Якщо ми хочемо бути схожими на Ісуса, коли Він повернеться, тоді комусь з нас доведеться змінюватися.
Як ми дізналися з попереднього розділу, Ісус каже Лаодикійській церкві купити в Нього золото, очищене вогнем, білий одяг і мазь для очей. Потім Він каже: «Кого Я люблю, тих викриваю і караю. Отже, будь ревним і покайся» (Одкр. 3:19).
Він карає і викриває нас через любов. Автор послання до Євреїв детальніше говорить про це: «І забули втішення, яке пропонується вам, як синам: “Сину мій, не нехтуй покаранням Господнім і не сумуй, коли він викриває тебе, бо Господь, кого любить, того карає; б’є кожного сина, якого приймає”» (Євр. 12:5,6).
«Викрити» – означає «виправити або відкоригувати». Грецькою мовою слово «покарання» звучить «мастігу». Це слово трапляється в Новому Завіті лише сім разів. У всіх інших випадках, коли воно згадується, воно означає «бити лозиною». Наш Отець, звичайно ж, не використовує бич. Проте Його покарання може бути досить суворим. Ось чому автор послання каже нам не нехтувати їм. Іноді, коли Він виправляв мене, мені здавалося, що я помираю від внутрішнього болю. Але покарання завжди служило мені на користь і знову запалювало в моєму серці вогонь святості.
Божі діти
Навіть найбільш присвячені Божі діти потребують виправлення. Бог може кому завгодно дозволити продовжувати жити в гріху безкарно, але цього не станеться з Його синами і дочками. Точно так, як і мудрий, дбайливий батько не «закриватиме очі» на недоліки своєї дитини, хоча може і не звернути уваги на недоліки чужих дітей, наш Господь не дозволить Своїм дітям робити те, що їх руйнує.
Якщо ви грішите і не підпадаєте під покарання, це ознака віддалення від Бога. У Писанні чітко говориться, що ті, кого Він не карає, – незаконні діти, не справжні сини і дочки. Вони можуть звати Його Отцем, але це сповідання виходить з хибного звернення.
Я проповідував сильні послання, що виходять із серця Божого і бачив дві абсолютно різні реакції людей. Дуже часто одні люди отримували викриття від Отця, а інші залишалися байдужими, бо вони не стали справжніми дітьми Божими. Одна така ситуація сталася в сім’ї вірних. У церкві на недільному служінні я проповідував дуже витверезну проповідь про бунт. Половина церкви відгукнулася на заклик до покаяння. Пастор з дружиною привезли мене додому до членів цієї церкви, щоб пообідати там після служіння. Жінка, яка жила в цьому будинку, постійно розповідала, як Бог на служінні викрив її через Слово. Дух Святий дуже серйозно говорив з нею. Але ось вона збентежено сказала мені: «Моя дочка після служіння каже мені, що цей чоловік просто голосно кричав на сцені, а його проповідь – безглузда».
Щойно я увійшов до будинку, я відразу ж зрозумів, що вона не врятована по-справжньому. Слова її матері тільки підтвердили моє розрізнення. Мати, яка сильно любить Господа, підпала під викриття як більшість інших людей на служінні цим ранком. А дочка, яка сиділа поряд з нею в церкві, нічого не прийняла. Але ж в її житті була очевидна непокора. Слова і поведінка дочки того дня підтвердили, що вона не стала дитям Божим. Проте якби я запитав дочку, чи християнка вона, то відповідь була б ствердною.
Бог карає тільки Своїх. Передусім Він хоче викривати нас через Своє Слово, як у прикладі з цією жінкою. Але якщо ми не слухаємо, Він використовує труднощі і скорботу, щоб виправити нас. Автор Псалмів проголошує: «Як ще не був я упокореним, я блукав, а нині я тримаюся слова Твого. Знаю, Господи, що суди Твої праведні, і що Ти справедливо покарав мене» (Псалом 118:67,75).
Павло пише відносно Отчого покарання: «Через це багато з вас немічних і недужих і чимало вмирає. Бо коли б ми судили самі себе, то не були б судимі. Будучи ж судимі, караємось від Господа, щоб не бути засудженими зі світом» (1Кор. 11:30-32).
Бог хоче, щоб ми слухали Його слово виправлення, але, як би Він не виправляв нас, будь-які способи виправлення не здадуться нам приємними. Автор послання до Євреїв підтверджує це: «Кожна кара здається спочатку не радістю, а смутком, але потім навченим через неї дає мирний плід праведности» (12:11). Бог більше піклується про наш стан, ніж про наші зручності. Автор послання стверджує, що Бог виправляє нас. «Ті карали нас, як знали, на небагато днів; а Цей – на користь, щоб нам мати участь у святості Його» (12:10). Діла святості – ось мета Його виправлень.
Автор продовжує: «Отже, зміцніть опущені руки та ослаблені коліна і ходіть просто ногами вашими, щоб кульгаве не збочило, а краще виправилося» (Євр. 12:12,13). Руки тут є прообразом служіння або справ, що здійснюються для Господа. Коліна свідчать про наше ходіння або про стиль життя. Зміцнити – не означає лестити, а навпаки, говорити істину в любові. Своїми словами викриття Ісус не робив Лаодикійську церкву слабкою. Він давав їм необхідне для підтримки вогню. Він виправляв їх, щоб вони стали причасниками Його святості. Звичайно, це сталося б тільки за умови, що вони прийняли виправлення.
