Одна з причин, через яку ми були такими далекими від справжнього розуміння благодаті, – це неправильне вчення про віру. У наші дні це слово означає просто визнання чогось розумом. Величезна кількість людей молилася молитвою покаяння, бо вони вірять в існування Ісуса, і їх емоцій торкнулася викривальна проповідь, яка позбавлена заклику до покаяння і не викриває їх. Але вони не залишили старий стиль життя і бажань світу. Вони продовжують жити для себе, довіряючись розумовому або чуттєвому спасінню. Але воно не справжнє.
У Писаннях слово «вірити» означає не лише визнати існування Ісуса, а також бути слухняним Його волі і Слову. У посланні до Євреїв 5:9 ми читаємо: «І, вдосконалившись, став для всіх слухняних Йому причиною спасіння вічного». Вірити – означає бути слухняним. Доказами віри Авраамової були відповідні справи послуху. Почувши покликання до освячення, він залишив свою сім’ю, друзів і країну. А пізніше він віддав найдорожче – свого сина. Ніщо, навіть власний син, не були йому дорожчими за послух. Ось це істинна віра. Ось чому його шанують як отця «усім нам» (Рим. 4:16). Чи бачимо ми докази віри в сучасній церкві? Як могли ми так обманюватися?
Ви кажете, що у вас є віра, але це не доводить вашого спасіння. Як може віра бути справжньою без відповідного послуху, що робить святість? Давайте знову послухаємо слова Якова: «Чи бачите, що людина виправдовується ділами, а не тільки вірою?».
Не кожен, хто каже: «Господи, Господи»
Істинного вірного ми дізнаємося не за словами, а за його «плодом освячення» (Рим. 6:22). Ісус пояснює нам: «Тож за їхніми плодами пізнаєте їх. Не кожен, хто говорить Мені: Господи! Господи! – увійде в Царство Небесне, а той, хто виконує волю Отця Мого Небесного» (Мф. 7:20,21). Дозвольте мені перефразовувати ці слова на сучасний лад: «Ви дізнаєтеся вірних і невіруючих не за словами, а за їх підпорядкуванню волі Мого Отця. Не всякий, хто каже: «Я – християнин. Ісус – мій Господь», піде на небеса. Туди підуть тільки слухняні волі Отчій». Ісус знову каже: «Багато хто скаже Мені того дня: Господи! Господи! Чи не Твоїм ім’ям ми пророкували, і чи не Твоїм ім’ям бісів виганяли, і чи не Твоїм ім’ям багато чудес творили? І тоді скажу їм: Я ніколи не знав вас, відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня» (Мф. 7:22-23).
Сучасною мовою це звучало б так: «Безліч людей сповідуватимуть Мене своїм Господом і молитиметься молитвою покаяння. Багато хто з них вважає себе євангельським. Але ті, які навіть творять дива і виганяють бісів Моїм ім’ям, здивуються в день одкровення. Вони будуть чекати входу в Царство Небесне, але почують, як Я скажу: «Відійдіть від Мене, що не слухалася воля Мого Отця».
Це не просто мій переказ або мої слова. Неприємно думати, що багато тих, хто сповідував Його Господом, не потраплять у Царство Боже. Це так. І навіть ті, що виганяли бісів і чудеса творили в ім’я Його!
Деякі дослідники намагаються пояснити, що Ісус тут говорить про людей, які ніколи не приймали Його. Проте таке тлумачення неправильне, бо люди, які не сповідували спасіння в ім’я Господнє, не можуть творити надприродні справи в ім’я Його. Ми читаємо історію таких людей у книзі Діянь. Сім синів Скеви вирішили закликати ім’я Господнє над одержимими злими духами, кажучи: «Заклинаємо вас Ісусом, котрого Павло проповідує». Злий дух, що був у людині, сказав: «Ісуса знаю, і Павло мені відомий, а ви хто такі?» (Діян. 19:13-16).
Наприкінці восьмидесятих я молився і отримав дуже витверезне видіння. Я бачив людський натовп. Там було стільки людей, такий величезний натовп, який я ніколи не бачив раніше. Вони зібралися біля небесних воріт, бажаючи увійти і чекаючи, що Господь скаже: «Прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, уготоване вам від створення світу» (Мф. 25:34). Але замість того Господь сказав їм: «Я не знаю вас. Відійдіть від Мене».
Можливо, ви запитаєте: «Якщо Ісус сказав, що не знає їх, як вони могли виганяти бісів і творити дива в ім’я Його?» Відповідь така: ці чоловіки і жінки прийшли до Ісуса, щоб отримати усю вигоду, що дається спасінням. Хоча вони прийняли Його для спасіння, але, як і діти Ізраїлеві, вони не прийшли, щоб пізнати серце Боже. Вони прийняли лише Його забезпечення. Вони шукають Його заради власних благ. Їх служіння мотивоване егоїзмом, а не любов’ю.
