«Намагайтеся мати мир з усіма і святість, без якої ніхто не побачить Господа. Пильнуйте, щоб хто не позбувся благодаті Божої, щоб якийсь гіркий корінь, що виріс, не завдав шкоди і щоб ним багато хто не осквернився» (Євр. 12:14,15). Без святості ніхто не побачить Бога. Чи дійсно ми віримо в ці слова або вони стали для нас черговою цитатою з Біблії? Чи сприйняла церква ці слова як заповідь або ж як певну поетичну фразу, що допомагає нам прагнути до ідеалістичного стилю життя, абсолютно не досяжного в наші дні? Що ж мав на увазі автор послання до Євреїв, написавши: «Намагайтеся мати мир з усіма і святість, без якої ніхто не побачить Господа. Пильнуйте, щоб хто не позбувся благодаті Божої, щоб якийсь гіркий корінь, що виріс, не завдав шкоди і щоб ним багато хто не осквернився»? Як може людина позбутися благодаті Божої, про яку учать у церквах упродовж останніх двадцяти п’яти років? Чи можуть ці слова бути «убивчою» заявою Божою, призначеною злякати нас і уберегти від неприємностей? Звісно ж, ні!
Незмінені вірні
Як я вже писав у попередньому розділі, для багатьох людей благодать здається великим покривалом, що позбавляє вірних від всякої відповідальності жити в послуху і святості. Але таке вірування спростовується і виявляється наступною заявою, що не узгоджується з Писанням: позбутися благодаті Божої – означає не жити в потенціалі цієї благодаті, тобто не змінитися, і, тим самим, прийняти дар Божої благодаті марно.
Павло передбачав часи, коли в останні дні численні номінальні вірні не змінюватимуть свій спосіб життя. Описуючи ці дні, він каже, що настануть «тяжкі часи». Примітно, що наші часи свободи віросповідання він називає тяжкими, хоча в дні його життя він побивався камінням, палками, закутий у ланцюги, посаджений у темницю і битий за те, що до кінця тримався Євангелія. Але все таки він називає наші дні тяжкими, бо багато номінальних вірних у Господа Ісуса Христа люблять себе і свої гроші, і шукають насолоди з більшою пристрастю, ніж Бога. Деякі будуть горді, другі невдячні, треті повні непрощення. Серед вірних будуть неслухняні і нечисті, багато кому бракуватиме стриманості. Інші будуть упертими.
Павло каже, що ці чоловіки і жінки матимуть вигляд християн. «Знай же, що в останні дні настануть тяжкі часи. Бо люди будуть самолюбні, сріблолюбні, зарозумілі‚ горді, лихослівні, батькам непокірні, невдячні, неправедні, недружелюбні, непримиренні, нестримані, жорстокі, ненависники добра, наклепники, зрадники, зухвалі, пихаті, більше розкошолюбні, ніж боголюбні, що мають вигляд побожности, а сили її зреклися. Від таких віддаляйся» (2Тим. 3:1-5). Вони не дозволили силі благодаті змінити себе, і замість того щоб любити гроші і насолоди, почати любити Бога і людей. Вони залишилися нечестивими і прийняли Божу благодать марно.
Далі він каже, що ці незмінені «вірні» будуть такими, «що завжди вчаться і ніколи не можуть дійти до пізнання істини» (в. 7). Сьогодні в нас в Америці більше християнських вчень, ніж колись раніше в історії якогось іншого народу. Мільярди доларів витрачені на донесення Євангелія людям через книги, касети, відео, телебачення, супутниковий зв’язок, не кажучи вже про незліченні церковні служіння і конференції. Але попри все це, ми переродилися у світську церкву, що не відокремила себе від бажань Єгипту. Павло називає тяжким не той час, коли його фізично переслідували, а часи світської церкви!
Обідавши із служителем, моїм другом, я дізнався про його поїздку в одну африканську країну, переважно заселену мусульманами. Вони знущаються з християн і вбивають їх. Він розповів, що познайомився з людьми, які перенесли тортури, але це не позбавило їх пристрасті проповідувати Євангеліє в селах. Мій друг їздив на збори проповідувати вірним, і щодня проїздив повз шибениці, призначені для них. Він сказав: «Джоне, цікаво, чи багато американців продовжували б ходити в церкву, якби щодня їм доводилося проїздити повз місце, де їх могли повісити за віру?» Потім він сказав щось, що узгоджується з Павловими словами. Він сказав: «Джоне, в Америці в нас свобода віросповідання, якої немає в них. Але вони мають духовну свободу, якої немає в нас в Америці».
Згідно з Павловими словами, в останні дні тяжкі часи настануть не через гоніння проти святих, а через світ цей, що проник у церкву. Чи можливо, що ми неправильно використовували нашу свободу?
На одній конференції, де я проповідував, я сидів за столом із служителькою, що нещодавно повернулася з однієї комуністичної азіатської країни. Гоніння там такі сильні, що вірним доводиться приховувати місця їх служінь. Пастора і лідерів, що організовують збори, неодноразово заарештовували. У в’язниці вони продовжували проповідувати Євангеліє ув’язненим, і багато хто отримав спасіння. Начальство так розсердилося, що помістило пастора і лідерів в одиночні камери. Пастор зазнавав арешту більше ста разів і провів у в’язниці більше десяти років. Їх служіння проходили без перешкод до недавнього часу. Поліція дізналася про місце зборів, і коли б не дозорці, усіх їх заарештували б.
Перед тим, як розійтися, вони домовилися зустрітися дуже рано наступного ранку до від’їзду служительки. Усі вони прийшли уранці і хотіли молитися. Вона сказала мені: «Джоне, мені здавалося, що вони повинні молитися за мене, а не я за них. Але я знала, що Бог вшанує їх віру». Наприкінці останнього служіння пастор почав плакати. Коли служителька запитала, чому він це робить, він відповів, що дуже заклопотаний долею його народу. Із сльозами на очах він сказав: «Я боюся свободи».
Ці слова уразили служительку. «Навіщо боятися свободи?», – запитала вона. – «Так часто за вами полювали, гнали вас і саджали у в’язницю. Тільки подумай, щоб ти і твої люди могли б зробити, не будь цих гонінь». Він пояснив: «Я боюся, що ці люди, отримавши свободу, стануть матеріалістами, стануть світськими і відпадуть як і багато інших у західній церкві».
Що могла вона заперечити, бачачи його чисте присвячення Богу і народу, довіреному йому? Чи часто зустрічала вона таке присвячення в Західній церкві? Ми гадаємо, що в цих гнаних святих настали тяжкі часи, але в кого ж насправді, згідно з Писанням, настали тяжкі часи? Павло каже, що в нас, хто має свободу віросповідання, але породив світську церкву, настануть тяжкі часи.
Звичайно, не свобода сповідання зробила нас світськими. Хоча вона створила атмосферу, що заохочує бажання, які раніше існували в нас і відводять нас від Бога. Як і в древньому Ізраїлі, нашою головною проблемою став брак любові Божої слави. І, як з Ізраїлем, проблема ця має своїм корінням нашу тягу до насолод і плотської похоті.
