Багатьох обурює людська невихованість і хамство. На жаль, ці два негативних суспільних явища не оминули і Церкви. Що тут скажеш – Церква складається із різних людей, багатьох з яких не вчили добрим манерам (привіт із радянського минулого!). Звідки ж тоді тій чемності та вихованості взятися? Крім того, наслідком радянського минулого є ставлення людей до себе подобних, як не до ближнього, як не до образу та подоби Божої, а як до «громадянина», значення якого вимірюється його становищем у суспільстві. Якщо ж становище в суспільстві в людини невисоке (характерне явище для Церкви з давніх часів: «Погляньте, браття, хто ви‚ покликані: небагато серед вас мудрих за плоттю, небагато сильних, небагато благородних» 1Кор. 1:26), то і ставлення до цього «громадянина» – відповідне. Тобто радянсько-похабне (втім, це слова-синоніми). Так що говорити далі на цю тему немає сенсу.
А от про що варто було сказати кілька слів, так це про хамство в Церкві не відносно люди, а відносно… Бога. Так, саме стосовно Бога. І такий вид хамства не менш поширений у нашому житті, ніж хамство до ближніх. Якщо не більше. Як же проявляється подібне хамство? – Коли люди прикриваються святим Божим ім’ям, щоб виправдати свою лінь, некомпетентність, жадність або ж те саме хамство вже по відношенню до ближніх: як то зверхність, грубість та ін. Ніби заява «Ми – віруючі!», дає цим людям право зневажати ближніх або прикривати (виправдовувати) власні грішки, а можливо й серйозні гріхи. Так і хочеться повторити за Христом: «Помиляєтесь, не знаючи ні Писання, ні сили Божої» (Мф. 22:29). Бо Християнство – це, передусім, не привід для гордості, а заклик для упокорення: розуміння власної гріховності і недосконалості.
Між іншим, подібне прикривання (виправдування) себе Божим ім’ям є прямим порушенням третьої Божої заповіді: «Не вимовляй імені Господа, Бога твого, марно…»
Здавалося б, подібні персонажі, не вимовляють марно імені Господнього, але вони, напевно, чинять ще гірше – прикриваються Божим ім’ям, Його авторитетом, ніби роблять святого Бога спільником своїх гріховних справ. Погодьтеся, є над чим задуматися і від чого вжахнутися, особливо знаючи продовження третьої заповіді: «тому що Господь не залишить без покарання того, хто промовляє ім’я Його марно» (Вих. 20:7).
Але в такому прикритті Божим ім’ям немає чого нового. Сам Христос попереджав учнів: «Прийде навіть час, коли всякий, хто вбиватиме вас, буде думати, що тим він служить Богові. Так будуть робити, бо не пізнали ні Отця, ні Мене» (Ін. 16:2,3). До речі, так само вчинили з Христом – в ім’я Боже, заради блага людей.
Редакція сайту
Ваш коментар: