Стосунки з Богом
Серце того, хто служить, готове до служіння тоді, коли воно перебуває в правильних стосунках із Богом. Є 4 види стосунків: ставлення до Бога, ставлення до себе (це великою мірою визначає наші стосунки з Богом та з людьми), ставлення до людей, ставлення до гріха, диявола та світу. Ці види тісно пов’язані між собою – якщо один із них порушується, це відображається на решті. Якщо ми прив’язуємося до гріха, то віддаляємося від Бога – і навпаки. Не можна конфліктувати з людьми та одночасно бути в мирі з собою, тим більше – з Богом.
Любов до Бога – це перша й базова заповідь. Бог любить мене й просить взаємної любові – усім розумом, серцем, душею й силою, щоб ніякий інший вид стосунків не прив’язував мене сильніше – ні любов до друзів, ні до рідних, ні навіть до себе самого.
Проте служителі можуть перебувати в трьох позиціях щодо Бога. Перше – це люди з рабським мисленням, як євреї, виведені з Єгипту. Раби служать із примусу, їхня воля пригнічена, а в серці – бунт і невдоволення. Між такими людьми й Богом – страх, тому вони завжди шукають посередника. Друге – це позиція слуги. Це люди, які мають вибрання, покликання, помазання, бачення, цілі, ресурси… Саме на це орієнтовані сучасні програми з лідерства. Але вони задовольняються тільки цим. Мойсей усе це мав, але він сказав: «Я нікуди не піду, якщо Ти не підеш зі мною!» Він прагнув Бога, Божого серця більше, ніж справ в ім’я Бога. У Господа є багато слуг, які багато роблять. Але часто вони зациклюються на планах, проектах, заходах, нехтуючи першочерговістю Божої присутності у всіх цих справах. І третє – це друзі, люди, які понад усе шукають близьких стосунків із Богом. І коли ми є носіями Божої слави, як сяяв Мойсей, коли виходив від Бога, – то сама ця слава впливає на людей навколо.
Якщо ви пізнали єднання з Богом у вашому серці, вам буде добре з самим собою. А якщо вам буде добре, то і людям із вами буде добре. Дехто нарікає: «Рідні не хочуть спілкуватися зі мною, друзі стороняться…» Я запитую в них: «А вам самим із собою добре?» Майже завжди відповідають: «Тоскно».
Територія Божого Царства
Слово «серце» вживається в Біблії понад 900 разів. Це одне з ключових понять Писання. Ми знаємо, що є дух, душа і тіло. А що таке серце? Дух – це орган спілкування з духовним світом. Душа – орган самопізнання, це наша особистість (розум, воля, почуття). Тілом ми контактуємо з матеріальним світом. Серце – це наша природа, наше єство. Це центр емоцій та вражень, життєвих сил.
Також серце розглядається в Біблії як територія Божого Царства. Царство – це цар, закони й вплив. Бог в одну мить звільняє від влади гріха, але іноді все життя не може звільнити від нашого «я», що сидить на престолі серця.
Спробуємо перерахувати характеристики стану серця, в якому панує Боже Царство, і перевірити себе. Згідно з Нагорною проповіддю Ісуса Христа такими ознаками є вбогість духа як повна залежність від Бога й протилежність самодостатності й гордості; стан смутку за свою недосконалість як шлях до Божої досконалості; смирення, тобто цілковите підкорення Божій волі; спрага божественної правди й радість з приводу правди; стан милосердя, прийняття, відкритості; чистота серця, здатність бачити Бога у творінні, інших людях, навіть у найбільшому грішнику; стан миру й прагнення миру. І якщо людина дозволить стану Божого Царства панувати у своєму серці, вона обов’язково буде переслідувана.
Блаженні серця, які стали територією Божого царства! Це тільки деякі їхні характеристики – протилежні цінностям царства світу. Але це не те, що ми повинні робити, змушуючи себе, а те, якими ми повинні бути. А зможемо бути тільки тоді, коли віддамо трон серця Царю.