У заяві Ісуса: «Я не знаю вас» слово «знати» грецькою звучить «гіноско». У Новому Завіті воно використане для опису статевих стосунків між чоловіком і жінкою (Мф. 1:25). Воно означає близькість. Ось що насправді каже Ісус: «Я ніколи близько не знав тебе». Мойсей особисто знав Бога, а Ізраїль знав Його тільки за чудесами, створених Їм у життях людей. Так само буває і в наші дні.
У 1 Коринф’ян 8:3 ми читаємо: «Але хто любить Бога, тому дано знання від Нього». Слово «знання» в цьому місці Писання – це те саме грецьке слово «гіноско». Бог близько знає тих, хто любить Його. Вони віддали свої життя за Нього (Ін. 15:13). Тільки ті, що чинять так, можуть дотримати Слово Його. Ісус говорить про цю істину: «А хто не любить Мене, слів Моїх не береже; слово ж, яке ви чуєте, не Моє, а Отця, Який послав Мене» (Ін. 14:24).
Тільки життя, а не слова, може бути справжнім доказом любові до Ісуса. Іоанн пояснює: «А що ми пізнали Його, розуміємо з того, що дотримуємось Його заповідей. Хто говорить: “Я пізнав Його”, але заповідей Його не виконує, той неправдомовець і немає в ньому правди; а хто дотримує слово Його, в тому істинно любов Божа здійснилася; з цього пізнаємо‚ що ми в Ньому» (1Ін. 2:3-5).
Іуда ходив з Ісусом. Здавалося, що він любить Ісуса, адже залишив усе заради слідування за Христом. Іуда залишався з Ісусом незважаючи на переслідування; не йшов навіть тоді, коли пішли інші учні (Ін. 6:66). Він виганяв бісів, зціляв хворих і проповідував Євангеліє. Але написано, що Ісус «скликавши дванадцятьох, …дав їм силу і владу над усіма бісами і зціляти від недуг. І послав їх проповідувати Царство Боже та зціляти хворих» (Лк. 9:1,2). Там не сказано «одинадцять учнів». Іуда включений в їх число.
Проте мотив серця Іудиного із самого початку був неправильним. Він також не розкаявся у своїх егоїстичних бажаннях. Його характер проявляється в словах: «І сказав: що хочете дати мені, – і я вам видам Його? Вони запропонували йому тридцять срібників» (Мф. 26:15).
Він брехав і обманював заради придбання вигод (Мф. 26:25), брав для особистого користування гроші із скарбниці Ісусового служіння (Ін. 12:4-6). Цей список, що дискредитує його, можна продовжити. Хоча Іуда провів з Ісусом три з половиною роки, він так і не пізнав Його!
Скільки людей у сучасній церкві схожі на Іуду? Вони жертвували чимось заради служіння, проповідували Євангеліє і, можливо, навіть діяли в дарах Духа Святого, але вони так і не пізнали Його особисто. Уся ця праця була мотивована егоїзмом. Ісус запитав: «Чому ж ви Мене кличете: Господи! Господи! – а не робите того, що Я кажу?» (Лк. 6:46). Слово «Господь» грецькою звучить «кюріос». Словник грецької мови Стронга так визначає це слово: «той, хто перевершує владою або пануванням». Ісус пояснює, що багато хто сповідуватиме Його Господом, але так і не визнають Його своїм вищим авторитетом. Їх стиль життя не підтверджує їх слів. Вони слухняні волі Божій тільки в тому випадку, якщо вона не суперечить їх бажанням. Якщо воля Божа веде їх у напрямі, що суперечить їх бажанням, вони вибирають свій шлях, але продовжують називати Ісуса своїм «Господом».
Часто успіх служіння вимірюється кількістю членів церкви. Таке мислення привело багатьох служителів до спроб заповнити зали «наверненими», а церкви – «членами». Для цього вони проповідували про Ісуса як про Спасителя, але не як про Господа. Проповідували в основному таке послання: «Прийдіть до Ісуса і отримаєте спасіння, мир, любов, радість, процвітання, успіх, здоров’я і таке інше!» Так, звичайно, Ісус – це виконання усіх обіцянь, але значення обіцянь було настільки перебільшене, що чистота Євангелія була зведена до простої відповіді на усі життєві проблеми, що забезпечує до того ж вхід на небеса.
