато людей. Підтверджуючи Його приголомшливу славу, автор послання до Євреїв каже: «І таке жахливе було це видіння, що і Мойсей сказав: “Я настрашений і тремчу”» (Євр. 12:21). Ці слова узгоджуються зі свідоцтвом апостола Іоанна, що бачив Ісуса: «І коли я побачив Його, то впав до ніг Його, як мертвий. І Він поклав на мене правицю Свою і сказав мені: не бійся; Я є Перший і Останній» (Одкр. 1:17).
Щоб ми були святими
Звичайно, Він любить нас великою любов’ю – любов’ю, яку не можна зрозуміти. Але ця любов аж ніяк не применшує Його святість! Ось чому автор послання до Євреїв каже нам: «Оголоси всій громаді синів Ізраїлевих і скажи їм: будьте святими, бо святий Я Господь, Бог ваш»; «Отже, будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий»; «Бо написано: “Будьте святі – Я бо святий”» (Лев. 19:2; Мф. 5:48; 1Пет. 1:16).
Ми дізналися, що тільки ті, що бояться Бога і наслідують Його святість, зможуть перебувати в Його присутності. Тепер повернемося до місця Писання, що цитується мною в другому розділі: «Яка сумісність храму Божого з ідолами? Бо ви – храм Бога Живого, як сказав Бог: “Оселюся в них‚ і ходитиму в них‚ і буду їхнім Богом, і вони будуть Моїм народом. Отже, улюблені, маючи такі обітниці, очистьмо себе від усякої скверни плоті і духу, творячи святиню в страхові Божому» (2Кор. 6:16-7:1).
Тепер ви дізналися контекст цих слів. Ви почали дивитися цей «фільм» на апогеї, пропустивши початок. Сподіваюся, що контекст вам зрозумілий. Якщо ви бажаєте Його слави більше, ніж чогось ще, ваше серце спалахне пристрастю.