Джерело життя й смерті
У сучасної людини розум і серце часто подібні на смітник – скільки всього туди звалюють! Чим ми тільки не насичуємося – інтернет, телебачення, політика, брехня, збочення… Люди «зависають» на сайтах, а потім дивуються, що з них виходить те, чим вони наповнилися. Чим наповнене серце – такі й джерела виходять із нього. Смерть і життя – у владі язика, але язик – тільки провідник, який черпає з серця. Чим серце наповнене, те говорять уста. Вся проблема – не в язику, а в джерелі. Тому його й потрібно особливо оберігати. Ісус Христос сказав, що людину оскверняє те, що виходить з її уст. Якщо пильнувати над тим, чим харчується серце, не потрібно буде стримувати язик.
Наше серце визначає наше мислення – не що ми думаємо, а як ми думаємо, не що ми говоримо, а як ми говоримо. Це призма, через яку ми сприймаємо світ. «Для чистих – усе чисте, а для занечищених серцем – немає нічого чистого». Сучасне виховання, навчання – спрямоване на стримування, щоб людина насильно забороняла собі злі прояви. Це принцип Старого Завіту. Але скільки не здержуй – все одно прорветься. Новий Завіт приніс принцип преображення джерела – чисте не потрібно стримувати. Сучасні проповіді здебільшого спрямовані на мотивацію людей – тому що сухі серця потрібно штовхати. Але наповнене серце не потребує мотивації.
Служителі, говоріть про поведінку людини, якщо потрібно, докоряйте, зупиняйте, дисциплінуйте. Але працюйте перш за все із джерелом поведінки – серцем. Майже завжди за гріховними вчинками ховається серце, яке кричить від болю. Під зовнішнім впливом людина може щось тимчасово виправити, але якщо ви обнімете серце, то зміниться її сутність.
Рушійна сила
Рушійна сила будь-якого служіння – любов. Мета настанови – любов від чистого серця. Усе решта – мимо цілі. Апостол Павло пише, що якими б мовами ми не говорили (людськими, ангельськими, релігійними, біблійними, солодкими, ніжними), якими дарами чи талантами не володіли, якої б освіти не мали, які б жертви не приносили – без любові це пустодзвін. Дві головні Божі заповіді – це любов до Нього й до ближніх.
Коли апостол описує любов, він більше говорить не про те, чим вона є, а про те, чим вона не є. Тобто часто найперший вияв любові – коли ви нічого не скажете й не зробите. Любов не заздрить – навіть у Євангелії є люди, які проповідували із заздрості, і донині дехто керується цим у служінні. Любов не надимається – скільки гордості буває в протиставленні себе невіруючим людям, іншим конфесіям! Любов не безчинствує – вона поважає порядок і вміє стояти під авторитетом. Любов не шукає свого – вона служить іншим. Любов не гнівається, не думає лихого, не ображається – як деякі проповідники, якщо їм не дадуть слово на богослужінні. Любов не радіє неправді, не зловтішається над ворогами, мовляв – отримав від Бога справедливо!
Далі написано, якою є любов. Любов радіє правді. Любов довготерпить – невігластво, недоліки, слабкості. Любов милосердствує – вона здатна обіймати тих, хто найбільше цього потребує, а це часто колючі, зранені люди (це не означає потакання гріхам, але навіть докоряючи, вона може підтримати). Любов усе покриває – вона не відкриває наготи іншого. Любов усьому вірить, усього сподівається – вона не поставить хреста навіть на останньому грішнику, вона завжди побачить у людині щось добре. Любов ніколи не перестає – якщо любов закінчилася, то чи любов це була? Любов – найсильніша зброя, від неї немає захисту. Вона розтоплює найбільш тверді й холодні серця. А вона виливається в наші серця Святим Духом.
Автор: Сергій Вітюков