Така проповідь привертає грішників. Вони чують послання, що залучає їх до Бога, але позбавлене покаяння: «Дайте Богу шанс. Він дасть вам любов, мир і радість!» Чинячи так, ми нехтуємо покаянням заради «навернених». Навернені приходять у церкву, але що це за люди? Ісус викривав сучасних Йому служителів: «Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що обходите море і сушу, щоб навернути хоч одного; і коли це станеться, робите його сином геєни, удвічі гіршим за вас» (Мф. 23:15). Легко придбати навернених, але чи стануть вони мужами і дружинами із серцями, які прагнуть Бога, або ж шукають Його обіцянь? Ми вже побачили різницю між Мойсеєм і дітьми Ізраїлевими.
Ісус ясно сказав народу: «Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і за Мною йде. Бо хто хоче душу свою спасти, той погубить її; а хто погубить душу свою заради Мене і Євангелія, той спасе її» (Мк. 8:34,35).
Якщо ви лише «хочете» зберегти своє життя, ви втратите його. Він не сказав: «Хто хоче втратити своє життя заради Мене». «Бажання» втратити своє життя за Христа недостатньо. Ісус не шукає добрих намірів.
Багатий юнак дуже пристрасно хотів врятуватися. Він прибіг до Ісуса, схилив перед Ним коліна і волав про вічне життя. Але його почуттів було недостатньо. Ісус сказав: «Чому ти називаєш Мене благим? Ніхто не благий, тільки один Бог. Заповіді знаєш: не чини перелюбу, не вбивай, не кради, не лжесвідчи, не кривди, шануй батька твого і матір. Той же сказав Йому у відповідь: Учителю, всього цього я дотримувався від юности моєї. Ісус, поглянувши на нього з любов’ю, сказав йому: одного тобі не вистачає: піди і все, що маєш, продай і роздай убогим; і матимеш скарб на небесах; тоді приходь та іди вслід за Мною, взявши хрест. Він же, засмутившись від цього слова, відійшов зі скорботою, бо мав велике багатство» (Мк 10:17-22). Усвідомивши ціну Хреста, юнак пішов. Принаймні, його чесність викликає повагу!
Тисячі людей, що не відвідують церкву, з радістю б набули усі вигоди спасіння за умови, що за ними залишиться право на розпорядження власним життям. Вони зрозуміли те, що багато хто в церкві не зауважив. Щоб служити Богу, треба платити ціну. Вони чесні з Богом. Вони не платять ціну. З іншого боку, є спокушені люди, які ходять у церкву, називають Ісуса «Господом» і проголошують підпорядкування Його пануванню, але насправді непокірні Богові.
Два різні послання
Сподіваюся, тепер ви зрозуміли різницю між благодаттю, яка проповідується Ісусом, і тією, в яку віримо ми. Сучасне послання благодаті заманює, кажучи: «Вірте в Ісуса, моліться молитвою грішника, сповідуйте Його своїм Спасителем, і увійдете до Царства Небесного». Там практично не згадується зречення від себе і від світу. А коли люди приходять у церкву, їм дуже мало говориться про силу, що дається нам благодаттю, щоб ми змогли жити праведним життям. Люди, навернені і навчені так само, вірять, що будь-який непослух і спосіб життя, позбавлений святості, покривається «ковдрою» благодаті Божої. Чи можливо, що це і є причина браку Божого вогню і Його сили в наших церквах?
Я сподіваюся, що це послання ви сприймете так, як я хотів передати його. Я люблю Божий народ і бажаю, щоб душі людей процвітали. Тому я зобов’язаний проповідувати Його істину. Я знаю, що вчення формує віру і життя людини. Моє серце плаче про безліч людей у церквах, які були заколисані і стали теплими, – їм бракує Божого вогню.
Павло наставляв Тимофія: «Пильнуй себе самого та навчання; займайся цим постійно: бо, так роблячи, і себе спасеш і тих, що слухають тебе» (1Тим. 4:16). Ми повинні послухати це попередження. Перекручена істина може добре виглядати і навіть здаватися логічною, але вона обов’язково призведе до зваблювання.
Істина Божого Слова живитиме і творитиме вас. Вона навчить вас розрізняти правильне і неправильне мислення. Перекручена істина може дискваліфікувати вас. Ось чому Бог перестерігає нас приділити Його Слову безроздільну увагу, щоб ми навчилися правильно з ним поводитися. Тут ви знайдете і попередження, і підбадьорення. Попередження: не дозволяйте неправильним вченням про благодать роззброїти вас, якщо ви приймете її марно. Підбадьорення: через благодать ми набуваємо сили жити освяченим життям перед Богом. Нехай благодать Господа нашого Ісуса Христа перебуватиме з вами.