Чому ми перестали зміцнювати ослабілих у наших церквах? Чому ми більше не проповідуємо послань, які проповідував Ісус? Чому більшість проповідей у західній церкві говорять про мир, процвітання і щастя, тоді як ми так відчайдушно потребуємо викривальної істини? Бог говорить через пророка Єремію про проповідників наших днів, що промовляють «м’які» послання «теплим» людям: «Якби вони стояли у Моїй раді, то оголосили б народу Моєму слова Мої і відводили б їх від злої путі їхньої і від злих діл їхніх» (Єр. 23:22).
Наставляємо і чи направляємо ми серця нашого покоління до зустрічі зі святим Богом або ж ми лестимо їх вухам словами, що не закликають до благочестивих змін?
Миротворці або ті, що підтримують мир
У посланні до Євреїв ми читаємо: «Намагайтеся мати мир з усіма і святість, без якої ніхто не побачить Господа. Пильнуйте, щоб хто не позбувся благодаті Божої, щоб якийсь гіркий корінь, що виріс, не завдав шкоди і щоб ним багато хто не осквернився» (Євр. 12:14-15). Перше, що повеліває автор послання – треба прагнути до миру з усіма.
Ісус не говорив: «Блаженні ті, що підтримують мир». Він сказав: «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мф. 5:9).
Можливо, ви запитаєте: «А в чому різниця?»
Різниця велика! Людина, яка підтримує мир, робить це за всяку ціну. Таким чином, ми жертвуємо істиною, щоб уникнути конфлікту. Тому той, хто підтримує мир, не говоритиме слова від серця Божого, що закликають до необхідних змін, як це зробив Ісус, звертаючись до більшості церков у книзі Одкровення. Людям зручно залишатися такими, як вони є, хоча ним дуже потрібні благочестиві зміни.
Миротворець же шукає справжнього миру. І за потреби він обережно викриває істиною і праведністю, щоб досягти справжнього миру. Миротворець любить праведність і ненавидить гріх. Він не відступає і усе називає своїми іменами: гріх – це не помилка або слабкість. Ненависть до гріха походить з любові до Бога і Його народу. Він, передусім, шукає кращого для людей, хоча іноді це не радує їх. Він більше бажає дати їм корисне, ніж стати популярним і догодити їм. Не шукає особистої вигоди. Він насолоджується справжньою милістю і справедливістю. Він любить святість. Його серце палає нею, бо воно горить для Бога!
Зміцнити слабких у тому, що йде за святістю
Автор послання перестерігає читачів йти за святістю «без якої ніхто не побачить Господа». Раніше ми дізналися, що діти Ізраїлеві сповідували бажання наблизитися до Бога, але це було не так. Це було їх наміром, а не бажанням. Вони не могли наблизитися до Бога, як те зробив Мойсей, бо не видалили із себе бажань Єгипту. Наближення до Бога розкрило б їх нечистоту, з якою вони не хотіли розставатися.
Автор послання до Євреїв освітлює Божі слова, сказані Його народу упродовж віків. Ісая пише про те саме: «Укріпіть ослаблені руки й утвердіть коліна тремтячі» (Іс. 35:3).
Коли зміцнюються коліна і руки, старозавітний пророк проголошує, що розплющаться очі сліпих і вуха глухих чутимуть. Пустеля перетвориться на родючу землю. І усе це тому, що Його народ зміцниться і почне ходити у святості! Ісая заявляє: «І буде там велика дорога, і путь по ній назветься шляхом святим: нечистий не буде ходити по ньому; але він буде для них одних; ті, що йдуть цим шляхом, навіть і недосвідчені, не заблукають» (Іс. 35:8). Божі шляхи вищі за людські. Шлях святості говорить про шлях життя. Ісус говорить про цей шлях, що він вузький (Мф. 7:13,14). Тут говориться про високе життя святості. Ми можемо жити на висоті святості лише в тому випадку, якщо відкриваємо себе для прийняття Його виправлень.
Згідно із словами пророчими, на цьому шляху не заблукають і нетямущі. Безглузда людина вважає свої думки і стиль життя мірилом мудрості. У книзі Притч 12:15 вказується, що «шлях нерозумного прямий у його очах; але хто слухає поради, той мудрий». І знову-таки з книги Притч ми дізнаємося, що дурень «самовпевнений» (14:16). У книзі Притч 18:2 сповіщається: «Дурень не любить знання, а тільки б виявити свій розум». Тому ми бачимо, що дурень спокушений. «Мудрість розумного – знання путі своєї, глупство ж безрозсудних – омана» (Притчі 14:8).
Члени Лаодикійської церкви були в зваблюванні. Вони вірили, що живуть у благословенні і процвітанні. Проте їм бракувало справжніх скарбів: характеру, благочестивих справ і здатності бачити так, як бачить Ісус. Дуже жорсткі слова виправлення і попередження, сказані Ісусом, мали вивести їх з шляху дурості і направити на шлях святості. Він зміцнював їх ослабілі руки і коліна.
